Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3802/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3802/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), м. Києві, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2019 року, Головне управління ДФС у м. Києві (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 15 лютого 2019 року про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 5 100,00 грн. у виконавчому провадженні ВП №56286773. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що з внесеними змінами до Податкового кодексу України з 01 січня 2017 року у позивача відсутні функції з адміністрування податків, зборів і платежів, вказані функції перекладено на податкову службу обласного рівня, з огляду на що, останній не має можливості виконати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі №826/8216/16. Крім того, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року №296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» - державні податкові інспекції у районах було реорганізовано, шляхом приєднання до Головного управління ДФС у м. Києві. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аскоп» (далі - ТОВ «Аскоп») 26 квітня 2018 року вх. №5999 звернулося до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві з заявою про прийняття до виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва, виданого 18 квітня 2018 року в адміністративній справі №826/8216/16 про зобов`язання Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України на користь ТОВ «Аскоп» суми надмірно сплаченого грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 027 413,00 грн. 02 травня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2018 року у справі №826/8216/16 - ВП №56286773. 31 липня 2018 року державним виконавцем направлено боржнику вимогу про виконання виконавчого листа. На адресу відповідача 31 серпня 2018 року надійшла заява стягувача про накладення на боржника штрафу за невиконання рішення суду. Листом ГУ ДФС у м. Києві від 10 вересня 2018 року №26-15-07-05-14 повідомлено виконавчу службу про те, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві не може виконати рішення суду, оскільки за останнім залишилися лише функції сервісні функції. ТОВ «Аскоп» повторно направив на адресу виконавчої служби 30 січня 2019 року заяву про накладення штрафу за невиконання рішення суду, у відповідь на яку 15 лютого 2019 року державним виконавцем на підставі приписів ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду винесено постанову про накладення штрафу ВП №56286773. Не погоджуючись з прийнятим виконавчою службою рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Відповідно до ч. 1, п. п. 1, 3 ч.2, п. 22 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно з абз. 1 ч.6 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч.6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно статті 1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими для виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Отже, законодавцем передбачено негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення. Водночас, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість, у тому числі і фінансову, виконати судове рішення, проте не зробив цього. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року №522/6739/17. Спірною постановою накладено штраф за невиконання рішення суду на ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві, як боржника, у межах виконавчого провадження №56286773. Встановлено, що 02 травня 2018 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №56286773 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2018 року №826/8216/16 та надано боржнику десятиденний строк для виконання судового рішення. Отже, підставою для винесення державним виконавцем постанови про накладення штрафу є невиконання боржником рішення у строк, встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, за умови обізнаності боржника про таку постанову та про строк в який він може добровільно її виконати. Як вбачається з матеріалів справи з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження до дати винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу, боржник не вжив заходів щодо своєчасного та належного виконання рішення суду та вимоги державного виконавця. Щодо посилання позивача на неможливість виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги зазначені вище посилання, оскільки ст. 124 Конституції України встановлено, що рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише Закону, отже у рішеннях суду втілюється волевиявлення самої держави, а тому обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства, згідно з положеннями ст. 129 Конституції України. Колегія суддів звертає увагу на те, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця не покладено обов`язку надавати оцінку рішенню суду та встановлювати можливість чи неможливість його виконання боржником. Натомість, державному виконавцю надано повноваження вчиняти дії, направлені за забезпечення виконання рішення суду у повному обсязі та встановлені законом строки. Щодо посилання позивача на неможливість виконання рішення суду, з підстав внесення змін до Податкового кодексу України, за якими податкові інспекції мають лише сервісну функцію, передбачену статтею 193, колегія суддів зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги зазначені вище посилання та зазначає, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві є територіальним органом ДФС України. Пунктом 7 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року №236, визначено, що ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів. Підпунктами 6, 7, 8 пункту 5 вказаного положення визначено, що ДФС України організовує свою роботу і роботу територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління; надає територіальним органам ДФС методичну і практичну допомогу в організації роботи, проводить перевірку стану такої роботи; координує та контролює діяльність своїх територіальних органів та організовує їх взаємодію з державними органами та органами місцевого самоврядування. Щодо посилання відповідача на неодноразові звертання про заміну сторони у виконавчому провадженні, колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до наданих додаткових пояснень, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач неодноразово звертався до суду про заміну сторони у виконавчому провадженні. Проте, постанова про накладення штрафу за невиконання рішення суду у розмірі 5 100,00 грн. у виконавчому провадженні ВП №56286773 винесена 15 лютого 2019 року, а заміна сторони у виконавчому провадженні здійснена лише 22.03.2019 року. На підставі вище зазначеного, колегія суддів вказує, що причини невиконання постанови суду від 18 квітня 2018 року у справі 826/8216/16, на які посилається податковий орган, мають вирішуватися органами ДФС України між собою, і не можуть вважатися поважними в контексті положень ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» та слугувати підставою для скасування оскаржуваної постанови. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 205, 241, 242, 243, 251, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - залишити без задоволення, а на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль