Постанова 4809 № 391/63/21

ПОСТАНОВА Іменем України 14 вересня 2021 року м. Кропивницький справа № 391/63/21 провадження № 22-ц/4809/1174/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Черненка В.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2021 року у складі судді Червонописького В.С. і В С Т А Н О В И В : В лютому 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 10.09.2018 у розмірі 13 264,31 грн станом на 14.01.2021, а також судові витрати в розмірі 2 270 грн. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 10.09.2018. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами, які викладнені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг (далі Договір). Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Відповідачу було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, який у подальшому збільшувався, та надано у користування кредитну картку. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, таким чиом в порушенням умов Договору та законодавчих норм не виконав зобов`язання. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за Договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач, станом на 14.01.2021 має заборгованість в розмірі 13 264,31 грн, яка складається з: -12 910,83 грн заборгованість за тілом кредита; в т.ч.: 0,00 грн заборгованість за поточним тілом кредита; -12 910,83 грн заборгованість за простроченим тілом кредита; -0,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; -353,48 грн заборгованість за простроченими відсотками; -0,00 грн заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; -0,00 грн нарахована пеня; -0,00 грн нараховано комісії. Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх обов`язків і не погашає заборгованість за Договором, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «ПриватБанк». Заочним рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2021 року в задоволені позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути заборгованість за простроченим тілом кредиту та заборгованість за простроченими відсотками, однак, вимоги про стягнення тіла кредиту, тобто суми, яку фактично отримав в борг позичальник, не заявив, а доказів щодо існування заборгованості за тілом кредиту суду не надав. Приймаючи до уваги те, що надана позивачем суду анкета-заява, виписка з рахунку та довідка про умови кредитування не містять обов`язку відповідача сплатити заборгованість за такими видами заборгованості як заборгованість за простроченим тілом кредиту та заборгованість за простроченими відсотками, а також те, що позивачем не зазначено норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено такі позовні вимоги, з огляду на відсутність заборгованості за тілом кредиту, та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення, суд першої інстанції дійшов переконання про безпідставність позовних вимог. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2021 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним, прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. До суду першої інстанції була надана копія заяви, в якій відповідач особистим підписом погодилась з тим, що підписанням анкети-заяви вона в повному обсязі приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, які разом з пам`яткою клієнта та тарифами складають договір банківського обслуговування, а відсутність підпису боорижника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Крім анкети-заяви, відповідачем в той же день було підписано паспорт споживчого кредиту, в якоу ОСОБА_1 особистим підписом підтвердив ознайомлення з основними умовами кредитування з використанням кредитної картки, а тому належний чином був повідомлений про умови щодо сплати відсотків. Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Крім того, ОСОБА_1 звертався до банку з метою перевипуску карти, отримав перевипущену картку, якою продовжив користуватися. У виписці про рух коштів, яка має статус первинного документу, чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факт використання відповідачем грошей, отримання ним коштів через банкомати, оплати товарів та послуг за допомогою картки. Позивач вважає, що відповідач отримав кредитну картку, визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості, а суд першої інстанції дійшов передчасних висновків про відмову в задоволенні позову та фактично звільнив відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. Оскільки банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто заборгованості за тілом кредиту. Відмовляючи у стягненні тіла кредиту, місцевий суд допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, наніс шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. ОСОБА_1 не спростував жодними належними а допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, а з матеріалів справи такі обставини не вбачаються. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки ціна позову становить 13 264,31 грн, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2021 становить 227 000 грн), апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 10.09.2018. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 14.01.2021 становила 13264,31 грн, з яких тіло кредиту 12910,83 грн, заборгованість за простроченими відсотками 353,48 грн, яку в добровільному порядку не погашає. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем суду анкета-заява, виписка з рахунку та довідка про умови кредитування не містять обов`язку відповідача сплатити заборгованість за такими видами заборгованості як заборгованість за простроченим тілом кредиту та заборгованість за простроченими відсотками, а позивачем не зазначено норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено такі позовні вимоги. Тому, з огляду на відсутність заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов переконання про безпідставність позовних вимог. Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, з огляду на таке. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У ч. 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. У ч. 1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Матеріалами справи підтверджується, що звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 10.09.2018, яка станом на 14.01.2021 становила 13 264,31 грн, з яких прострочене тіло кредиту в розмірі 12 910,83 грн та заборгованість за простроченими відсотками в розмірі 353,48 грн. На підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, позивачем було надано до суду першої інстанції письмові докази, зокрема: 1) анкету-заяву ОСОБА_1 від 10.09.2018 про його згоду на приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанк, яка містить підпис заявника та відмітку банку про її прийняття та опрацювання (а.с.13-14); 2) витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», в якому відсутній підпис ОСОБА_1 (а.с.18); 3) копію Умов та правил надання банківських послуг (18-70). 4) розрахунок заборгованості за договором № б/н від 10.09.2018, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 14.01.2021 (а.с. 9-10); 5) довідку про надані банком ОСОБА_1 кредитні картки (а.с.12); 6) довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (а.с. 11); 7) копію Паспорта споживчого кредиту від 02.12.2020 (а.с. 15-16). 8) виписку за договором № б/н станом на 18.01.2021 на ім`я ОСОБА_1 (а. с.71-73). Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченими відсотками, позивач посилався на анкету-заяву, паспорт споживчого кредиту, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг, до яких приєднався відповідач, підписавши анкету-заяву. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Матеріалами справи підтверджується, що в анкеті-заяві № б/н від 10.09.2018 відсутня процентна ставка за користування кредитом (а. с. 13-14). Частина 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19, зауважила на тому, що роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена щодо укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, копії додатків, а саме витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг, що долучені позивачем до матеріалів позовної заяви, підписів відповідача не містять, що свідчить про недоведеність факту ознайомлення відповідача саме з цими Тарифами і Умовами та правилами надання банківських послуг. Тобто, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та витяг з Умов та правил налання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, а також те, що вказаний документ станом на 10 вересня 2018 року містив умови, зокрема й щодо сплати відсотків. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. З огляду на викладене безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відсутність підпису боржника на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору та про те, що ОСОБА_1 не спростував жодними належними а допустимими доказами факт ознайомлення з його Умовами та правилами надання банківських послуг. Крім того, паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, безспірно не свідчить про погодження всіх істотних умов договору укладеного з відповідачем, в тому числі щодо сплати відсотків, з огляду на таке. Стаття 9 Закону України «Про споживче кредитування» визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. З огляду на викладене, зазначений Паспорт споживчого кредиту є лише рекламою споживчого кредиту і передує укладенню самого договору, та як правило містить узагальнену інформацію про умови кредитування, орієнтовану загальну вартість кредиту та максимальний строк, на який надається кредит. Матеріалами справи підтверджується, що анкета-заява не містить жодних відомостей про сам Паспорт споживчого кредиту, як складову договору. Також, зазначений Паспорт, підписаний ОСОБА_1 , із зазначенням того, що інформація, яка зазначена в паспорті надана 02.12.2020 та зберігає чинність і є актуальною лише до 17.12.2020. Більш того, з його змісту слідує, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо. За таких обставин, саме по собі підписання відповідачем Паспорту споживчого кредиту, майже через два роки підля підписання анкети-заяви, який не стосується зазначеного у позові періоду користування кредитними коштами, без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, не може свідчити про погодження стронами розміру відсотків, а також порядку їх нарахування. Тому, суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що відповідач, підписавши Паспорт споживчого кредиту, був належний чином був повідомлений про умови щодо сплати відсотків. Разом з тим, з наданих позивачем доказів вбачається, що ОСОБА_1 висловив однозначне бажання скористатися запропонованими позивачем банківськими послугами, що слідує з підписаної ним анкети-заяви від 10.09.2018. Крім того, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що надана позивачем виписка по рахунку, яка завірена підписом представника, відповідає вимогам вимогам первинного документу, а тому є належним та допустимим доказом. Суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що з виписки по рахунку, наданої позивачем, вбачається, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору. З аналізу наданої позивачем виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 15.01.2019 по 15.01.2021, вбачається, що відповідач дійсно отримував кредитні кошти в АТ КБ «Приватбанк», користувався ними та здійснював їх погашення. Зокрема за вказаний період ОСОБА_1 витрачено кошти в сумі 43 603,15 грн, а повернуто кошти в розмірі 44 316,41 грн, що з урахуванням того, що сторонами не було погоджено відсоткову ставку, яка безпідставно стягувалась за вказаний період в розмірі 11 773,07 грн, свідчить про відсутність заборгованості відповідача перед банком, а навпаки наявна переплата в розмірі 713,26 грн. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 10.09.2018 року у розмірі 13264,31 грн за його недоведеністю та безпідставністю. Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що оскільки банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, оскільки використані ОСОБА_1 були повернуті банку у повному обсязі. Помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що надана позивачем суду анкета-заява, виписка з рахунку та довідка про умови кредитування не містять обов`язку відповідача сплатити заборгованість за такими видами заборгованості як заборгованість за простроченим тілом кредиту та заборгованість за простроченими відсотками, а позивачем не зазначено норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено такі позовні вимоги. Зазвичай під боргом розуміють зобов`язання, за яким одна сторона (боржник) повинна виконати на користь іншої сторони (кредитора) або третьої особи (вигодонабувача). Це може бути передача певного товару, переказ певної суми грошових коштів тощо. Зміст зобов`язання позичальника за договором позики або кредиту є повернення отриманих від позикодавця або кредитодавця грошових коштів та в сплаті процентів, якщо такий обов`язок передбачених умовами договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то зобов`язання, яка не виконане у встановлений строк, вважається простроченим (прострочена заборгованість). В інакшому випадку це поточна (строкова) заборгованість. Отже, прострочений кредит («прострочене «тіло» кредиту термін, який використовує позивач) це заборгованість, яка не погашена в термін (строк), встановлений кредитним договором. Хоча укладений між сторонами договір від 10.09.2018 у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту, це не спростовує той факт, що використані відповідачем кошти є заборгованістю і відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України позивач має право в будь-який час вимагати її повернення. Такою вимогою, зокрема, є пред`явлення позову банком у цій справі. Суд першої інстанції у своєму рішенні не навів достатніх аргументів відхилення доказів, які надав позивач і які підтверджують факт укладення кредитного договору, надання банком коштів відповідачу та їх використання останнім. За змістом пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення. Неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 1, 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення. З огляду на те, що відповідачем було понвістю повернуто, надані АТ КБ «ПриватБанк» кошти, що свідчить про безпідставність пред`явленого позову, суд першої інстанції виніс правильне по суті рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, проет помилився щодо мотивів такої відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 02 квітня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий суддя С. І. Мурашко Судді О. Л. Карпенко В. В. Черненко