Постанова 4824 № 359/11178/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2505/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2021 року м. Київ Унікальний номер справи 359/11178/19 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 . на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2020 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Журавського В.В., - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 13.11.2017 року, близько 17 години 30 хвилин, в м.Бориспіль, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «DACIA Logan», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Бориспіль-Дніпро в напрямку м.Дніпро біля повороту до с.Кириївщина Бориспільського району Київської області здійснив на нього наїзд. Одразу після ДТП його було госпіталізовано до Бориспільської ЦРЛ, там проведено ряд першочергових медичних заходів з метою врятування йому життя, а 17.11.2017 року він був переведений до Комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», за час перебування в якому йому було проведено три операції. З огляду на викладене, та оскільки йому було нанесено непоправну шкоду здоров`ю, він отримав інвалідність,просив стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, заподіяну здоров`ю, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 76 645,93 грн., моральну шкоду у розмірі 93 354,07 грн., а також понесені судові витрати. Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом процесуального та невірне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом невірно досліджені матеріали справи та докази на підтвердження підстав позову. Вважає відмову суду у задоволенні позову з підстав зазначених судом, оскільки по кримінальному провадженню стосовно обвинувачення відповідача ще немає вироку, незаконною, оскільки травмування позивача було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки. І така шкода має бути стягнута незалежно від наявності вини. Вважає відсутнім зв`язок між кримінальним провадженням та відшкодуванням шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Відповідач у судове засідання не з`явився. Про розгляд справи повідомлений належно. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав заявлені позовні вимоги передчасними, оскільки ні позивачем, ні його представником не надано до суду належних та достовірних доказів на підтвердження тієї обставини, що кримінальне провадження № 12017110100002509, внесене ЄРДР 14.11.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, завершене та за його наслідками прийняте відповідне рішення. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 14.11.2017 року до ЄРДР внесені відомості за правовою кваліфікацією за ч.1 ст.286 КК України, про те, що 13.11.2017 року близько 17 години 30 хвилин, водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «DACIA Logan», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Бориспіль-Дніпро в напрямку м.Дніпро біля повороту до с.Кириївщина Бориспільського району Київської області здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який переходив проїжджу частину вказаної автодороги по пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля. В результаті ДТП пішохід ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження (а.с.7). Вказані обставини підтверджуються також довідкою Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області від 05.01.2018 року № 205/109/1002/05, відповідно до якої в слідчому відділі Бориспільського ВП ГУ НП в Київській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12017110100002509, внесеному до ЄРДР 14.11.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України (а.с.8). Одразу після ДТП позивача було госпіталізовано до Бориспільської ЦРЛ, де було проведено спіральну комп`ютерну томографію головного мозку та органів черевної порожнини та малого тазу (а.с.9,10). 17.11.2017 року позивач був переведений до комунального закладу Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» з діагнозом: перелом кісток газу: донної, сідничної ,|кісток. та крижової кістки по типу бокової компресії, перелом с/3 лівої плечової кістки, перелом лівої ліктьової кістки. За час перебування на стаціонарному лікуванні в комунальному закладі Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» позивачу було зроблено три операції: 23.11.2017 року закриту репозицію уламків крижових мас справа, MOC 2-ма спонгізними гвинтами та перемонтаж, АЗФ кісток тазу; 23.11.2017 року відкриту репозицію уламків лівої плечової кістки, МОС пластиною з кутовою стабільністю та гвинтами; 23.11.2017 року відкриту репозицію уламків лівої ліктьової кістки, МОС пластиною та гвинтами (а.с.12). При цьому позивач отримав додатково лікування: антибіотикотерапію, протинабрякову, протизапальну, знеболюючу та судинну терапії. Виконувались регулярні перев`язки (а.с.11). 16.03.2018 року позивачу було зроблено операцію, а саме демонтаж АЗФ з кісток тазу; 13.02.2020 року позивачу було зроблено ще одну операцію щодо видалення металофіксаторів кісток тазу, лівої плечової кістки та лівої ліктьової кістки (а.с.115). З копій медичної документації, долученої до матеріалів справи вбачається, що позивач, внаслідок нанесених йому ушкоджень, отримав 2-гу групу інвалідності, та змушений був пройти довготривале лікування (а.с.13-56). На підтвердження понесених матеріальних витрат позивачем надано відповідний розрахунок, а також копії фіскальних та товарних чеків, квитанцій, видаткових накладних та рахунків (а.с.58-91, 116-121). Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, при цьому збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Згідно ст. 1166 ЦК України шкода завдана неправомірними діями майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме - шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до роз`яснень, які викладені в п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Згідно з п. 5 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Матеріали справи не містять доказів притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Тобто, дії ОСОБА_2 на час розгляду справи не визнано неправомірними, а відтак, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями та шкодою. Ураховуючи, що вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, в результаті якого було завдано шкоди здоров`ю позивача не встановлена, тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача відповідальності по відшкодуванню шкоди. Окрім цього, кримінальне провадження № 12017110100002509, внесеному до ЄРДР 14.11.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України не закінчено. Вироку суду про вину відповідача також немає. Таким чином, доводи апеляційної скарги є неспроможними та не знайшли свого підтвердження при перегляді судового рішення в апеляційній інстанції. Доводи, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга позивача не містить. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повну постанову складено 25 лютого 2021 року. Суддя-доповідач Судді: