Постанова 4818 № 643/15333/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА Іменем України 29 січня 2020 року м. Харків справа № 643/15333/15-ц провадження № 22ц/818/506/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Огар І.Ю., імена (найменування) сторін: позивач (відповідач за зустрічним позовом та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», відповідач (позивач за зустрічним позовом та третя особа за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги) - ОСОБА_1 , відповідач (позивач за зустрічним позовом та третя особа за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги) - ОСОБА_2 , відповідач за зустрічним позовом та за позовом третьої особи - Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», третя особа (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги) - ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який дії у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року в складі судді Горбунової Я.М., у с т а н о в и в: В вересні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») в особі свого представника Богоноса Максима Олександровича звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 67214/25/06-N, відповідно до умов якого Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ВАТ «Кредитпромбанк»), реорганізоване в Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі - ПАТ «Кредитпромбанк»), надало ОСОБА_3 кредит в розмірі 40 500,00 доларів США на купівлю нерухомості зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 13,5% річних та комісії в розмірі 18,5% строком до 10 листопада 2031 року. В цей же день з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором укладено: окремі договори поруки № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N, згідно з якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поручилася перед ПАТ «Кредитпромбанк» за виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором; а також договір іпотеки, предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . 08 серпня 2011 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N, відповідно до умов якого сторони погодили порядок погашення заборгованості у певній послідовності. 08 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N, відповідно до умов якого замінена адреса реєстрації боржника, преамбула та розділ «Юридичні реквізити сторін» кредитного договору викладені в новій редакції. 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало (відступило) позивачеві права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зобов`язаннях. Своїх зобов`язань за кредитним договором боржник не виконала, допустила заборгованість перед банком, яка станом на 28 липня 2015 року склала суму в розмірі 637 523,50 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 539 787,61 грн, заборгованість за відсотками - 97 735,89 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» вказану заборгованість та судові витрати. 26 липня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк», за участю третіх осіб - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про захист прав споживача та визнання договорів недійсними. Позовна заява, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що банк свідомо не надав їй перед укладенням та після укладення кредитного договору в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту. В кредитному договорі від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N не наведений графік чергових платежів та не зазначено детального розпису сукупної вартості кредиту, не визначено строку дії кредитного договору та порядку його припинення; не встановлено умови про дострокове розірвання кредитного договору, що не є тотожнім з достроковим поверненням кредиту; не укладено договорів на відкриття банківських рахунків та не визначено відповідальності кредитора при порушенні умов договору; не оприлюднена інформація щодо іпотечного кредитування; не встановлено положення про інфляційне застереження та не узгоджено домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмета іпотеки; відсутнє застереження щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення. Посилаючись на те, що кредитний договір був укладений з застосуванням нечесної підприємницької практики та обману споживача фінансової послуги, ОСОБА_3 просила визнати недійсними кредитний договір № 67214/25/06-N від 29 листопада 2006 року та договір іпотеки від 29 листопада 2006 року; виключити з Державного реєстру іпотек реєстрацію вказаного договору іпотеки та додаткову угоду до нього від 04 грудня 2006 року, а з Державного реєстру заборон на відчуження майна - заборону на відчуження однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Дельта Банк», за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання договорів поруки припиненими. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що додатковими угодами до кредитного договору змінена черговість погашення заборгованості за кредитом, що збільшило обсяг відповідальності поручителів, на що вони своєї згоди не давали. Банк отримав право направляти кошти на будь-які рахунки на розсуд банку з метою продажу на міжбанківському валютному ринку за курсом, що склався на день купівлі іноземної валюти, з урахуванням комісії банку, що визначається тарифами банку, при цьому банк самостійно визначає курс продажу національної валюти та порядок погашення грошового еквівалента в іноземній валюті. Вважали, що це призводить до опосередкованого збільшення проценту за користування кредитом - нових обтяжливих умов відповідальності поручителів, що не було з ними узгоджено під час укладання договорів поруки. Крім того, введені додаткові рахунки за номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 та, відповідно, додаткові платежі (комісії) за обслуговування цих рахунків, що також є додатковим фінансовим навантаженням, яке збільшує загальний обсяг відповідальності поручителів. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати припиненими договори поруки від 29 листопада 2006 року № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N. Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N в розмірі 637 523,50 грн, а на користь держави - судовий збір в розмірі 9 563 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та позову третьої особи ОСОБА_3 відмовлено. Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк», суд першої інстанції виходив із того, що зобов`язання за кредитним договором від 29 листопада 2006 року не виконані належним чином, тому з поручителів підлягає стягненню солідарно сума заборгованості за договором. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог поручителів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із недоведеності цих вимог. 15 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який дії у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» та задоволення позову ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що у ПАТ «Дельта Банк» було відсутнє право на укладення 26 червня 2013 року договору купівлі-продажу прав вимоги до фізичної особи, яка не є суб`єктом господарювання, оскільки кошти були надані ОСОБА_3 для задоволення власних споживчих потреб. Отже, договір купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року є недійсним. Однак, в рішенні суд першої інстанції цих доводів, які містилися в запереченнях від 23 жовтня 2017 року та 27 лютого 2018 року, не навів. Наданий суду першої інстанції розрахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N свідчить, що станом на травень 2014 року кредит був погашеним, при цьому фактична переплата становить 4 829,83 грн. Зазначають, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що 29 листопада 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 67214/25/06-N, відповідно до умов якого ВАТ «Кредитпромбанк», реорганізоване в ПАТ «Кредитпромбанк», надало ОСОБА_3 кредит в розмірі 40 500, 00 доларів США на купівлю нерухомості зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 13,5% річних та комісії в розмірі 18,5% строком до 10 листопада 2031 року. В цей же день з метою забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором укладено: окремі договори поруки № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N, згідно з якими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поручилися перед ПАТ «Кредитпромбанк» за виконання ОСОБА_3 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором; а також договір іпотеки, предметом якого є однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . 08 серпня 2011 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N, відповідно до умов якого сторони погодили порядок погашення заборгованості у певній послідовності. 08 листопада 2011 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N, відповідно до умов якого замінена адреса реєстрації боржника, преамбула та розділ «Юридичні реквізити сторін» кредитного договору викладені в новій редакції. 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Кредитпромбанк» передало (відступило) позивачеві права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінило ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зобов`язаннях. Своїх зобов`язань за кредитним договором боржник не виконала, допустила заборгованість перед банком, яка станом на 28 липня 2015 року склала суму в розмірі 637 523,50 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 539 787,61 грн, заборгованість за відсотками - 97 735,89 грн. Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з нормами закону та положеннями договору. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з підпунктом 4.1.1. пункту 4 кредитного договору від 29 листопада 2009 року № 67214/25/06-N позичальник зобов`язаний, починаючи з січня 2007 року щомісяця, до 10 числа кожного календарного місяця включно частково погашати заборгованість за кредитом у розмірі 120,40 доларів США на рахунок, вказаний у пункті 2.2 цього договору, шляхом внесення готівкою чи перерахуванням зі свого поточного рахунку. Згідно зі статтями 546, 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватись порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Відповідно до статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Частиною першою статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За змістом частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Порука - це строкове зобов`язання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку вчиняти не можна. Банк скористався своїм правом пред`явлення позову до поручителів. За змістом пункту 1.1 договорів поруки № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N поручитель зобов`язується солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором. Отже, виходячи зі змісту договорів поруки № 67214/25.1/06-N та № 67214/25.2/06-N, укладених між банком та з кожним окремо поручителем, було визначено обсяг відповідальності особи, як поручителя за зобов`язаннями боржника, тобто боржник з кожним поручителем окремо може нести солідарну відповідальність. Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про наявність солідарного обов`язку відповідачів є помилковим. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору щодо солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів підлягає зміні. Заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N в розмірі 637 523,50 грн підлягає стягненню окремо з кожним з поручителів на користь ПАТ «Дельта Банк». Доводи апеляційної скарги про те, що станом на травень 2014 року кредит був погашеним, є безпідставними, оскільки заборгованість в розмірі 637 523,50 грн підтверджується копіями заяви на видачу готівки, меморіального ордеру та виписками по особовим рахункам. Доводи апеляційної скарги про збільшення обсягу відповідальності поручителів не заслуговують на увагу з огляду на таке. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виступивши поручителями за окремими договорами поруки, який є забезпечувальним договором до кредитного договору відповідно, до статті 546 ЦК України погодилися з усіма умовами кредитного договору, і діє така порука до повного виконання зобов`язальних правовідносин, які склалися між банком та ОСОБА_3 Графік погашення кредиту є невід`ємною частиною договору про надання споживчого кредиту. Із розрахунку заборгованості за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N вбачається, що відсоткова ставка за період з 26 червня 2013 року по 28 липня 2015 року становила 13,5 та не змінювалась (а. с. 226 т. 2). Посилання на те, що в рішенні суд першої інстанції не наведено доводів, які містилися в запереченнях від 23 жовтня 2017 року та 27 лютого 2018 року, щодо визнання договору купівлі-продажу прав вимоги від 26 червня 2013 року недійсним не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 376 ЦПК України. До того ж даний договір не оскаржено в установленом узапконом порядку. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позову ОСОБА_3 не грунтуються на законі. Договір про надання споживчого кредиту від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N був укладений з метою отримання грошових коштів на придбання житла, у зв`язку із чим є споживчим кредитом, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві. Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей. Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Даними про скупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини. Викладене узгоджується з правовим висновком, що міститься в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15. Кредитний договір укладений сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі. ОСОБА_3 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому не виконала їх. Договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки фіксованого платежу, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань. Обгрунтовуючи відсутність підстав для застосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими також мотивовано позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання, зокрема, кредитного договору недійсним, оскільки умови кредитного договору містять інформацію щодо розміру процентної ставки, сукупних послуг позичальника та порядок погашення кредиту. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 255 ч. 1 п. 2, 260, 261 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який дії у власних інтересах та в інтересах ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2019 року змінити в частині стягнення заборгованості з поручителів. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N в розмірі 637 523,50 грн (шістсот тридцять сім тисяч п`ятсот двадцять три грн 50 коп.). Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 листопада 2006 року № 67214/25/06-N в розмірі 637 523,50 грн (шістсот тридцять сім тисяч п`ятсот двадцять три грн 50 коп.). В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повне судове рішення складено 07 лютого 2020 року. Головуючий А.В.Котелевець Судді Р.М.Піддубний О.Ю.Тичкова