Постанова 4855 № 640/8183/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8183/19 Головуючий у І інстанції - Аверкова В.В. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ від 19 квітня 2019 року № 296 о/с та поновити його на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у місті Києві. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем протиправно переведено його на іншу посаду, не забезпечивши при цьому належними умовами для проходження служби на новому місці, а посадовий оклад за новою посадою є меншим, з урахуванням чого є підстави вважати, що його переміщено на нерівнозначну посаду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19 квітня 2019 року № 296 о/с. Поновлено ОСОБА_1 на штатній посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у місті Києві. Не погоджуючись з постановленим рішенням, Департаментом патрульної поліції подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Департамент патрульної поліції вказує на те, що відповідно до положень Закону України «Про Національну поліцію», посади інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону управління патрульної поліції в Луганській області та інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у м. Києві, є рівнозначними, оскільки за вказаними посадами передбачено одне і те ж граничне спеціальне звання - старший лейтенант поліції. Відповідач звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував припис ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну службу» та ч. 2 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію», що призвело до помилкового застосування судом першої інстанції п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу». Також, Відповідач вважає, що суд першої інстанції помилково застосував положення ст. 32 Кодексу законів про працю України, в якій йдеться про переведення працівника, оскільки не врахував норми спеціального законодавства, а саме ч. 7 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію». Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19 квітня 2019 року № 296 о/с «По особовому складу», відповідно до пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, призначено по управлінню патрульної поліції в Луганській області старшого лейтенанта поліції Снєжкова Антона Миколайовича інспектором взводу № 2 роти № 2 батальйону, установивши посадовий оклад у розмірі 2400,00 грн., звільнивши з посади інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у місті Києві. Підстави: доповідна записка начальника управління патрульної поліції в Луганській області капітана поліції Гостішева О.Є. від 09 квітня 2019 року та подання начальника управління патрульної поліції у місті Києві сержанта поліції Зозулі Ю.Г. від 10 квітня 2019 року. Супровідним листом від 26 квітня 2019 року № 19904/41/11/6/03-2019 позивачу направлено для ознайомлення витяг з наказу про призначення та обхідний лист. Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, у якості правової підстави для прийняття оскаржуваного наказу, Відповідачем було зазначено пункт 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» (для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби). Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19 квітня 2019 року № 296 о/с «По особовому складу», здійснено саме переведення ОСОБА_1 , оскільки йому доручено таку ж саму роботу на тому самому підприємстві, але в іншій місцевості, без його згоди. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими відповідно до статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" розроблено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України 23 листопада 2016 року № 1235, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року за № 1668/29798 (далі по тексту - Порядок № 1235). Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 1235 підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності, як, зокрема, призначення на посади, переміщення по службі, тимчасове виконання обов`язків за іншою посадою. Згідно з пунктами 1-3 розділу ІІІ Порядку № 1235 видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу. Перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235 (далі - Перелік). Такими документами є рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду (додаток 1); подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення (додаток 2). Судом першої інстанції встановлено, що спірний наказ від 19 квітня 2019 року № 296 о/с «По особовому складу», про призначення позивача інспектором взводу № 2 роти № 2 батальйону видано на підставі, зокрема, подання начальника управління патрульної поліції у місті Києві сержанта поліції Зозулі Ю.Г. від 10 квітня 2019 року. Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, врегульовано Законом України «Про національну поліцію». Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції. Пунктом 8 частини 10 статті 62 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов`язків та своїх професійних, особистих якостей. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Закон України «Про Національну поліцію», який є спеціальним у спірних правовідносинах, не містить визначення поняття «рівнозначна посада». Водночас слід враховувати положення частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», згідно з якою служба в поліції є державною службою особливого характеру. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Згідно з частинами 1 та 2 статті 51 Закону України «Про державну службу» посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади. З метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється: 1) на всю територію України; 2) на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя; 3) на територію одного або кількох районів, міст обласного значення. Так, відповідно до додатку № 10 до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопад 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», «Схема посадових окладів поліцейських з числа молодшого складу поліції» розмір посадового окладу за посадою «Поліцейський (інспектор): патрульної поліції, поліції особливого призначення» у м. Києві складає 2520,00 грн., інші - 2470,00 грн. При цьому, вимога щодо наявності присвоєного спеціального звання "лейтенант поліції" при заміщенні на посади в тих чи інших органах Нацполіції не означає про рівнозначність таких посад. У Законі України «Про Національну поліцію» йдеться про можливість переміщення поліцейського по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов`язків та своїх професійних, особистих якостей (пункт 8 частини 10 статті 62 Закону). Крім того, положеннями Закону України «Про Національну поліцію» визначені й інші умови, які мають бути дотримані при здійсненні переміщення працівника на підставі приписів пункту 2 частини 1 статті 65 такого Закону. Так, відповідно до пункту 8 частини 10 статті 62 Закону України «Про Національну поліцію», яка визначає гарантії професійної діяльності поліцейського, поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов`язків та своїх професійних, особистих якостей. Водночас, з наявних матеріалів справи вбачається, що Відповідачем не встановлювались такі результати виконання покладених на позивача обов`язків та/або його професійні, особисті якості, які б давали підстави для переміщення його на іншу посаду. Судом першої інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_1 перевели на таку ж саму роботу на тому самому підприємстві, але в іншій місцевості, без його згоди. Колегія суддів вважає що в цьому випадку спеціальний Закон України «Про національну поліцію» встановлює підстави переміщення, які зазначені у частині 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» та порядок переміщення, який визначає за чиєю ініціативою таке переміщення відбувається. Таке переміщення може відбуватися - за ініціативою поліцейського або ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення (ч. 8 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію»). При цьому Закон України «Про Національну поліцію» не визначає та не розкриває поняття «переміщення» та «переведення» на відміну від Кодексу законів про працю України. Так, відповідно до вимог статті 32 Кодексу законів про працю України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. За таких обставин колегія суддів вважає можливим до цих правовідносин застосувати норми Кодексу законів про працю України які врегульовують переведення працівника на роботу до іншої місцевості та вважає правильним висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 був неправомірно переведений до іншої місцевості без його згоди. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 420/5192/18 (адміністративне провадження № К/9901/21490/19). Крім того, враховуючи переведення Позивача в іншу місцевість (Луганську область), оскаржуваний наказ не містить дати з якої позивач повинен приступити до виконання своїх обов`язків за місцем служби. Отже, суд першої інстанції правильно визнав обґрунтованими позовні вимоги Позивача щодо визнання такого наказу протиправним та його скасування, з чим погоджується колегія суддів. Згідно з частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що також підлягають задоволенню і похідні від вказаних вище позовні вимоги позивача про його поновлення на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у місті Києві. При цьому, згідно з пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді. Таким чином, наказ Департаменту патрульної служби Національної поліції України від 19 квітня 2019 року № 296 о/с підлягає скасуванню саме з моменту його прийняття, а саме з 19 квітня 2019 року. Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Позивач підлягає поновленню на посаді інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції у місті Києві з дня його незаконного звільнення, а саме з 19 квітня 2019 року, з чим погоджується колегія суддів. Щодо доводів апеляційної скарги, що поняття «переведення» - колегія суддів зазначає, що Закон України «Про Національну поліцію» не розмежовує поняття «переміщення» та «переведення», оскільки як на приклад у частині 9 статті 65 зазначено, що переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський. Водночас, колегія суддів звертає увагу Відповідача на те, що оскаржуваний Позивачем наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19 квітня 2019 року № 296 о/с прийнятий на підставі доповідної записки начальника управління патрульної поліції в Луганській області капітана поліції Гостіщева О.Є. від 09.04.2019 року, що не передбачено Порядком підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції та Переліком документів з питань проходження служби, затвердженими наказом МВС України від 23.11.2016 року № 1235. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наказ від 19 квітня 2019 року № 296 о/с відносно Позивача прийнято Відповідачем без належних правових підстав та з порушенням норм трудового законодавства, а тому він є протиправним. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Департаменту патрульної поліції викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 04.02.2020 року.