Постанова 4824 № 760/32527/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 6 лютого 2020 року місто Київ справа № 760/32527/18 апеляційне провадження № 22-ц/824/789/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Головачова Я.В., суддів: Вербової І.М., Шахової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Солом`янського районного суду міста Києва у складі судді Шереметьєвої Л.А. від 26 вересня 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У грудні 2018 року АТ КБ "Приватбанк" звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 15 квітня 2015 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 0 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. Станом на 22 жовтня 2018 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням процентів за користування кредитом та пені, становить 257 099 грн. 13 коп. Ураховуючи викладене, АТ КБ "Приватбанк" просило суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка складається з тіла кредиту у розмірі 79 525 грн. 43 коп. та процентів у розмірі 36 408 грн. 18 коп., а всього 115 933 грн. 61 коп. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року позов АТ КБ "Приватбанк" залишено без задоволення. У поданій апеляційній скарзі АТ КБ "Приватбанк", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності доказів надання відповідачу кредитних коштів, не звернув уваги, що кредитний ліміт поступово збільшувався банком: 13 лютого 2016 року ліміт збільшено до 5 000 грн., 29 серпня 2016 року - 10 000 грн., 11 листопада 2016 року - 29 999 грн. 69 коп. З виписки по картковому рахунку убачається, що ОСОБА_1 користувався кредитної карткою, зокрема вносив на неї кошти. Суд не мав жодних правових підстав для відмови у стягненні заборгованості по кредиту та допустив грубе порушення норм банківського кредитування, що наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг. Суд не врахував, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Судом не враховано положення статті 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно - правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права, щодо необхідності сплати боржником процентів по кредиту. Судом також не враховано положення статті 1048 ЦК України. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом установлено, що 15 квітня 2015 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження надання відповідачу кредитної картки, встановлення на неї кредитного ліміту та погодження відповідача з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Такий висновок суду є правильний. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини 1, 2 статті 14 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з частиною 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац 1 частини 1 статті 207 ЦК України). Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абзац 1 частини 2 статті 207 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 1 статті 1054 ЦК України). Параграф 1 глави 71 ЦК України регулює питання позики та відповідного договору. Так, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За приписами статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи щодо підписання відповідачем анкети-заяви від 15 квітня 2015 року, а також відсутності належності та достатності доказів того, що відповідач, підписуючи анкету-заяву отримав саме кредитну картку зі встановленням на неї кредитного ліміту, був ознайомлений та надав свою згоду саме на ті конкретні "Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку" та "Правила користування платіжною карткою", на які посилається позивач як докази умов кредитного договору від 15 квітня 2015 року. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Вилучення оригіналів таких документів та регістрів забороняється, крім випадків, передбачених кримінальним процесуальним законодавством (абзац 2 частини 9 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"). Емітенти зобов`язані в порядку та строки, установлені договором, надавати власникам рахунків виписки про рух коштів на їх рахунках за операціями, що виконані користувачами електронних платіжних засобів. Форма виписки повинна включати всі обов`язкові реквізити, передбачені нормативно-правовим актом Національного банку з питань організації операційної діяльності в банках України (пункт 8 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 705). Документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань (пункт 4 розділу VII Положення 705). Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, далі - Положення 254). Первинні документи складаються на паперових носіях або в електронній формі та мають містити такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства (банку), що склало документ; зміст та обсяг операції (короткий зміст операції та підстава для її здійснення), одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції і правильність її оформлення; особистий підпис (електронний цифровий підпис) та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (абзац 2 пункту 4.10. Положення 254). Інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного) (пункт 5.1 Положення 254). Згідно із абзацом 1 пункту 5.3. Положення 254 банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них. Таким чином, виписка по рахунку не є первинним документом, а інших допустимих доказів на підтвердження кредитної заборгованості ОСОБА_1 банком не надано. Довідка про зміну умов кредитування відповідно до якої банк підтверджує зміну кредитного ліміту також не дає підстав встановити, що вона встановляє/змінює кредитний ліміт відповідача, оскільки у ній не зазначено ані номера рахунку, ані номера картки (а.с. 119). Ураховуючи те, що колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності банком наявності у відповідача заборгованості по визначеному тілу кредиту, то доводи апеляційної скарги щодо необхідності стягнення процентів, дослідженню не підлягають, оскільки є похідними вимогами з основного зобов`язання. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статі 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2019 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 6 лютого 2020 року. Головуючий Я.В. Головачов Судді: І.М. Вербова О.В. Шахова