Постанова Львівський апеляційний суд № 466/608/19

Справа № 466/608/19 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л. Провадження № 22-ц/811/2959/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Фейір К.О. З участю: позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу № 466/608/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом, виселення,- в с т а н о в и в : ОСОБА_1 25.01.2019р. звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом та виселення її з квартири АДРЕСА_1 у жиле приміщення за адресою АДРЕСА_2 , зі зняттям з реєстрації. В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Згідно довідки ЛКП «Варшавське 407» №267 від 16.01.2019р. з місця проживання про склад сім`ї і прописку разом з ним в даній квартирі зареєстрована та проживає його колишня дружина, відповідачка по справі, ОСОБА_3 23 квітня 2015р. шлюб між сторонами розірвано. Однак, після розірвання шлюбу колишня дружина залишилась проживати у квартирі, хоча має власне житло на праві спільної часткової власності, а саме 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 . Стверджує, що відповідачка жодним чином в ремонті квартири та оплаті комунальних послуг участі не приймає, чим завдає йому значних матеріальних збитків. Крім того, відповідачка безпідставно вчиняє сварки, псує майно, що негативно впливає на здоров`я позивача, який переніс інфаркт міокарда та потребує спокою. На прохання переїхати проживати у своє житло відповідачка відмовляється. У зв`язку з реєстрацією ОСОБА_3 у даній квартирі позивач не може оформити собі субсидію. Проживання відповідачки у квартирі порушує його право на спокійне життя, завдає йому моральних страждань. Просить позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 червня 2019 рокувідмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом, виселення. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним, необґрунтованим та безпідставним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції вважає недоведеними обставини, які б слугували підставою для виселення відповідачки ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 відповідно до ст.ст. 116, 157 ЖК України, однак апелянт вважає такий висновок суду неправильним та таким, що спростовується дослідженими в судовому засіданні доказами, відповідно до яких встановлено наявність всіх трьох підстав для виселення відповідачки з квартири позивача. Факт систематичного псування відповідачем квартири підтверджується фотознімками квартири, актом обстеження квартири позивача, показами допитаного як свідка позивача. Щодо систематичного порушення відповідачем правил співжиття, вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що конфлікти між сторонами не носять систематичного характеру, оскільки в рішенні суду від 23 квітня 2015 року про розірвання шлюбу вже встановлено, що конфлікт між сторонами носить стійкий характер. Наголошує, що у відповідачки наявне власне житло квартира АДРЕСА_3 , відтак це підтверджує факт використання відповідачкою спірної квартири не за призначенням. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. Відповідно до ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) відповідачем ОСОБА_3 надано Відзив на апеляційну скаргу (далі Відзив). У Відзиві зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх такими, що суперечать чинному законодавству та обставинам справи. Жодних належних, допустимих, достовірних та у своїй сукупності достатніх доказів щодо порушення нею правил співжиття позивачем не надано, також не доведено зв`язок між хворобою ОСОБА_1 та незаконними діями відповідача. Просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 червня 2019 року залишити без змін. Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 , вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Матеріалами справи та судом встановлено, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14552077 від 15.05.2007 року позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Квартира складається з двох жилих кімнат, кухні, коридору і комунальних вигод, загальною площею 43,2 кв.м. (а.с.16). Згідно довідки ЛКП «Варшавське 407» №267 від 16.01.2019 року з місця проживання про склад сім`ї і прописку у квартирі зареєстровані: позивач ОСОБА_1 з 23.05.2008 року та відповідачка ОСОБА_3 з 22.10.2010 року як колишня дружина (а.с.13). Сторони уклали шлюб 03.11.2009 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23.04.2015 року, яке набрало законної сили 25.06.2015 року, шлюб між сторонами розірвано. Статтею 47 Конституції України прописано право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Із пояснень сторін по справі та їх представників, сторони проживають разом з часу одруження, ведуть спільне господарство. Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована у спірній квартирі з дозволу позивача ОСОБА_1 та відповідно набула права користування квартирою. Частина 4 статті 9 Житлового кодексу України (далі ЖК) передбачає, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно з частиною першою , ст.116 ЖК якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ними, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичними порушеннями правила співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського спливу виявилися безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, тощо. За змістом частини 4 ст.156 ЖК припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє особу права користування займаним приміщенням. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні житлом, виселення, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачем не доведено обставин, які б слугували підставою для виселення відповідачки ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 на підставі ст.116 ЖК у зв`язку з систематичним руйнуванням чи псуванням жилого приміщення, або використанням його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття. Наданий позивачем ОСОБА_1 акт обстеження квартири, складений комісією ЛКП «Варшавське-407» 02.04.2019 року, яким зафіксовано наявність у квартирі пошкоджень, а також факт наявності у ОСОБА_3 на праві приватної власності іншого житла не може бути підставою для виселення відповідачки із спірного житла із підстав визначених позивачем. В процесі слухання справи судом першої та апеляційної інстанції не здобуто доказів, що до відповідача ОСОБА_3 застосовувалися заходи про запобігання чи громадського впливу за систематичне руйнування чи псування жилого приміщення, використання його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття і такі виявилися безрезультатними, що є підставою для виселення згідно ст. 116 ч.1 ЖК. У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2018 року у справі у №295/16994/15-ц зазначено, що при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в інших правовідносинах та не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням. Відповідно до ст.81 ч.1 п.1 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За змістом ч.6 ст. 81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п. 1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 24 червня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 07 лютого 2020 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк