Постанова 4855 № 580/1415/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1415/19 Суддя (судді) першої інстанції: С.О. Кульчицький ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Бараненка І.І., суддів Бабенка К.А., Горяйнова А.М., за участю секретаря Такаджі Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Черкаській області, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 24.03.2019 №749; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 24.03.2019 №770; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 14.05.2019 №114 о/с у частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби; - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 20.05.2019 №119 о/с; - поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на службі в Головному управлінні Національної поліції у Черкаській області на посаді заступника начальника слідчого управління з 20.05.2019; - зобов`язати Головне управління Національної поліції у Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу; - допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на службі в Головному управлінні Національної поліції у Черкаській області на посаді заступника начальника слідчого управління. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано: наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 26.03.2019 № 770, наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 14.05.2019 № 114 о/с у частині звільнення позивача зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільненні зі служби, наказ Головного управління Національної поліції у Черкаській області від 20.05.2019 № 119 о/с; поновлено позивача на посаді заступника начальника слідчого управління Головного управління Національної поліції у Черкаській області з 21.05.2019 та стягнуто з Головного управління Національної поліції у Черкаській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.05.2019 по день ухвалення судового рішення в сумі 88439,56 грн. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не врахував тих обставин, що застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби хоч і є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням усіх обставин вчинення дисциплінарного проступку. На думку відповідача, судом не враховано те, що підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стало те, що 23.03.2019 позивач скоїв дії, які підпадають під визначення дисциплінарного проступку: порушення норм професійної та службової етики, байдужість до пошкодження свого та чужого майна, неповідомлення чергову частину про вчинення дорожньо-транспортної пригоди, неповідомлення керівництва про зазначену подію, складення адміністративного протоколу за частиною першою статті 130 КУпАП України, а отже, звільнення позивача відбулося у зв`язку з порушенням ним службової дисципліни. Вина позивача у вчиненні дисциплінарного проступку, на переконання відповідача, проявилося в прямому умислі, в свідомому допущенні позивачем настання несприятливих наслідків після вчинення ним цих дій. Саме така поведінка позивача підриває довіру та авторитет поліції в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби, а тому відповідач вважає свої дії щодо звільнення позивача правомірними, а рішення суду першої інстанції незаконним. Відповідач вважає, що вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу судом помилково застосовано ст. 235 Кодексу законів про працю та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, зазначивши про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та, перевіривши доводи апеляції і відзиву на неї наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню частково, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 26.03.2019 № 770 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» позивача за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось в порушенні вимог п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 14, п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», п. 1 ч. 1 ст. 18, п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», ч. 1, п.п. 1, 2, 13 ч. 3 ст. 1, ст. 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п. 5 розділу ІІ, п. 17 розділу ІІІ Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції і заяв і повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 № 1377, п. 1-2 ч. 1 розділу ІІ, ч. 3 розділу ІV, п. 1 ч. 3 розділу V Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, відповідно до листів Голови Національної поліції України від 10.02.2017 № 1529/01/12-2017, від 18.02.2019 № 1884/01/12-2019 та протоколу розширеної наради керівництва МВС України від 03.01.2017 № 1, заступника начальника слідчого управління ГУНП в Черкаській області підполковника поліції Гусаченка Д .В. звільнено зі служби в поліції. Підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності став висновок службового розслідування за фактом вчинення заступником начальника слідчого управління ГУНП ОСОБА_1 порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, а саме складання 24.03.2019 відносно нього адміністративних матеріалів за ст. 124 і ч. 1 ст. 130 КУпАП. Як зазначено у висновку службового розслідування, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та скоєння ним ДТП підтверджується записом з камери зовнішнього відеоспостереження магазину «Захист рослин», на якому зафіксовано відсутність інших громадян в автомобілі Mitsubishi Outlander р.н. НОМЕР_1 , що виключає можливість керування транспортним засобом іншими особами. Допитаний у судовому засіданні 04.11.2019 як свідок ОСОБА_3 показав, що безпосередньо не був присутнім під час скоєння ДТП, хто був за кермом Mitsubishi Outlander р.н. НОМЕР_1 свідок не бачив, вказавши, що після прибуття на місце події свідок побачив ОСОБА_1 , який стояв поряд із автомобілем. Судом першої інстанції встановлено, що на відеозаписах з нагрудних камер поліцейських, що стали одними з доказів висновку службового розслідування, відсутній безпосередній момент скоєння ДТП, також відсутнє відеозображення перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля Mitsubishi Outlander р.н. НОМЕР_1 під час скоєння ДТП, так само як і відсутнє відео зображення про перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля Mitsubishi Outlander р.н. НОМЕР_1 після того як на місце події прибув наряд поліцейських групи реагування № 10 батальйону УПО в Черкаській області. У висновку службового розслідування вказано, що під час спілкування поліцейськими УПО з ОСОБА_1 виявлено, що останній мав явні ознаки алкогольного сп`яніння. У подальшому, про факт скоєння вказаного ДТП старший сержант поліції ОСОБА_3 повідомив службу « 102» УОАЗОР ГУНП. Зазначена подія зареєстрована у журналі ЄО Черкаського відділу поліції ГУНП за № 14561, а на місце події, направлено наряди поліцейських роти № 1 батальйону УПП в Черкаській області ДПП НПУ. В цьому ж висновку службового розслідування зазначено про те, що на вимогу патрульних поліцейських пройти в установленому порядку огляд на стан сп`яніння за допомогою приладу Drager, підполковник поліції ОСОБА_1 відмовився та виявив бажання пройти такий огляд в Комунальному закладі "Черкаський обласний наркологічний диспансер". Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння наданого Черкаським обласним наркологічним диспансером від 24.03.2019 № 216, підполковник поліції ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння (1.04 проміле алкоголю в крові). У зв`язку з цим 24.03.2019 о 02 год. 20 хв. за порушення п. 1.3, 2.3 "б", 2.9 "а" ПДР України відносно позивача складено протоколи серії БД № 227240 та БД № 139120 про адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 124 і ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії БД № 139120 від 24.03.2019 ОСОБА_1 24.03.2019 о 00 год. 10 хв. в м. Черкаси, по вул. Дахнівська, 23, керував автомобілем Mitsubishi Outlander. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння, в установленому законом порядку, проводився у лікаря нарколога за адресою: м. Черкаси, пр-т Хіміків, 62, чим порушив вимоги п. 2.9 "а" ПДР України. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БД № 227240 від 24.03.2019, ОСОБА_1 24.03.2019 00 год. 10 хв. в м. Черкаси по вул. Дахнівська, 23, керуючи автомобілем Mitsubishi Outlander. НОМЕР_1 (власник ОСОБА_4 ), не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміну, в результаті чого здійснив наїзд на перешкоду у вигляді бордюрного каменю, чим порушив п.1.3, 2.3б ПДР України. При дорожньо-транспортній пригоді автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками. У постанові Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.05.2019 у справі № 712/4258/19 зазначено, що був допитаний в судовому засіданні поряд з іншими свідками і свідок ОСОБА_5 , який засвідчив, що 23.03.2019 ОСОБА_1 , попросив сісти за кермо його автомобіля та з`їздити в с. Яснозіря Черкаського району, на що він погодився. По дорозі до м. Черкаси вони зупинилися біля магазину "Захист Рослин" по вул. Дахнівській. ОСОБА_1 вийшов з автомобіля, а він хотів припаркувати автомобіль біля сходів та виїхати на стоянку, проте не врахував відстань між сходами та автомобілем та здійснив наїзд на перешкоду. Як зазначено у постанові Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.05.2019 у справі № 712/4258/19 дослідивши матеріали справи, судом встановлено що вказані матеріали не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння та здійснив наїзд на перешкоду, оскільки з показів свідків вбачається, що автомобілем керував водій ОСОБА_5 . Окрім цього, Соснівським районним судом м. Черкаси у справі № 712/4258/19 встановлено та зазначено у постанові від 24.05.2019, що з відеозапису місця події, також не встановлено перебування ОСОБА_1 за кермом автомобіля 23.03.2019 і в результаті постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.05.2019 у справі № 712/4258/19 провадження по справі відносно ОСОБА_1 за ст. 130 ч. 1, 124 КУпАП України закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Обставини, встановлені Соснівським районним судом м. Черкаси, були враховані Черкаським окружним адміністративним судом при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки вони мали преюдиційне значення для повноти дослідження обставин справи у цій справі. Відповідачем, у свою чергу, не надано суду доказів, що саме позивач перебував за кермом транспортного засобу під час скоєння ДТП, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем проступку несумісного з подальшим проходженням служби в Національній поліції Україні. Отже, в ході службового розслідування, обставини не з`ясовані в повному обсязі, вина позивача не доведена, а тому висновок службового розслідування за фактом вчинення заступником начальника слідчого управління ГУНП ОСОБА_1 порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, є недоведеним та передчасним. Не знайшли свого підтвердження доказами і інші доводи відповідача щодо наявності прямого умислу та свідомого допущення позивачем настання несприятливих наслідків, пов`язаних з ДТП, щодо порушення ним службової дисципліни та щодо правомірності винесеного наказу про звільнення позивача зі служби в поліції і доцільності застосування саме такого виду дисциплінарного стягнення. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначається Законом України "Про Національну поліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року № 3460-IV (далі - Дисциплінарний статут). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Згідно з п. 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України. Поняття службової дисципліни закріплено у ст. 1 Дисциплінарного Статуту, де зазначено, що службова дисципліна це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Згідно зі ст. 2 Дисциплінарного Статуту дисциплінарний проступок це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Відповідальність осіб рядового і начальницького складу встановлена ст. 5 Статуту, де зазначено, що за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно із Статутом. Відповідно до ст. 7 Дисциплінарного Статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров`я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовою у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової її етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об`єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об`єднань їй інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження пов`язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культур ний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності і статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливою, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй у користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку. У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень і доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові. Статтею 12 Дисциплінарного Статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: усне зауваження; зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну посадову відповідність; звільнення з посади; пониження в спеціальному званні на один ступінь; звільнення з органів внутрішніх справ. Порядок накладення дисциплінарного стягнення визначений ст. 14 Дисциплінарного статуту, яка встановлює, що з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє. Тобто, припинення служби за вказаною нормою є найсуворішою санкцією відповідальності працівника поліції, який вчинив діяння, несумісне з посадою та може мати місце лише тоді, коли доведено, що особа скоїла такий дисциплінарний вчинок, проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Отже, передумовою звільнення є ретельне проведення службового розслідування. Відповідно до п. 1.1. Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 року № 230, за реєстровано в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 року за № 541/23073 (далі - Інструкція) службове розслідування це комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з`ясування інших обставин. За пунктом 8.3 Інструкції, в описовій частині висновку службового розслідування викладаються встановлені при проведенні службового розслідування відомості про: обставини, за яких особа (особи) скоїла(и) дисциплінарний проступок або які стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим; посаду, звання, прізвище, ім`я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в органах внутрішніх справ і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних"), характеристику особи (зокрема, про наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), винної в учиненні дисциплінарного проступку, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам; наявність причинного зв`язку між неправомірними діяннями особи та їх наслідками; умови, що передували скоєнню дисциплінарного проступку або спонукали до цього; вимоги законодавства або посадові обов`язки, які було порушено; наявність вини особи (осіб), обставини, що пом`якшують чи обтяжують ступінь відповідальності. Судом встановлено, що позивача звільнено зі служби в поліції у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби через порушення службової дисципліни, пов`язаного з фактом складання відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення. При цьому суд зазначає, що інформація зазначена у висновку службового розслідування фактично обґрунтовує скоєння позивачем адміністративного правопорушення, однак матеріали справи не містять доказів про визнання його винним у скоєнні такого правопорушення та притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Так само посилання відповідача про порушення позивачем норм професійної та службової етики, про прояв ним байдужості до пошкодження свого та чужого майна, про неповідомлення чергову частину про вчинення дорожньо-транспортної пригоди і неповідомлення керівництво ГУ НП в Черкаській області про зазначену подію не знайшли свого підтвердження доказами, або було спростовано поясненнями представника позивача та позивачем особисто у письмових запереченнях, що містяться в матеріалах справи. З огляду на викладене, відповідачем не доведено у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, що позивачем вчинено саме дисциплінарний проступок, який є підставою для звільнення. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. В пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007 Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980). Європейський Суд з прав людини у рішенні від 07.11.2002 року по справі "Лавентс проти Латвії" зазначив, що пункт 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод вимагає від представників держави - насамперед суддів, що розглядають справу, але й від інших представників органів влади, щоб вони утримувалися від публічних заяв про те, що обвинувачений вчинив правопорушення, яке йому ставлять за вину, доти, доки ця вина не буде офіційно встановлена судом. У рішенні від 10.02.1995 року по справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський Суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Тобто, сам по собі факт складення протоколів про адміністративне правопорушення щодо позивача, який спричинив проведення службового розслідування та був покладений в основу висновку службового розслідування, а в подальшому став підставою для видання наказу про звільнення позивача зі служби, не свідчить про скоєння ним дисциплінарного проступку та порушення Присяги працівника поліції. Таким чином, відповідачем при звільненні позивача за відсутності беззаперечних доказів вчинення ним дисциплінарного проступку порушено необхідний баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи дисциплінарного впливу. Щодо доводів апелянта про неправильне застосування судом норм матеріального права в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у Черкаській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції застосував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1995 № 100, яким визначено що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. При вирахуванні середньоденної заробітної плати, судом першої інстанції застосовано норму, передбачену абз. 3 п. 8 Порядку № 100, якою зазначено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Натомість, колегія суддів вважає, що в даних правовідносинах необхідно застосувати інші норми матеріального права, виходячи з наступного. Виплата грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988). Згідно з п. 2 Постанови № 988 визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Наказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29 квітня 2016 року № 669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260). Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення. Пунктом 9 розділу І Порядку встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Зі змісту Порядку, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. В свою чергу, суд першої інстанцій при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягав присудженню на користь позивача з відповідача, неправильно застосував до спірних правовідносин наведені норми, оскільки взяв до уваги кількість робочих днів для обрахунку грошового забезпечення. Вирішуючи дане питання колегія суддів враховує позицію Верховного Суду у подібних справах, зокрема у постанові від 19.07.2018 по справі № 805/1110/17-а, у постанові від 20.12.2019 по справі № 826/375/17 та приходить до висновку про необхідність зробити перерахунок середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. Так, згідно довідки, наданої відповідачем, № 244 від 03.06.2019 (а.с. 147 том 1) розмір грошового забезпечення позивача у березні 2019 складав 17126,28 грн., у квітні 2019 - 13370,28 грн. Середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) складає: (17126,28 грн. + 13370,28 грн.) : 61 календарний день за два місяці = 499,94 грн. Період вимушеного прогулу позивача з 21.05.2019 (перший робочий день після звільнення позивача) по 04.11.2019 (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді) складає 168 календарних дня. Отже, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу позивача за період з 21.05.2019 по 04.11.2019 складає 83990,52 грн. (168 календарних дня х 499,94 грн). Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищезазначене та, оцінюючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; однак в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині. На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Національної поліції у Черкаській області задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року змінити. Абзац шостий резолютивної частини рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року викласти в наступній редакції: «Стягнути з Головного управління Національної поліції у Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.05.2019 по день ухвалення судового рішення в сумі 83 990 (вісімдесят три тисячі дев`ятсот дев`яносто) гривень 52 коп. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку». В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку і строки, визначені статтями 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.І. Бараненко Судді: К.А. Бабенко А.М. Горяйнов