Постанова 4874 № 903/636/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА 11 лютого 2020 року Справа № 903/636/19 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Маціщук А.В. секретар судового засідання Мазур О.Г. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Старосілля" на рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. (ухвалене о 12:18 у м. Луцьку, повний текст складено 25.10.2019р.) у справі № 903/636/19 (суддя Якушева І. О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Старосілля" про стягнення 70 860,64 грн. Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" звернулося із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Старосілля" про стягнення 70860 грн. 64 коп., з яких: 36847 грн. 01 коп. заборгованості за переданий на підставі договору поставки № КС 52-1/18 від 10.05.2018 р. товар, 14052 грн. 34 коп. 48% річних, 10403 грн. 98 коп. пені, 7369 грн.40 коп. штрафу, 2187 грн. 92 коп. інфляційних втрат. Рішенням Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. у справі № 903/636/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Старосілля" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" 10 403 грн. 98 коп. пені, 7 369 грн. 40 коп. штрафу, 14 052 грн. 34 коп. 48% річних, 2 187 грн. 92 коп. збитків, завданих інфляцією, 922 грн. 09 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. Закрито провадження у справі в частині стягнення 36847 грн. 01 коп. заборгованості. При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 10.05.2018 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія Старосілля" як покупцем було укладено договір поставки № КС 52-1/18, до якого сторонами в подальшому були укладені додатки, котрими встановлені порядки розрахунків за поставлений товар. Судом встановлено, що позивач передав відповідачу товар на загальну суму 1425624 грн. 14коп., однак останній частково оплатив товар на суму 100000 грн. Також, Угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2018 р. та від 25.10.2018 р. сторони дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про залік зустрічних взаємних вимог на загальну суму 1288777 грн. 13 коп. Місцевий господарський суд констатував, що станом на час надіслання позовної заяви до суду у відповідача перед позивачем існувала заборгованість в розмірі 36847 грн. 01 коп., котру останній погасив після звернення позивача з позовом до суду, з огляду на що судом було закрито провадження у справі про стягнення з відповідача 36847 грн. 01 коп. на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмету спору. Вирішуючи питання щодо стягнення штрафу, пені, інфляційних втрат та відсотків річних суд дійшов до висновку, що останні є підставними та обґрунтованими, з огляду на що підлягають до задоволення. Розглядаючи спірні правовідносини, судом було застосовано відповідні положення ст. ст. 526, 530, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 629, 692, 712 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 222, 230, 231, 232 Господарського кодексу України. Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. у справі № 903/636/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права. На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне. Суд першої інстанції не врахував, що відповідач повністю розрахувався з позивачем до відкриття провадження у справ. Місцевий господарський суд не взяв до уваги доводи відповідача про зміщення строку оплати за договором поставки № КС 52-1/18 від 10.05.2018 р. у зв`язку з направленням позивачем на адресу ТОВ "Мрія Старосілля" вимоги № 18 від 22.05.2019р. про оплату боргу, в якій було встановлено термін оплати 36847 грн. 01 коп. не пізніше 24.05.2019р. Відповідно до статті 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги. Наведена норма кореспондується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного в постанові від 02 квітня 2019р. у справі №918/539/18. Оскільки, між сторонами відбулося зарахування зустрічних однорідних вимог, то моментом виникнення у відповідача обов`язку зі сплати залишкового боргу стала вимога ТОВ "Агрозахист Донбас" № 18 від 22.05.2019р. з встановленням нового терміну оплати боргу за договором поставки № КС 52-1/18 від 10 травня 2018р., що судом було проігноровано. Враховуючи викладене вважає, що оскаржуване рішення підлягає до скасування із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Агрозахист Донбас" не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 10.05.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія Старосілля" (покупець) було укладено Договір поставки № КС 52-1/18 (далі - Договір) (а. с. 17-20). Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник в терміни, визначені договором, зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором. Відповідно до п. 3.1. Договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до даного договору. Пунктом 7.1.1. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення. Відповідно до п. 7.7. Договору у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 даного договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. За умовами п. 7.8. Договору в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару. Згідно із п. 7.9. Договору стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 років. В подальшому, між сторонами було укладено додатки до Договору № КС 52-1/18 від 10.05.2018 р. (а. с. 21-28), а саме: - додаток №1 від 10.05.2018 р., згідно з яким загальна ціна товару складає 743179 грн. 42коп., оплата товару здійснюється в строк до 30.05.2018 р.; - додаток №2 від 21.05.2018 р., згідно з яким загальна ціна товару складає 19347 грн. 79коп., оплата товару здійснюється в строк до 15.06.2018 р.; - додаток №3 від 23.05.2018 р., згідно з яким загальна ціна товару складає 42201 грн. 60коп., оплата товару здійснюється в строк до 30.06.2018 р.; - додаток №4 від 24.05.2018 р., згідно з яким загальна ціна товару складає 213579 грн. 84коп., оплата товару здійснюється в строк до 08.06.2018 р.; - додаток №5 від 30.05.2018, згідно з яким загальна ціна товару складає 82580 грн. 83коп., оплата товару здійснюється в строк до 30.06.2018 р.; - додаток №6 від 20.06.2018 р., згідно з яким загальна ціна товару складає 154601 грн. 10коп., оплата товару здійснюється в строк до 15.07.2018 р.; - додаток №7 від 02.07.2018 р., згідно з яким загальна ціна товару складає 125459 грн. 47коп., оплата товару здійснюється в строк до 30.07.2018 р.; - додаток №8 від 12.10.2018 р., згідно з яким загальна ціна товару складає 44674 грн. 09коп., оплата товару здійснюється в строк до 26.10.2018 р. На виконання умов договору позивач передав відповідачу товар на загальну суму 1425624 грн. 14 коп., що підтверджується