Постанова 4807 № 314/4024/17

Дата документу 04.02.2020 Справа № 314/4024/17 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 314/4024/17Головуючий у 1-й інстанції Кіяшко В.О. Повний текст рішення складено 20.09.2019 року. Пр. № 22-ц/807/187/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року у справі за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ВСТАНОВИВ: У жовтні 2017 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 2-4), в якому просив стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором б/н від 13.03.2009 року станом на 17.09.2017 року у розмірі 17398,08 грн., яка складається з: 82844,73 грн. тіла кредиту; 3576,33 грн. відсотків за користування кредитом; 4232,35 грн. пені; 500 грн. штраф (фіксована частина); 804,67 грн. штраф (процентна складова), а також судовий збір 1600,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю першої інстанції Кіяшко В.О. (а.с. 39). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 34) відкрито провадження у цій справі. Заочним рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 22 лютого 2018 року (а.с. 60-63) позов Банку у цій справі було задоволено. Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 31 травня 2019 року (а.с. 120-122) вищезазначене заочне рішення суду першої інстанції було скасовано в порядку задоволення заяви відповідача про його перегляд, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників цієї справи. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року (а.с. 134-144) позов Банка задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Банку (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.03.2009 року у розмірі 8284,73 грн., яка складається з 8284,73 грн. тіла кредиту. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку судовий збір у розмірі 1600,00 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Відповідач ОСОБА_1 із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржувала. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк у своїй апеляційній скарзі (а.с. 149162) просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити, в іншій частині рішення залишити без змін, стягнути з відповідача судові витрати. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 165). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 04.11.2019 року (а.с. 166-167). Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 171). Відповідач не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді замість 40 суддів за штатом фактично працює 18 суддів). Крім того, у період з 11.11.2019 року по 19.11.2019 року включно суддя - доповідач перебувала у щорічній відпустці (а.с. 173), у період з 29.12.2019 року по 01.01.2020 року та з 04.01.2020 року по 07.01.2020 року включно мали місце святкові та вихідні дні. З 08.01.2020 року по 13.01.2020 року суддя-член колегії перебувала на нетривалому лікарняному, який не давав права замінити її в автоматизованому порядку (а.с.175). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 367 ч. 4 ЦПК України). Згідно із ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове рішення. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового рішення …є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у цій справі у повному обсязі, керувався ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі лише в частині їх задоволення. Оскільки, 13.03.2009 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № б/н, відповідно до якого вона отримала кредит у розмірі 8000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Укладений між сторонами договір складається з Анкети-заяви, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку. За своєю правовою природою вказаний договір є одним із видів кредитного договору. Довідкою з ЄДРПОУ та банківською ліцензією підтверджується, що АТ КБ «ПриватБанк» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку та має право на здійснення банківських операцій. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у розмірі 8000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на 17.09.2017 року відповідно до розрахунку (а.с. 5-6) заборгованість по вказаному договору становить 17398,08 гривень, яка складається з наступного: 82844,73 гривні тіло кредиту; 3576,33гривень нараховані відсотки за користування кредитом; 4232,35 гривень нарахованої пені; 500 гривень штраф (фіксована частина); 804,67 штраф (процентна складова). Оцінка аргументів учасників справи та доводів щодо порушення прав, застосовані норми права. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. В частинах 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70 як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13.03.2009 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06.10.2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 4 статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (ч. 6 ст. 81). Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Суд зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п`яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт). У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов`язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 рокуу справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Суд зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14). Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70, які містяться в матеріалах даної справи не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13.03.2009 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ч. 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з ч. 1 статті 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України, вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 13.03.2009 року у вигляді Анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав і він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Аналогічна правова позиція також викладена в постанові ВС ВП № 342/180/17 від 03.07.2019 року, «анкета заява» разом з Умовами та правилами подання банківських послуг та тарифами Банку) не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору. Крім того, вирішуючи питання про застосування строків позовної давності, які заявлено відповідачем у своїй заяві про скасування заочного рішення, суд приходить до висновку, що відповідно до вимог ЦК України, клопотання задоволенню не підлягає, оскільки згідно розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи, останній платіж відповідачем здійснено 23.02.2017 року, представник Банку з позовом звернувся до суду 06.10.2017 року, тобто до спливу строку позовної давності. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8284,73 грн. Судові витрати у справі складаються із судового збору в сумі 1600,00 грн., вони понесені позивачем і в силу ч. 1ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню на його користь в повному розмірі з відповідача. Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України не сприяв повному та всебічному з`ясуванню обставин цієї справи, має місце у цій частині неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального прав, рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України. Так, апеляційним судом встановлено, що вищезазначений кредитний договір сторін Банку та ОСОБА_1 № б/н від 13.03.2009 року є договором приєднання (ст. 634 ЦК України) і складається не лише із заяви ОСОБА_1 від 13.03.2009 року (а.