Постанова 4824 № 359/8901/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1730/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 лютого 2020 року м. Київ Унікальний номер справи 359/8901/17 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_4 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2019 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Муранової-Лесів І.В., - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «АСТ «ІНГО Україна», ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 5 вересня 2016 року у м. Бориспіль з вини відповідача сталася ДТП, в результаті чого був пошкоджений її автомобіль та нею отримано тілесні ушкодження. Вартість матеріального збитку складала за актом здачі прийому робіт № ОТ 015 від 21.02.2017 55 357,12 грн. Цивільно-майнова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «АСК "ІНГО Україна", якою було відшкодовано їй 29 664,41 грн. Вважала, що розмір матеріальної шкоди становить вартість ремонтних робіт - сума яка була компенсована ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» з розрахунку 55 357,12 - 29 664,41, що становить 25 693,71 гривень. У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями, вона вимушена була змінити свій звичний ритм життя. Обмеження в русі пригнічувало її та завдало душевних та фізичніих страждань. Потребувала стороннього догляду, що її пригнічувало. Самостійно не в змозі була придбати продукти харчування, одягатися. Розмір завданої моральної шкоди вона оцінювала в 10 000 гривень. За захистом своїх прав вона вимушена була звернутись за правничою допомогою та з адвокатом Шипікой А.В. було укладено договір про надання правової допомоги № 2410/2016 від 24.10.2016 на підставі якого було сплачено 10 000 гривень за надання правової допомоги, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 45 від 24.10.2016 року. З цих підстав просила стягнути з відповідача на свою користь різницю майнової шкоди у розмірі 25 693,71 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 10 000, 00 грн. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом невірно досліджені матеріали справи та докази на підтвердження підстав позову. Не надано оцінки також документам, які підтверджують перебування її на лікуванні у результаті отриманих під час ДТП травм. Суд навмисно зазначає в рішенні, що страховий ліміт щодо відшкодування шкоди, завданої життю і здоров`ю за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності становить 100 000,00 грн, хоча фактично він становить 50 000,00 грн. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Апеляційний суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи. Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права. За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства. Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності нез'явившихся учасників справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 05 вересня 2016 року в м. Бориспіль по вул. Київський шлях, 86 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Hyundai Accent, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_2 та Daewoo matiz, реєстраціний номер НОМЕР_2 під керуванням позивача ОСОБА_1 , що не заперечується учасниками справи. 14 липня 2015 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 представляти його інтереси в установах, організаціях та підприємствах, незалежно від їх форми власності та підпорядкування, перед фізичними особами з питань, пов`язаних з вчинення правочинів щодо продажу належного йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 виданого РВ ДДАІ МВС України 17.08.2011 автомобілем марки Daewoo модель matiz, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією довіреності посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леченко Є.В., зареєстровано в реєстрі за № 1091 (а. с. 155). Вказана довіреність видана без права передоручення терміном на три роки та була дійсна до 14 липня 2018 року (а. с. 155). Сторонами визнано, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, що ним не оспорюється. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу під керуванням позивача було завдано механічні пошкодження. Матеріальний збиток, завданий в результаті пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді, як вважає позивач, складає 55 357,12 грн.. На підтвердження розміру матеріального збитку позивачем надано рахунок - фактуру №ОТ-015 від 06.02.2017 та акт здачі-прийняття робіт № ОТ015 від 21.02.2017, виконані ФОП ФОП ОСОБА_5 (а.с. 12-13). Крім того, встановлено, що 20.11.2015 року між ОСОБА_2 та ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» було укладено договір (поліс) № АЕ/5631544 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідно до якого, ліміт страхової суми відповідальності на одного потерпілого завданої шкоди майну страховим випадком становить 50 000 грн. (а.с. 34). Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Системний аналіз статей 509, 1187, 1188, 1192 ЦК України дає підстави для висновку, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоду (боржник). За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України). Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом або договором передбачено такий обов`язок. За правилами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно звіту № 263083 про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля Daewoo matiz, реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на 05.09.2016 виконано на замовлення ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» ФОП ОСОБА_6 , матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Daewoo matiz, реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП станом на 05.09.2016 становить 30 754,84 гривень, з урахуванням ПДВ на запасні частини і малоцінні деталі та 29 664,41 без урахування ПДВ (а. с. 35-45). Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулась у з позовом у листопаді 2017 року, проте лише після закриття підготовчого провадження (а.с.166, 168-170, 172,173) представником позивача надано копії квитанцій до прибуткового касового ордеру №6767 від 24 січня 2018 року та №6766 від 19 січня 2018 року про отримання від ОСОБА_1 відповідно 20 000 гривень та 35 357 гривень 12 копійок , на підставі Акту (СТО) №ОТ015 від 21.02.2017 (а.с.171) Оцінюючи належність, допустимість і достовірність наданих доказів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що достовірність наданих доказів викликає сумніви, оскільки до матеріалів справи долучено два примірники Акту (СТО) №ОТ015 від 21.02.2017 на одну й ту саму суму виконаних ремонтних робіт 55 357,12 грн., що засвідчені печатками різних суб`єктів підприємницької діяльності: один з яких поданий разом з позовною заявою (а.с.13), другий - разом з відповіддю на відзив 27 липня 2018 року (а.с. 171). Окрім зазначеного, до Акту, що поданий в липні 2018 року (а.с.171) включено відомості, що платником є ОСОБА_1 . Наведені обставини свідчать про те, що подані в липні докази були виготовлені пізніше. Крім того, згідно платіжного доручення № 1895 від 17.02.2017, ПрАТ «АСК «ІНГ Україна» сплатила позивачу на реквізити зазначені в заяві на виплату страхового відшкодування 29 664,41 грн. і вказана визначна страховиком сума страхового відшкодування заподіяної матеріальної шкоди власником транспортного засобу та уповноваженою власником особою та володільцем транспортного засобу не оспорювалась. Висновку судового експерта, який би встановлював розмір матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу при ДТП, не було. Також позивачем чи іншими учасниками справи не заявлялося клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення вартості завданого матеріального збитку. Тому, апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 в цій частині, як такі, що спростовуються наявними матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги в частині незадоволення судом позовних вимог про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню та відхиляються судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного. Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. За ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст.1167 ЦК України. Як вбачається з п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до п 5 даної постанови Пленуму обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Відповідно до звіту про експертну оцінку відшкодування шкоди у зв`язку з лікуванням ОСОБА_1 складеного лікарем - експертом Цокало В.М. становить 4 944,84 гривень (а.с. 65-67). Як встановлено судом, та не заперечувалося позивачем в апеляційній скарзі, 17.02.2017 ПрАТ «АСК «ІНГО Україна» перераховано ОСОБА_1 кошти в розмірі 29 664,41 гривень матеріального збитку, 4944,84 грн витрат на лікування та 247,24 грн моральної шкоди. Доказів того, що позивач зверталася до страхової компанії із запереченнями чи вимогою перерахувати суми відшкодування витрат на лікування та моральної шкоди матеріали справи не містять. Доказами, за положеннями ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. За положеннями ч.ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. За статтею 79 ЦПК достовірними доказами є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно ч. 6 ст. 81 ЦК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Виходячи з вищевикладеного, підстав для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди немає. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність висновку суду яким не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В зв`язку з тим, що ціна позову в справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником ОСОБА_4 , відхилити. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повну постанову складено 6 лютого 2020 року. Суддя-доповідач Судді: