Постанова КЦС ВС № 756/4473/19

Постанова Іменем України 24 травня 2022 року м. Київ справа № 756/4473/19 провадження № 61-2840св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. Хопти С. Ф., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду міста Києва у складі судді Диби О. В. від 28 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В., від 20 січня 2022 року. Короткий зміст заявлених позовних вимог У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що у квартирі АДРЕСА_1 , власником якої вона є на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки на електронних торгах та свідоцтва від 21 січня 2019 року, зареєстровані відповідачі по справі. Позивачка вказувала, що відповідачі займають квартиру безпідставно, не дозволяють провести ремонт, а вона не має можливості реалізувати свої права щодо належного їй майна. На підставі викладеного, посилаючись на те, що наявність зареєстрованих в квартирі осіб перешкоджає їй належним чином реалізувати своє право власності на квартиру, позивачка просила суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 , виселити їх із вказаної квартири та вселити її. Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у належній позивачці квартирі зареєстровані відповідачі з 11 липня 2013 року, які не є членами сім`ї власника, проте їх реєстрація порушує права позивачки як власника на реалізацію ним права користування та розпорядження належним йому майном. Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року - без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки спірна квартира, яка була предметом іпотеки, придбана відповідачами за кредитні кошти, тому наявні правові підстави для виселення відповідачів без надання їм іншого житла. Новим власником квартири є позивачка і відповідно до статей 391, 406 Цивільного кодексу України вона має право вимагати від відповідачів усунення перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення із належної їй на праві власності квартири без надання іншого житлового приміщення. Узагальнені доводи касаційної скарги У січні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення у частині вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_3 та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявниця вказала відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявниця стверджує, що вона у спірній квартирі не проживає з 2014 року, що встановлено рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 вересня 2014 року у справі № 756/7425/14-ц про розірвання шлюбу. Зазначає, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Вказує, що вона не отримувала жодної вимоги від позивачки про виселення із житлового приміщення. Про позов та судове рішення суду першої інстанції у цій справі дізналася лише 05 вересня 2021 року. Також заявниця вказує, що відповідач ОСОБА_2 вводив суд в оману, вказуючи, що відповідачі (колишнє подружжя) проживають сім`єю у спірній квартирі. ОСОБА_3 зазначає, що не проживає у спірній квартирі, самоправно не займала жиле приміщення, а тому і відсутні підстави для її виселення. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 756/4473/19. Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив Фактичні обставини справи, встановлені судами Квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва від 21 січня 2019 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н. В., реєстровий № 114, на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, підписаного приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Варавою Р. С. від 21 січня 2019 року. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, квартира АДРЕСА_1 належить позивачці на праві приватної власності. Спірна квартира була придбана відповідачами за кредитні кошти. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 травня 2018 року у справі № 760/28194/17 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 033М111121227001 від 27 грудня 2012 року у розмірі 578 412, 12 грн та 8 676, 18 грн судового збору. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 02 серпня 2018 року у справі № 756/8989/18 задоволено подання приватного виконавця Варави Р. С. та надано дозвіл на примусове проникнення до спірної квартири АДРЕСА_1 для проведення її опису як предмету іпотеки. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 березня 2020 року у справі № 760/14116/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного виконавця Варави Р. С., ДП «Сетам», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_5 , про визнання недійсними прилюдних торгів, визнання недійсними та скасування протоколу та акту. 21 січня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Варавою Р. С. складено акт про проведені електронні торги, згідно протоколу про проведені електронні торги від 11 січня 2019 року ДП «СЕТАМ» реалізовано квартиру АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 направляла на адресу відповідачів вимогу від 26 квітня 2019 року про виселення з житлового приміщення. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Згідно з пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Згідно з положеннями статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно зі статтею 317 ЦК Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частиною першою статті 383 ЦК Українита статтею 150 Житлового кодексу України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. Статтею 391 ЦК Українивизначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Статтею 8 Конвенції гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла у кореспонденції. Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. На цьому, зокрема, наголошено у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18). Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка є законним власником спірної квартири та її права невиправдано обмежуються у зв`язку із тим, що відповідачі зареєстровані у спірній квартирі та не знімаються з реєстрації. Суди попередніх інстанцій встановили, що квартира АДРЕСА_1 , яка виступала предметом іпотеки, була придбана відповідачами за кредитні кошти, на неї було звернуто стягнення, тому наявні правові підстави для виселення відповідачів без надання їм іншого житла. Судом апеляційної інстанції взято до уваги, що ОСОБА_3 стверджувала, що вона не проживає у спірній квартирі. У касаційній скарзі ОСОБА_3 вказала, що проживає за іншою адресою: квартира АДРЕСА_2 , а шлюб із ОСОБА_2 розірвано рішенням суду від 22 вересня 2014 року. Отже спірна квартира не використовується заявницею як місце постійного проживання. У той же час відповідачі з 11 липня 2013 року зареєстровані у квартирі АДРЕСА_1 , законним власником якої є позивачка. Відповідачі не є членами сім`ї позивачки, а тому реєстрація їхнього місця проживання у спірній квартирі непропорційно обмежує права позивачки. Вказані обставини свідчать про необхідність усунення перешкод власнику квартири. При цьому втручання у право ОСОБА_3 на користування спірною квартирою з метою захисту права власності ОСОБА_1 слід визнати таким, що відбулось із легітимною метою та з дотриманням принципу пропорційності. Враховуючи доводи касаційної скарги, баланс прав та інтересів сторін спору, а також той факт що заявниця наголошує на тому, що вона не проживає у спірній квартирі і на житлову площу згідно її доводів не претендує, а не задоволена більшою мірою лише тим, що судовим рішенням її виселено із квартири, в якій вона не проживає, слід визнати, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову у спосіб, обраний позивачкою. Необхідно звернути увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли достатньо обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович