Постанова 4875 № 922/2315/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" лютого 2020 р. Справа № 922/2315/19 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді суддів За участю секретаря судового засідання: За участю представників сторін: від позивача: від відповідача:Чернота Л. Ф. Зубченко І.В., Білецька А.М. Бірчак К.Є. Левицька А. В. (адвокат), свідоцтво серія ПТ №1594 від 04.01.2017 року про право на заняття адвокатською діяльністю, видане на підставі рішення №1 від 04.01.2017 року Ради адвокатів Полтавської області, ордер серія ПТ №000179 від 15.01.2020 року на надання правової допомоги не з`явились розглянувши апеляційну скаргу (вх.№3494П/3)Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від09.10.2019 року (повне рішення складено 21.10.2019 року) у справі за позовом до про№922/2315/19 (суддя - Ольшанченко В. І.) Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл", м. Харків стягнення 1 563 000,00 грн. В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (позивач) звернулось до Господарському суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" (відповідач), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 в розмірі 1563000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань за договором №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 щодо повернення кредитних коштів у передбачений договором термін. Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 року (повне рішення складено 21.10.2019 року) у справі №922/2315/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення обґрунтоване, зокрема, з тих підстав, що позивачем не надано доказів видачі відповідачу кредиту (платіжні доручення або меморіальні ордери, тощо). Дійшов висновку, що надані позивачем копія виписки за період з 17.12.2016 по 16.01.2017 та три копії виписок за період з 17.01.2017 по 21.11.2018 не оформлені у відповідності до вимог нормативних актів НБУ щодо платіжних документів, не містять необхідних реквізитів, штампів та підписів уповноважених осіб банку, а відтак не можуть вважатися належними та допустимими електронними або письмовими доказами по справі. Також, суд зазначив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Розгляд справи №922/2315/19 відбувся за правилами загального позовного провадження. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ 15.11.2019 року звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 15.11.2019 року, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 року у справі №922/2315/19; апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ задовольнити; рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 року у справі №922/2315/19 скасувати; ухвалити постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл", м. Харків на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ 1 563 000,00 грн. заборгованості за кредитним договором №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 року. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що з наданого ним розрахунку, виписки чітко прослідковується, що з дати укладення кредитного договору ТОВ «АРІЛЛ» систематично користувалося кредитними коштами стовпчик «Залишок поточної заборгованості за наданим кредитом», процентів за користування кредитом, не висловлювало заперечень проти нарахованих сум заборгованості по тілу кредиту відсоткам за користування кредитом, що підтверджує той факт, що клієнт тривалий час користувався кредитними коштами здійснював погашення кредиту, а отже, погодив умови кредитування та приступив до їх виконання. Позивач відзначає, що на підтвердження обставин користування відповідачем кредитними коштами, позивачем була надана виписка по поточному рахунку НОМЕР_1 оформлена відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», яка є первинним документом та фіксує факт здійснення операцій за рахунок кредитних коштів. Крім того, позивач відзначив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем не були спростовані обставини укладення з банком кредитного договору, використання кредитних коштів, не було надано суду належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до норм ст.ст. 76-79 ГПК України на спростування доводів позивача. Апелянт вважає, що сторони приступили до виконання умов кредитного договору, що підтверджується банківською випискою по поточному рахунку відповідача № НОМЕР_1 , а отже, в справі наявні первинні документи, які підтверджують операції користування відповідачем кредитними коштами, однак, на думку позивача, місцевий господарський суд взагалі не надав належної оцінки даним письмовим доказом в сукупності з умовами договору та дійшов невірного висновку, що позивачем не доведено надання відповідачу кредиту у сумі зазначеній у позові. Крім того, посилається на електоронний цифровий підпис кредитного договору. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2019 року визначено колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Білецька А. М., Зубченко І. В. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 року (повне рішення складено 21.10.2019 року) у справі №922/2315/19 призначено на "22" січня 2020 р. о 14:30 год. У судовому засіданні 22.02.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ на рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 року (повне рішення складено 21.10.2019 року) у справі №922/2315/19 до "05" лютого 2020 р. о 14:00 год. Відповідно до ст. ст. 222, 223 Господарського процесуального кодексу України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання. Представник позивача (апелянта), в судовому засіданні 05.02.2020 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду Харківської області від 09.10.2019 у справі №922/2315/19 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРІЛЛ» на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № НАVKLOF5287 від 09.11.2015 р. в розмірі 1563000, 00 грн. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення. Однак, останній наданими процесуальними правами не скористався та в судове засідання не з`явився. Заяв про відкладення судового засідання не надходило. Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, та враховуючи те, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 р. явка представників учасників справи визнавалась не обов`язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача. В ході розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України. Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне. Із тексту позовної заяви вбачається, що 09.11.2015 між Акціонерним товариством Комеційний банк «ПриватБанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРІЛЛ» було укладено кредитний договір №HAVKLOF5287 (надалі - договір), а.с.21. На думку позивача, відповідачу було надано кредит у розмірі 1922500,00 грн. в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами договору. Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконує свого обов`язку щодо повернення кредиту та сплати інших платежів, передбачених умовами договору, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 у розмірі 1563000,00 грн, а саме заборгованість за кредитом в сумі 1563000,00 грн. Приписами статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, крім всього, договори та інші правочини. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України унормовано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, відповідно ч. 1 ст. 627 ЦК України. Умовами статті 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, згідно умов ст. 638 ЦК України. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Відповідно до от. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частинами 1, 3 от. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Статтею 1049 вищенаведеного Кодексу встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. У даному випадку, в матеріалах справи №922/2315/19 міститься копія договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 р. (а.с.21). На зворотній стороні договору зазначено сторони, які повинні були підписати даний договір. Але, будь-які підписи та печатки відсутні. На сторінці 22 матеріалів справи міститься копія документу, за яким не можливо встановити, продовження якого договору або іншого правового акту також, без підпису та печаток ані з боку Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", ані з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Арілл", ані з боку Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (а.с.23 зворотна сторона). Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис" встановлено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Згідно з ч. 3 ст. 4 вищенаведеного Закону врегульовано, що використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі. Порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису в банківській системі України та суб`єктами переказу коштів визначається Національним банком України, згідно ч. 8 ст. 5 наведеного Закону. Приписами ст. 96 ГПК України унормовано, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Позивач надав в додатках до апеляційної скарги підтвердження копію об`єкту перевірки Договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 р., яким підтверджує наклакдання електоронного підпису та електронної печатки з боку відповідача (а.с.100-102). Частиною З ст. 269 ГПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього". У даному випадку, позивач не надав клопотання щодо залучення даного документу до матеріалів справи та не визначено поважність причин неподання такого дакоазу до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає, що нові докази (без відповідного клопотання) були подані позивачем лише на стадії апеляційного провадження, а тому судом першої інстанції не могли досліджуватись, оскільки цих доказів під час розгляду справи судом першої інстанції у матеріалах справи взагалі не містилось. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги про стягнення кредитних коштів, в тому числі їх розмір та порядок нарахування, посилається на договір №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 (а.с. 21-23), банківські виписки та розрахунок заборгованості (а.с.24-33). На підтвердження позовних вимог позивач надав суду копію договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (іменоване надалі банк), Товариством з обмеженою відповідальністю "Арілл" (іменоване надалі позичальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" (іменоване надалі поручитель), в якому пунктом А визначено істотні умови кредитування. Оскільки умови договору розробляються Банком, вони повинні бути зрозумілі усім учасникам договору і доведені до їх відома, у звязку із чим Банк має підтвердити, що на час укладання відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Позивач не надав документів, з яких би вбачалось чи було надано, збільшено або зменшено кредитний ліміт, чи повідомлено цього відповідача про встановлення кредитного ліміту у відповідному розмірі і чи було надано згоду відповідачем на збільшення або зменшення кредитного ліміту, якщо він збільшувався або зменшувався; доказів узгодження всіх істотних умов кредитного договору; доказів видачі відповідачу кредиту (платіжні доручення або меморіальні ордери, тощо); докази погодження відповідача на зміну відсоткової ставки та повідомлення його; докази встановлення та доведення відповідачу розміру кредитного ліміту; докази відкриття кредитного рахунку. Крім того, коли мова йде в документі про істотну умову, притаманну договору, підпис особи засвідчує не лише ознайомлення з документом, а і згоду на викладені в документі умови, обов`язки, наслідки невиконання зобов`язань, розміри штрафних санкцій, розміри та порядок нарахування процентів, право банку на зміну умов в односторонньому порядку, збільшення або зменшення розміру ліміту тощо. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей договір та окремий від нього документ, в якому вказані: предмет договору (овердрафтового кредитування); права і обов`язки сторін; забезпечення зобов`язань позичальника; порядок розрахунків; відповідальність сторін; строк дії договору; порядок зміни дії договору та інші умови, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, і, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані позивачем до позовної заяви розмірі та порядку нарахування. Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, про те, що позовні вимоги є недовежденими належними та допустимими доказами у розумінні вимог статтей 73-79 ГПК України. А тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді умови договору. Крім того, за позовною заявою АТ КБ «Приватбанк» просить суд стягнути тільки тіло кредиту у розмірі 1563000,00 грн. а в претензії вих. №51030HAVKS0CE від 31.07.2018 (а.с.34), яку надіслану на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арілл», м. Харків вказує, що заборгованість становить 4008863,08 грн., яка складається з: - Простроченої заборгованості за тілом кредита - 1563000,00 грн.; - Простроченої заборгованості за відсотками - 1454773,33 грн.; - Заборгованості з пені - 991089,75 грн. Судова колегія апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови, відсутність у договорі домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані позивачем договір з окремим від нього документом, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17. На підставі наявних в матеріалах справи документів не можна встановити, що позивач та відповідач дійшли згоди із усіх істотних умов договору. Надані позивачем документи, зокрема, договір №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 та окремий від договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 документ, претензія вих.