Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 906/1271/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА 10 липня 2023 року Справа № 906/1271/22 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Маціщук А.В. секретар судового засідання Олійник Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 (ухвалене о 13:33 год. у м. Житомирі, повний текст складено 31.03.2023) у справі № 906/1271/22 (суддя Соловей Л.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" про стягнення 344 809 грн 20 коп. за участю представників сторін: від позивача - Карпин П.Й.; від відповідача - не з`явився. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" 344 809 грн 20 коп. заборгованості, з яких: 158 919 грн 02 коп. основного боргу, 99 021 грн 72 коп. пені, 13 961 грн 61 коп. 3% річних та 72 906 грн 85 коп. інфляційних. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019 в частині оплати переданого у власність товару. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 у справі №906/1271/22 позов задоволено частково. Зменшено розмір пені на 50% до 49 510 грн 86 коп. Стягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" 158 919 грн 02 коп. основного боргу, 49 510 грн 86 коп. пені, 13 961 грн 61 коп. 3% річних, 72 906 грн 85 коп. інфляційних та 5 172 грн 14 коп. судових витрат. В позові в частині стягнення 49 510 грн 86 коп. пені відмовлено. При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов договору поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019 позивачем було поставлено відповідачу у період з 29.05.2020 по 16.04.2021 товар на загальну суму 883 352 грн 61 коп., однак відповідач розрахунок за поставлений товар здійснив частково на суму 724 433 грн 59 коп., у зв`язку із чим, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений на підставі договору товар у розмірі 158 919 грн 02 коп. Також, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахованих позивачем сум пені, 3% річних та інфляційних. Окрім того, суд вказав, що позивачем не пропущено спеціальний строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені. Також, користуючись правом наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 Господарського кодексу України, суд першої інстанції зменшив заявлену до стягнення суму пені на 50 %. Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 11, 252, 254, 256, 258, 259, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 624, 625, 626, 628, 629, 655, 692, 712, п. 12 р. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, ст. ст. 231, 232 Господарського кодексу України. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Колос" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої рішення Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 у справі №906/1271/22 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані таким. Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Колос" не погоджується висновком місцевого господарського суду з приводу задоволення позову щодо стягнення пені у розмірі 49 510 грн 86 коп., оскільки стягнення пені у вказаному розмірі, від основної суми поставленого товару, а саме 158 919 грн 02 коп. є необґрунтованою та надмірно великою сумою у порівнянні із збитками кредитора. На думку ПОСП "Колос", Господарський суд Житомирської області мав зменшити розмір штрафних санкцій, оскільки умови укладеного договору в частині застосування штрафних санкцій, містять вагомий дисбаланс між розміром штрафних санкцій та суті зобов`язання, з огляду на відсутність співмірних штрафним санкціям негативних наслідків, спричинених позивачу таким простроченням. ПОСП "Колос" вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції, не застосовано принцип справедливості закріплений статтею 3 Цивільного кодексу України, а саме, суд не прийняв до уваги, що неустойка не може перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для відповідача та стати джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. ТОВ "Тайтен Машинері Україна" не понесло жодних матеріальних збитків та/або додаткових фінансових витрат, пов`язаних з постачанням товару, а тому сума неустойки має бути зведена судом до 10 % від заявлених, тобто до 9 902 грн 01 коп. Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. Відповідно до положень п.7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 232 Цивільного кодексу України, були продовжені. Враховуючи те, що сторонами укладено договір поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019, тобто до внесення змін до чинного законодавства, сторони на момент укладення договору не могли розуміти, що строк нарахування пені не буде обмежений нормами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. На думку відповідача, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 у справі №906/1271/22 підлягає скасуванню. Позивач у відзиві вказує таке. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується із рішенням суду першої інстанції лише в частині суми стягнутої пені, оскільки вважає її надмірно великою порівняно зі збитками позивача та просить зменшити її розмір до 10%. Зазначена підстава є єдиною підставою оскарження рішення суду першої інстанції та стосується лише розміру стягнутої пені. Позивач не може погодитися з позицією відповідача щодо зменшення розміру пені, оскільки така позиція є неправомірною та такою, що враховує лише інтереси останнього, натомість не враховує інтересів позивача, який три роки чекає на повну оплату переданого товару. Позивач вважає, що нарахована та стягнута судом першої інстанції сума пені у розмірі 49 510 грн 86 коп. є законною, обґрунтованою та справедливою, хоча і є значно меншою ніж та сума, на якій наполягав позивач. Водночас відповідач не вдовольнився тією сумою пені, яку визначив суд першої інстанції, продовжуючи наполягати на її зменшенні. Врахувавши всі обставини справи в їх сукупності (зокрема, строк прострочення оплати вартості товару, поведінку відповідача, ступінь вини відповідача у виникненні спору, матеріальні інтереси сторін та їх фінансовий стан) Господарський суд Житомирської області дійшов обґрунтованого та справедливого висновку щодо стягнутого розміру пені. В п. 8.2. Договору сторони погодили, що відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за весь строк прострочення сплати заборгованості, позивачем цілком правомірно нараховано суму пені за весь строк прострочення сплати заборгованості (не обмежуючись шестимісячним строком), що повністю узгоджується, в тому числі, зі змістом ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Ніяких протирічь між змістом п. 8.2. Договору та положеннями чинного законодавства України немає, а проведений розрахунок заявленої до стягнення суми пені є правильним та обґрунтованим. Відповідно до п. 10.7. Договору, до правовідносин сторін, пов`язаних з укладанням, виконанням цього договору та/або сплатою штрафних санкцій згідно з Договором, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. З огляду на це , враховуючи п. 8.2. Договору, позивач може нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за весь період прострочення тривалістю у три роки. Відтак, позивач скористався своїм правом щодо нарахування пені за весь період прострочення зобов`язання із врахуванням п. 10.7 Договору в межах трирічної позовної давності (з 04.06.2020 до 12.12.2022). З огляду на викладене, позивач вважає, що рішення є законним, обґрунтованим та справедливим, ухваленим цілком відповідно до приписів ст. 236 ГПК України. Суд першої інстанції повно, всебічно та детально з`ясував усі обставини справи, перевірив їх поданими сторонами доказами та надав об`єктивну оцінку всім аргументам учасників справи. Позаяк доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, наведених в оскаржуваному рішенні, підстави для скасування або зміни рішення - відсутні. Тому, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 у справі № 906/1271/22 - без змін. В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 10.07.2023 представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судове засідання 10.07.2023 представник Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" не з`явився, проте у своїй апеляційній скарзі представник просив розгляд справи проводити без виклику учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, в порядку письмового провадження. Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що відповідач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать список розсилки поштової кореспонденції , довідки про доставку електронних листів (т. 2, а. с. 53-55), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а позиція відповідача викладена в апеляційній скарзі, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача. Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з такого. Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 26.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тайтен Машинері Україна" (постачальник) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Колос" (покупець) було укладено Договір №16819-ЗЧ поставки запасних частин (далі Договір; т. 1, а. с. 54-56), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити запасні частини, мастильні матеріали та супутні товари до сільськогосподарської техніки, покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар на умовах цього договору. Договір вступає в дію з моменту його підписання повноважними особами обох сторін та діє до 31.12.2020. Якщо за десять днів до закінчення строку дії даного договору жодні зі сторін не повідомить іншу сторону рекомендованим листом про розірвання договору, строк дії даного договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно (п.2.1., 2.2. Договору). Згідно із п. 3.1. Договору товар надається покупцю на складі постачальника протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати зарахування на поточний рахунок постачальника 100 % загальної вартості товару, якщо інше не передбачено специфікацією до цього договору. Факт поставки товару засвідчується видатковою накладною, яка підписана повноважними представниками та скріплена печатками сторін. При підписанні видаткової накладної та отриманні поставленого товару, уповноважений представник покупця повинен передати уповноваженому представнику постачальника відповідну довіреність на одержання цінностей. Така довіреність повинна містити, окрім іншого, найменування сторін, застереження