видатковими накладними №4643 від 16.05.2018 р., №4737 від 17.05.2018 р., №4929 від 22.05.2018 р., №4869 від 21.05.2018 р., №4629 від 16.05.2018 р., №5899 від 15.06.2018 р., №5732 від 08.06.2018 р., №5259 від 30.05.2018 р., №6043 від 20.06.2018 р., №6256 від 02.07.2018 р., №8983 від 12.10.2018 р., №9096 від 22.10.2018 р. (а. с. 29-39). Позивач стверджує, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сплативши йому 100000 грн., на підтвердження чого долучив до матеріалів справи Акт звірки взаєморозрахунків та виписку з банку. Відповідач в свою чергу на підтвердження даної оплати надав копію платіжного доручення № 130 від 30.05.2018 р. (а. с. 46-47, 67). Також, Угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2018 р. сторони, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про залік зустрічних взаємних вимог на суму 1280950грн. 05 коп. (а. с. 44). Угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 25.10.2018 р. сторони, маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про залік зустрічних взаємних вимог на суму 7827 грн. 08 коп. (а. с. 45). Як зазначає позивач, заборгованість відповідача перед позивачем станом на день звернення до суду за Договором становить 36847 грн. 01 коп. Також, позивачем було нараховано відповідачу 14052 грн. 34 коп. 48% річних за період з 27.10.2018 р. по 12.08.2019 р., 10403 грн. 98 коп. пені за період з 27.10.2018 р. по 12.08.2019р., 7369 грн. 40 коп. штрафу, 2187 грн. 92 коп. збитків, завданих інфляцією, за період листопад 2018 червень 2019 р. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи. Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. У відповідності до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладення Договору поставки № КС 52-1/18 від 10.05.2018 р. За приписами ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Нормами ст.627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань або їх зміна не допускається. За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Як свідчать встановлені обставини у даній справі, за умовами Договору та додатків до нього розрахунок за поставлений товар проводиться в строки визначені додатками. Також, з матеріалів справи вбачається, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1425624 грн. 14 коп., який був прийнятий та оплачений частково на суму 100000 грн. за платіжним дорученням. Поруч з цим, сторони уклавши Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2018 р. та від 25.10.2018 р. дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про залік зустрічних взаємних вимог на загальну суму 1288777 грн. 13 коп. За таких обставин, заборгованість відповідача перед позивачем, після здійснення часткової оплати та заліку зустрічних взаємних вимог, становила 36847 грн. 01 коп. Відповідач платіжним дорученням № 800 від 22.08.2019 р. сплатив позивачу заборгованість в розмірі 36847 грн. 01 коп. В свою чергу, позивач звернувся до суду 14.08.2019 р., що вбачається із відмітки поштового відділення на конверті, тобто на момент звернення до суду у відповідача існував борг перед позивачем в розмірі 36847 грн. 01 коп. За таких обставин, враховуючи, що основна заборгованість відповідача перед позивачем існувала до моменту звернення до суду, факт її оплати, то як вірно зазначено судом першої інстанції провадження в частині стягнення 36847 грн. 01 коп. заборгованості слід закрити на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України. Розглядаючи вимоги про стягнення 14052 грн. 34 коп. 48% річних, 2187 грн. 92 коп. інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступне. За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. В той же час, в пункті 7.7. Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 даного договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 48% річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Тобто, сторони під час укладання Договору погодили інший розмір процентів річних, ніж встановлено ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме 48 % річних. Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат, 48 % відсотків річних, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що останні є арифметично вірними та не містить помилок, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення 14052 грн. 34 коп. 48% річних, та 2187 грн. 92 коп. інфляційних втрат підлягають до задоволення. Щодо стягнення 10403 грн. 98 коп. пені та 7369 грн.40 коп. штрафу, судом взято до уваги наступне. Згідно із ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За приписами ст. 230 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. За умовами п. 7.8. Договору в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару. Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем суми пені та штрафу розраховані вірно, з урахуванням приписів законодавства та умовами Договору, в зв`язку із чим позовні вимоги в частині стягнення 10403 грн. 98 коп. пені та 7369 грн.40 коп. штрафу підлягають до задоволення. Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що до стягнення з відповідача підлягає 14052 грн. 34 коп. 48% річних, 10403 грн. 98 коп. пені, 7369 грн. 40 коп. штрафу, 2187 грн. 92 коп. інфляційних втрат. Аналізуючи доводи скаржника щодо зміщення строку оплати, апеляційний господарський суд зазначає наступне. За приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до положень ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Умовами Договору та Додатків до нього, сторони дійшли до згоди щодо встановлення чітких строків оплати за постановлений товар. Тобто, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором в частині оплати товару, встановлений конкретними календарними датами, а не визначається моментом пред`явлення вимоги позивача до відповідача. В свою чергу направлення такої вимоги направлене на не встановлення нового строку оплати заборгованості, а на спонукання відповідача в добровільному порядку, до звернення позивача з позовом до суду сплатити існуючу суму боргу. З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи скаржника щодо зміщення строку оплати. Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, а саме щодо невірно встановленого строку початку порушення зобов`язання, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. у справі № 903/636/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Старосілля" - без задоволення. Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Старосілля" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 23.10.2019р. у справі № 903/636/19 - без змін.

2. Справу № 903/636/19 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "11" лютого 2020 р. Головуючий суддя Петухов М.Г. Суддя Гудак А.В. Суддя Маціщук А.В.