№51030HAVKS0CE від 31.07.2018, не містять вказаних реквізитів. В договорі не визначено можливість використання електронних документів нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін не вказані електронні адреси для використання. В матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами угоди щодо надання відповідачу доступу до системи клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, а також докази отримання відповідачем електронного цифрового підпису в акредитованому центрі сертифікації ключів, зокрема, у AT КБ "Приватбанк". Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем (уповноваженою особою відповідача - ТОВ "Арілл") підписано договір №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 та окремий від нього документ, вони не містять власноручного підпису представника відповідача і з них не вбачається, що вони підписані електронним цифровим підписом. Особистий ключ має властивості прихованого файлу, в якому відображається, зокрема, повне ім`я, номер сертифікату, початок строку дії та завершення строку дії. Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, що роздруківка договору із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни до нього. У даній справі позивачем не доведено ані факту укладення кредитного договору, ані факту ознайомлення відповідача з окремим документом до договору, в тому числі, шляхом використання електронного цифрового підпису. Посилання позивача, що 09.11.2015 між Акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арілл" був укладений кредитний договір, суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач не надав навіть, самого кредитного договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015 у письмовій формі з усіма істотними умовами, підписаного сторонами, або інші документи, з яких би вбачалось чи було збільшено кредитний ліміт або зменшено, чи повідомлено відповідача про встановлення кредитного ліміту у відповідному розмірі і чи було надано згоду цим відповідачем на збільшення або зменшення кредитного ліміту, якщо він збільшувався або зменшувався, доказів видачі відповідачу кредиту (платіжні доручення, меморіальні ордери, тощо) та доказів узгодження всіх істотних умов кредитного договору з цим відповідачем. Господарський суд Харківської області з урахуванням конкретних обставин обгрунтовано не взяв до уваги як належні та допустимі, електронні та паперові докази по справі. Позивач не надав суду доказів видачі відповідачу кредиту (платіжні доручення або меморіальні ордери, тощо), оскільки надані позивачем копія виписки за період з 17.12.2016 по 16.01.2017 та три копії виписок за період з 17.01.2017 по 21.11.2018 (а.с.28-33) не оформлені у відповідності до вимог нормативних актів НБУ щодо платіжних документів, не містять необхідних реквізитів, штампів та підписів уповноважених осіб банку, а відтак не можуть вважатися належними та допустимими електронними або письмовими доказами по справі. Доданий до позову розрахунок заборгованості не обґрунтований, а тому в силу принципу змагальності сторін, визначеного ст. 91 ГПК України, не може бути прийнятий до уваги судом в якості належного та допустимого доказу надання відповідачу грошових коштів за кредитним договором та розміру заборгованості у випадку її наявності. Крім того, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17. Частиною 1 ст. 74 ГПК України врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У зв`язку із тим, що позивач не надав, ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції належні та допустимі докази укладання з відповідачем кредитного договору, узгодження між ними всіх істотних умов кредитного договору, видачі відповідачу кредиту у сумі, зазначеній у позові, та підстав дострокового стягнення заборгованості, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та недоведені. А тому, у задоволенні позову слід відмовити. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, тому підстав для її задоволення не має. Оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому - залишено без змін. Оцінюючи правомірність ухваленого у даній справі рішення, яке оскаржує позивач, колегія суддів апеляційної інстанції виходить з того, що у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами, покладається законом на сторони. Втім, суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів, що стосуються предмета спору та з власної ініціативи, не збирає, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною 1 статті 43 ГПК України встановлено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. У відповідності до вимог ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Частиною 1 - 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до приписів частини першої та другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Статтею 86 вищенаведеного Кодексу унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина друга). Судова колея апеляційної інстанції дійшла висновку, що в даному випадку, позивачем неналежним чином оформлено документи, які додані до позову, що, фактично позбавило суд правової можливості у встановлений законом процесуальний спосіб перевірити всі умови Договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015, на які йдеться посилання у позовній заяві. Крім того, за приписами частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. У даній справі, позивачем не доведено поважності причин неподання суду першої інстанції для дослідження повного, підписаного сторонами Договору №HAVKLOF5287 від 09.11.2015, за яким останній просить стягнути заборгованість у розмірі 1563000,00 грн. Тому, твердження позивача в апеляційній скрзі є необґрунтованими, недоведеними та не можуть бути підставою для скасування ухваленого у даній справі судового рішення, оскільки ці порушення не призвели до неправильного вирішення справи. Витрати по сплаті судового збору розподіляються у відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. ст.ст. 86, 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2019 року (повний текст рішення складено та підписано 21.10.2019 року) у справі №922/2315/19 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2019 року (повний текст рішення складено та підписано 21.10.2019 року) у справі №922/2315/19 залишити без змін Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. У судовому засіданні 05.02.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частину. Повний текст постанови складено та підписано 06.02.2020 р. Головуючий суддя Л.Ф. Чернота Суддя І.В. Зубченко Суддя А.М. Білецька