Постанова 4856 № 120/2731/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2731/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна Суддя-доповідач - Охрімчук І.Г. 07 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Охрімчук І.Г. суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (повний текст рішення складено 28.10.2019 р., м. Вінниця ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.05.2019 року №2-8867/15-29-Сб про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Білянської сільської ради, Липовецького району, Вінницької області (за межами населеного пункту); - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення із урахуванням вимог ст. 79-1, ст. 118 ч.7 ЗК та п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333 у виді наказу, яким надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Білянської сільської ради, Липовецького району, Вінницької області (за межами населеного пункту). Позовні вимоги мотивовані тим, що в квітні 2019 року ОСОБА_1 , серед інших, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, за результатами розгляду якого 30.05.2019 р. отримав відмову, мотивовану тим, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, здійснюється без зміни їх цільового призначення . На думку позивача, така відмова суперечить статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації щодо відведення земельної ділянки у власність, яких на момент надання відмов не існувало. Ухвалою суду першої інстанції від 29.08.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду без виклику (повідомлення) сторін у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження. Представник відповідача подав до суду першої інстанції відзив на позов, в якому вказав, що позивач разом з іншими громадянами звернувся із колективним зверненням про надання дозволу на розробку технічної документації, за наслідком розгляду якого йому відмовлено. На думку представника відповідача, відмова є правомірною оскільки земельна ділянка зазначена на викопіюванні має цільове призначення для фермерського господарства, тоді як позивач бажає отримати землю для веденння особистого селянського господарства, тобто призначення такої (землі) буде змінено. Разом з тим, формування земельних ділянок шляхом поділу здійснюється без зміни цільового призначення. Відтак, управління зазначає, що позивач мав звернутись із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не технічної документації. Окремо вказав, що спірна земельна ділянка перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_2 . За таких обставин, вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.10.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Келецька,63, код ЄДРПОУ 39767547) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.05.2019 року №2-8867/15-29-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» виданий стосовно ОСОБА_1 щодо відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Білянської сільської ради, Липовецького району, Вінницької області (за межами населеного пункту). Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання від 19.04.2019 р. в частині ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Білянської сільської ради, Липовецького району, Вінницької області (за межами населеного пункту) із урахуванням висновків суду та прийняти рішення у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку технічної документації. Стягнуто на користь ОСОБА_1 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції від 28.10.2019 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги вказав, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. На думку відповідача, посилання позивача на ч. 1 ст. 33 Земельного кодексу України є недоречним, оскільки в даному випадку, земельна ділянка була вже з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, що є відмінним від цільового призначення - для ведення особистого селянського господарства, тому не можуть застосовуватись. Відповідач вважає, що позивачу слід було звернутись з клопотанням про надання дозволу саме на розробку проекту землеустрою, а не технічної документації, оскільки в даному випадку потрібно змінювати вид цільового призначення зазначеної земельної ділянки. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 року відкрито апеляційне провадження, а ухвалою суду від 04.02.2020 року призначено до апеляційного розгляду. Керуючись приписами ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19.04.2019 р. ОСОБА_3 разом з іншими громадянами звернувся із колективним клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Білянської сільської ради, Липовецького району, Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер 0522280200:05:000:1055 . Згідно опису прийнятих документів, до вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал на земельну ділянку із позначенням бажаного місця розташування земельних ділянок, копію паспорту та ідентифікаційного номеру, копію витягу з ДЗК про земельну ділянку. За наслідком розгляду вказаного колективного звернення, 30.05.2019 року видано наказ №2-8867/15-29-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», в якому зазначено, що земельна ділянка, яка є зазначеною на графічних матеріалах входить до масиву з кадастровим номером 0522280200:05:000:1055, сформована з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства (01.02) та з урахуванням частини 6 статті 79-1 формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, здійснюється без зміни їх цільового призначення. Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації не стало перебування землі у постійному користуванні ОСОБА_2 , а те, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, здійснюється без зміни їх цільового призначення. На час звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні такого з підстав зазначених у спірному наказі. Таким чином, суд вважає, що відмова у наданні дозволу на розроблення технічної документації, викладена в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною четвертою статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Статтею 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з частиною сьомою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. За приписами статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. При цьому, земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Отже, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок без зміни цільового призначення, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій", проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Стаття 25 Закону України "Про землеустрій" визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Частиною другою статті 55 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України, надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. Таким чином, для розроблення технічної документації із землеустрою зацікавлена особа звертається до органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади щодо отримання дозволу. Статтею 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу, зокрема невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17. З матеріалів справи встановлено, що в оскаржуваному наказі не вказано, в чому полягає невідповідність місця розташування земельної ділянки, яку бажає отримати позивач вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Між тим, відповідач зауважив, що спірна земельна ділянка призначена для ведення фермерського господарства, при цьому, позивач просить надати дозвіл на розробку документації з метою отримання землі для ведення особистого селянського господарства, тобто має намір змінити цільове призначення такої (землі). Відповідно до статті 18 ЗК України визначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Згідно зі статтею 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, серед іншого на землі сільськогосподарського призначення визначені як окрема категорія земель. Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1 статті 22 Земельного кодексу України). Тому, визначення поняття «землі сільськогосподарського призначення» насамперед пов`язано з використанням їх для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції, що зумовлено їх природними властивостями. Частина перша статті 23 Земельного кодексу України закріплює принцип пріоритетності використання земель, придатних для сільського господарства, згідно з яким такі землі повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Пріоритетність правового режиму цих земель передбачає необхідність їх цільового використання. Статтею 22 Земельного кодексу України визначено види використання сільськогосподарських земель, які відповідають їх цільовому призначенню, та осіб, які мають право на отримання таких земель у власність та у користування. Згідно з положеннями зазначеної норми окрему групу суб`єктів сільськогосподарського землевикористання становлять громадяни, яким землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського товаровиробництва. Правовий режим наведених видів землевикористання встановлюється Земельного кодексу України та спеціальними законами. Колегія суддів зазначає, що громадяни також можуть використовувати землі сільськогосподарського призначення для організації та ведення особистого селянського господарства - господарської діяльності, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки та споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі у сфері сільського зеленого туризму. Правові та організаційні засади ведення особистого селянського господарства визначаються Законом України від 15 травня 2003 року № 742-ІV "Про особисте селянське господарство". Різний правовий режим земель сільськогосподарського призначення за видами використання підтверджується положеннями статті 121 Земельного кодексу України, якою встановлено норми безоплатної передачі у власність земельних ділянок громадянам. Розмір земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яку можна приватизувати безоплатно, становить не більше 2,0 гектара, у той час як розмір земельної ділянки для ведення фермерського господарства згідно з нормами безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України визначається розміром земельної частки (паю), встановленим для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Здійснення прав власника землі передбачає дотримання ним обов`язків, пов`язаних з володінням земельною ділянкою, першочерговим з яких згідно з пунктом «а» частини першої статті 90 Земельного кодексу України визначено обов`язок забезпечення її використання за цільовим призначенням. В розумінні статті 1 Закону України "Про землеустрій", цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою в установленому законодавством порядку. Наведене свідчить, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються у власність або передаються у користування, за конкретними цілями використання поділяються на види. Віднесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до того чи іншого виду позначається на їх правовому режимі (порядку використання), який відповідає їх цільовому призначенню (використанню). Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу і є національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим гарантоване Конституцією право власності на землю має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Зважаючи на викладене, землі за основним цільовим призначенням поділяються саме, на категорії, серед яких землі із призначенням "землі сільськогосподарського призначення". При цьому, такі функціонально використовуюються, серед інших "для ведення особистого селянського господарства" та/або "ведення фермерського господарства". Матеріали справи свідчать, що у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку датованого 02.04.2019 р. щодо спірної землі, вказано: "Цільове призначення:

01. Категорія земель Землі сільськогосподарського призначення Вид використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства". Отже, останній не містить інформації, що цільове призначення землі -01.03, як зазначає у спірному наказі відповідач, навпроти код призначення бажаної земельної ділянки, вказаний

01. Тобто вказано, що цільове призначення спірної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення. Щодо доводів управління, що земельна ділянка перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_2 , то суд першої інстанції вірно зазначив, що з наданого державного акту не є можливим встановити чи є тотожними земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні останнього по відношенню до землі, яку бажає отримати позивач. Окрім того, у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку датованого 02.04.2019 р. відсутня інформація, що земельна ділянка із кадастровим номером 0522280200:05:000:1055 перебуває у постійному користуванні/оренді у будь- кого, в тому числі ОСОБА_2 Варто також зазначити, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації не стало перебування землі у постійному користуванні ОСОБА_2 , а те, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, здійснюється без зміни їх цільового призначення. А отже на час звернення позивача із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації у відповідача були відсутні правові підстави для відмови у наданні такого з підстав зазначених у спірному наказі, про що правильно зазначив суд першої інстанції. Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відведення земельної ділянки у власність, а не за технічною документацією із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що не суперечить вимогам частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України, з огляду на що, рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою прийняте без дотриманням вимог чинного законодавства При вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції врахував висновки викладені у постановах Верховного суду від 30.08.2018 року у справі №802/928/17, від 21.08.2018 року у справі № 823/1179/17. Крім того, судова колегія зазначає, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Між тим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України. Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 806/5106/15. Колегія суддів враховує, що критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову. Враховуючи наведене вище, судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції, що відмова у наданні дозволу на розроблення технічної документації, викладена в оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, не ґрунтується на нормах закону, є протиправною та, відповідно, підлягає скасуванню. Щодо вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації, колегія суддів зазначає наступне. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому, варто погодитись з думкою суду першої інстанції, що в даному випадку, зазначені повноваження не є дискреційними. Дана позиція узгоджується з позицією Верховного суду у справі № 825/602/17. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС не доведено правомірність своїх дій при вирішенні питання позивача щодо відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а тому позовні вимоги підлягали задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого судового рішення. Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги - відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 07 лютого 2020 року. Головуючий Охрімчук І.Г. Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.