с. 7), Тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 9-23), а також Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, за 55 днів пільгового періоду» з підписом ОСОБА_1 про ознайомлення із всіма Умовами кредитування, зокрема: типом картки, пільговим періодом, валютою, ставками процентів, пені, комісії, штрафів тощо (копія а.с. 8), на яку суд першої інстанції не звернув належної уваги у цій справі, з якими відповідач погодилась у повному обсязі та які у тому числі містять умови, ставки, порядок тощо нарахування Банком позичальнику процентів, пені, комісії та штрафів тощо. Тому, суд першої інстанції мав виходити у цій справі, з презумпції правомірності правочину вищезазначеного кредитного договору сторін у цій справі (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості договору (ст. 629 ЦК України). Оскільки, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; договір є обов`язковим для виконання сторонами. В силу умов вищезазначеного кредитного договору Банк мав право змінювати (зменшувати або збільшувати) кредитний ліміт за рішенням Банку, на що відповідач дала згоду, підписавши вищезазначену заяву та довідку про умови від 13.03.2009 року (а.с. 8). Найменування Банку з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було змінено на АТ КБ «ПРИВАТБАНК» згідно із рішенням Єдиного акціонера Банку від 21.05.2018 року №519 (Статут, копія а.с. 29 зворот). Встановлено, що відповідач користувалась вищезазначеним кредитом, наданим Банком, але належним чином не виконувала своїх зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором, несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувала нараховані їй Банком платежі, передбачені договором, що підтверджується розрахунком заборгованості відповідача перед Банком, який при вищевикладених встановлених апеляційним судом фактичних обставинах цієї справи є належним допустимим доказом у цій справі (а.с. 5-6). Відповідачкою не спростовано факту отримання грошових коштів від Банку за вищезазначеним кредитним договором у цій справі. Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що відповідач укладення кредитного договору з Банком у суді першої інстанції у цій справі не оспорювала, а з розрахунку кредитної заборгованості встановлено, що позичальник частково сплачувала заборгованість (а.с. 5-6). Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в результаті порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору б\н від 13.03.2009 року, Банк мав право на нарахування відповідачу у цій справі заборгованості за кредитним договором станом на 17.09.2017 року у вигляді тіла кредиту, відсотків, пені та комісії, а також штрафів, враховуючи строк дії вищезазначеного договору сторін, який відповідає строку дії картки відповідача до 10/2018 року (а.с. 111 довідка, яка була надана Банком ще суду першої інстанції). Банк у цій справі просив стягнути з відповідача заборгованість за вищезазначеним кредитним договором станом на 17.09.2017 рок, тобто достроково у розмірі 17398,08 грн., яка складається з: 82844,73 грн. тіла кредиту; 3576,33 грн. відсотків за користування кредитом; 4232,35 грн. пені; 500 грн. штраф (фіксована частина); 804,67 грн. штраф (процентна складова). Вирішуючи питання про застосування строків позовної давності у цій справі за заявою відповідача у суді першої інстанції (а.с. 77-79), апеляційний суд вважає, що трирічний (загальний) строк позовної давності для стягнення заборгованості у цій справі з відповідача за вищезазначеним кредитним договором у вигляді 82844,73 грн. тіла кредиту та 3576,33 грн. відсотків за користування кредитом, а також спеціальний (однорічний) строк для стягнення пені 4232,35 грн. Банком пені не пропущені. Оскільки, встановлено, що Банк звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача 06.10.2017 року (відмітка суду до позову а.с. 2), тобто ще до закінчення строку виконання основного зобов`язання (закінчення строку договору) 31.10.2018 року, та мають місце з боку відповідача дії, які свідчать про визнання боргу та, відповідно, переривають цей строк позовної давності в силу вимог ст. 264 ЦПК України (останній платіж 10.02.2017 року у сумі 202,18 грн. а.с. 6 зворот та до цього у 26.12.2016 року -3902,00 грн., 25.12..2016 року 402,55 грн., 21.12.2016 року 116,00 грн.17.12.2016 року 200,90 грн., 21.11.2016 року 106,69 грн., 22.09.2016 року 400,00 грн. та т.і. а.с. 5-6) після яких загальний (трирічний) строк позовної давності починає збігати заново. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. Відповідно до ст. 1048 ч. 1ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 13.03.2009 року (а.с. 8 року, зазначено базову відсоткову ставку за користування кредитом, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості та штрафи: 500,00 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій тощо (а.с. 8). Разом із тим, в силу вимог ст. 61 Конституції України не допускається одночасне нарахування Банком пені та штрафів за одне те саме порушення, оскільки останні є різновидом одного виду відповідальності цивільної (ст. 549 ЦК України). Належні, допустимі докази того, що відповідач у добровільному порядку погасила вищезазначену заборгованість за договором перед Банком у добровільному порядку станом на час її розгляду судом першої інстанції чи перегляду останньої апеляційним судом у матеріалах цієї справи відсутні. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а рішення суду першої інстанції у цій справі є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням вимог ЦПК України. За таких обставин, апеляційну скаргу Банку у цій справі слід задовольнити частково, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року у цій справі слід скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким позов Банку задовольнити частково; стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором б/н від 13.03.2009 року станом на 17.09.2017 року у розмірі 16093,41 грн., яка складається з: 8284,73 грн. заборгованості за кредитом; 3576,33 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом; 4232,35 грн. заборгованості за пенею; в іншій частині позовних вимог сілд відмовити. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 13 ЦПК України у разі задоволення апеляційної скарги та позову Банку у цій справі лише частково при вищевикладених обставинах, останній має право на стягнення з відповідача ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 3700,04 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений Банком за подачу позову до суду першої інстанції 1600,00 грн. (а.с. 1) + судовий збір, сплачений Банком за подачу апеляційної скарги до апеляційного суду 2400,00 грн. =4000,00 грн.* сума задоволених позовних вимог Банку 16093,41 грн. / сума заявлених позовних вимог Банком 17398,08 грн.). Керуючись ст.ст. 7, 12, 81-82, 89, 141, 367, 369, 371-372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2019 року у цій справі скасувати. Ухвалити у цій справі нове рішення. Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 13.03.2009 року у розмірі 16093,41 грн., яка складається з: 8284,73 грн. заборгованості за кредитом; 3576,33 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом; 4232,35 грн. заборгованості за пенею. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій, у вигляді судового збору у розмірі 3700,04 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 04.02.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Маловічко С.В.С.Подліянова Г.С.