про право на одержання цінностей за цим договором, печать та підпис керівника покупця (п.3.6 Договору). Відповідно до п.4.1 Договору загальна сума цього договору складається з сумарної вартості всіх поставок, що здійснюються в рамках даного договору і включає ПДВ. Згідно із п.5.4. Договору якщо товар поставлено без попередньої оплати, а специфікацію про відстрочення оплати укладено не було, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом трьох банківських днів з дати поставки товару, вказаної в видатковій накладній. Розрахунок проводиться шляхом перерахування суми вартості товару в безготівковому порядку в гривнях на поточний рахунок постачальника, вказаний в розділі 11 цього договору (п. 5.5. Договору). Пунктом 5.6. Договору сторони визначили, що в разі наявності заборгованості у покупця за поставлені товари, кошти, які поступають на розрахунковий рахунок постачальника, зараховуються в рахунок погашення такої заборгованості згідно хронологічного порядку її виникнення та до повного її погашення, незалежно від призначення платежів у платіжному дорученні. На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу у період з 29.05.2020 по 16.04.2021 товар на загальну суму 883 352 грн 61 коп., що підтверджується видатковими накладними (т. 1, а. с. 57-107). Вказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками позивача та відповідача. Відповідач в порушення умов договору поставки запасних частин №16819-ЗЧ від 26.11.2019 розрахунок за поставлений товар здійснив частково на суму 724 433 грн 59 коп. (т. 1, а. с. 110-112). Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений на підставі договору товар у розмірі 158 919 грн 02 коп. Оскільки залишок заборгованості не був сплачений добровільно, позивач звернувся до суду із позовом в цій справі, а також нарахував та заявив до стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України). У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Як убачається із встановлених обставини у даній справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору №16819-ЗЧ поставки запасних частин від 26.11.2019. Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України). Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Відповідно до ст.525 ЦК України зазначено, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається, крім випадків передбачених законом або договором. Згідно із ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Вище встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 883 352 грн 61 коп. згідно видаткових накладних, які містяться у матеріалах справи у період з 29.05.2020 по 16.04.2021. За умовами п.5.4 Договору якщо товар поставлено без попередньої оплати, покупець зобов`язаний оплатити вартість такого товару протягом трьох банківських днів з дати поставки товару, вказаної у видатковій накладній. Таким чином, враховуючи п. 5.4 Договору та правил обчислення строків згідно ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України, видаткові накладні мали бути оплачені відповідачем у строк до 03.06.2020, 18.06.2020, 19.06.2020, 22.06.2020, 24.06.2020, 02.07.2020, 21.10.2020, 26.10.2022, 10.11.2020, 11.11.2020, 12.11.2020, 13.11.2020, 18.11.2020, 19.11.2020, 23.11.2020, 27.11.2020, 01.12.2020, 03.12.2020, 09.12.2020, 11.12.2020, 18.12.2020, 11.01.2021, 29.03.2021, 06.04.2021, 20.04.2021, 21.04.2021 відповідно до дат здійснених поставок товару. В свою чергу, прострочення виконання відповідачем зобов`язань по оплаті отриманого товару починається з 04.06.2020, 19.06.2020, 20.06.2020, 23.06.2020, 25.06.2020, 03.07.2020, 22.10.2020, 27.10.2022, 11.11.2020, 12.11.2020, 13.11.2020, 14.11.2020, 19.11.2020, 20.11.2020, 24.11.2020, 28.11.2020, 02.12.2020, 04.12.2020, 10.12.2020, 12.12.2020, 19.12.2020, 12.01.2021, 30.03.2021, 07.04.2021, 21.04.2021, 22.04.2021. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором №16819-ЗЧ поставки запасних частин від 26.11.2019 не було здійснено оплати вартості поставленого позивачем товару в повному обсязі, зокрема відповідач лише частково розрахувався за постановлений товар на суму 724 433 грн 59 коп. Таким чином, у відповідача існує заборгованість перед позивачем, за поставлений останнім товар у розмірі 158 919 грн 02 коп. Отже, позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає до задоволення. При цьому, судом також враховано, що відповідачем не наведено причин незгоди із оскарженим рішенням в цій частині. Щодо вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних, суд зауважує таке. За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Суд апеляційної інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, погоджується із судом першої інстанції про правомірність позовних вимог щодо стягнення інфляційних у розмірі 13 961 грн 61 коп. та 3% річних у сумі 72 906 грн 85 коп. Відносно позовних вимог щодо стягнення 99 021 грн 72 коп. пені, суд вказує таке. За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ч. 1 ст. 546 ЦК України). За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551 ЦК України). Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді, грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Пунктом 8.2. Договору сторони передбачили, що за порушення терміну оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період прострочення) від простроченої суми, за кожний день прострочення. Пеня може бути нарахована за весь період прострочення оплати. Отже, сторони передбачили в договорі інший строк нарахування пені за порушення терміну оплату товари, ніж обумовлено нормами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, строк. Апеляційний господарський суд перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у розмірі 99 021 грн 72 коп. вказує, що він є арифметично правильним. При цьому, суд першої інстанції користуючись правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 Господарського кодексу України, зменшив заявлену до стягнення суму пені на 50 %. В той же час, в апеляційній скарзі відповідач вважає, що розмір пені мав бути зменшений до 10%. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За змістом статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19. За ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Суд зауважує, що завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18). Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013). Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки. При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20). У постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц міститься висновок, що у вказаній статті не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність однієї з них. Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій. З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21). Також, в постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №922/1608/19 викладена правова позиція, що зменшення розміру пені на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Між тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем, ні у відзиві на позов, ні в окремих клопотаннях, не заявлялося про зменшення розміру пені до 10 %, з належним обґрунтовуваннями та підтвердженнями доказами відповідних обставин. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про зменшення пені саме до 50% та стягнення з відповідача 49 510 грн 86 коп. пені. Щодо застосування спеціальної позовної давності про яку відповідач заявив у відзиві, суд вказує таке. Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Частиною 2 ст.258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно з ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. У п.10.7 Договору сторони погодили, що до правовідносин, пов`язаних з укладенням, виконанням цього договору та/або сплатою штрафних санкцій згідно договору застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України). Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 на усій території України установлено карантин, із запровадженням відповідних заборонюючих та обмежувальних карантинних заходів, який відповідними постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався. Згідно з пунктом 5 розділу І Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)"), який набрав чинності 02.04.2020, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 22.12.2022, а тому враховуючи строки початку перебігу позовної давності, обумовлений сторонами в договорі трирічний строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, а також те, що строки, визначені ст.258 ЦК України продовжуються на період дії карантину суд доходить висновку, що звернення до суду про захист порушеного права з вимогами про стягнення з відповідача пені за період з 04.06.2020 по 12.12.2022 відбулось в межах строку позовної давності, а відтак про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині, а з врахуванням зменшення пені - часткового задоволення позовної вимоги. Щодо позову в частині стягнення 13 961 грн 61 коп. 3% річних та 72 906 грн 85 коп. інфляційних, суд бере до уваги таке. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок річних та інфляційних витрат, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині. Підсумовуючи усе вищевикладене, суд першої інстанції правомірно ухвалив рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 158 919 грн 02 коп. основного боргу, 49 510 грн 86 коп. пені, 13 961 грн 61 коп. 3% річних та 72 906 грн 85 коп. інфляційних. Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 у справі № 906/1271/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" - без задоволення. З огляду на те, що апеляційна скарга залишається судом апеляційної інстанції без задоволення, а в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд на підставі ч. 5 ст. 262 ГПК України зупинив дію оскаржуваного рішення, то суд дійшов висновку про поновлення дії рішення Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 у справі № 906/1271/22. Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Колос" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 у справі № 906/1271/22 - без змін.

2. Поновити дію рішення Господарського суду Житомирської області від 28.03.2023 у справі № 906/1271/22.

3. Справу № 906/1271/22 надіслати Господарському суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений "12" липня 2023 р. Головуючий суддя Петухов М.Г. Суддя Бучинська Г.Б. Суддя Маціщук А.В.