Постанова 4803 № 212/5240/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9125/20 Справа № 212/5240/20 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П., секретар судового засідання Кислиця І.В., сторони справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року, ухваленого суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення суду складено 18 вересня 2020 року,- ВСТАНОВИВ : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Покровської районної місті ради міста Кривого Рогу про усунення перешкод користування власністю. В мотивування заявлених позовних вимог зазначив, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить квартира АДРЕСА_1 . З 08липня 2008року по30травня 2019року позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 . В березні 2019року відповідач зібрала свої особисті речі та виїхала з квартири, комунальні послуги відповідач не сплачує, що є обтяжливим для позивача та він не в змозі оформити субсидію по сплаті комунальних послуг. В добровільному порядку відповідач не бажає знятися з реєстраційного обліку, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися з позовом до суду. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із рішенням суду позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не взято до уваги, не проживання відповідача у належній позивачу на праві власності квартирі більше року, відповідач виїхала з квартири з власної волі, доказів, що позивачем створюються перешкоди користування квартирою, відповідачем не надано. Комунальні послуги нараховані на неї, відповідач не сплачує, реєстрація відповідача створює перешкоди позивачу у користуванні його власністю. Крім того, судом першої інстанції не встановлено чи належить відповідачу на праві власності будь-яке нерухоме майно, чи приймала відповідач участь у приватизації будь-якого іншого житла. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 посилаючись на те, що позивачем не доведено, що відповідач створює перешкоди у користуванні квартирою просить рішення суду, як законне та обґрунтоване, залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 , яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її відхилити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та наданого відзиву, за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.9) Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 травня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. ( а.с. 11). Відповідно до довідки № 8537 від 20.07.2020 року, виданою Відділом реєстрації місця проживання громадян Виконавчого комітету Покровської районної в місті ради в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_3 ( а.с. 12). Згідно акту про не проживання в квартирі АДРЕСА_1 складеного мешканцями будинку, відповідач ОСОБА_2 , за місцем реєстрації з березня 2019 року по 19.07.2020 року, не мешкає (а.с. 13). Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що відповідач створює позивачу перешкоди у користуванні власністю. Ненадання відповідачем грошових коштів за оплату комунальних послуг, неможливість оформлення субсидії на квартиру, не є підставами для виселення відповідача з квартири, яка є єдиним місцем її проживання. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16. Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Так, згідно з частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Як встановлено матеріалами справи, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 - колишня дружина позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 діти позивача. Вичерпного переліку поважних причин не проживання особи в жилому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, від 02 грудня 2010 року). Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законодавством строки у жилому приміщенні без поважних причин. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. На переконання колегії суддів, позивачем не надано доказів про наявність виключних обставин, для втручання в особисті права відповідача ОСОБА_2 необхідних у демократичному суспільстві, та позбавлення її права користування житлом. Колегія суддів зауважує, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено. В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 пояснила, що іншого житла вона не має, в спірній квартирі не проживає через перепони позивача ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги позивача, щодо відсутності доказів, що позивачем створюються перешкоди користування квартирою, спростовуються матеріалами справи та зверненням ОСОБА_2 до Покровського відділення поліції Криворізького відділу ГУНПв Дніпропетровській області про перешкоди зі сторони позивача ОСОБА_1 . Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, про те, що судом першої інстанції не встановлено належність відповідачу на праві власності будь-якого нерухомого майна, оскільки Єдиний державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відкритий для загального доступу, що не позбавляє можливості позивача з`ясувати дане питання самостійно. Не сплата ними комунальних послуг, які нараховуються може бути підставою лише для стягнення власником частини оплачених ним комунальних послуг, проте не є правовою підставою для позбавлення права користування житлом. Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні. Отже, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 263-265 ЦПК України, в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 17 грудня 2020 року. Головуючий : Судді: