Постанова Запорізький апеляційний суд № 334/9580/18

Дата документу 04.02.2020 Справа № 334/9580/18 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 334/9580/18Головуючий у 1-й інстанції Баруліна Т.Є. Повний текст складено 22.04.2019 року. Пр. № 22-ц/807/186/20Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 лютого 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Маловічко С.В., Подліянової Г.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ВСТАНОВИВ: У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с.1-3), в якому просив стягнути з відповідача на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму і не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що з 03 вересня 2004 року по 15.06.2012 року сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15.06.2012 року №0814/5660/2012, шлюб сторін було розірвано. Під час перебування у шлюбі у них народилась дитина, син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 05 вересня 2014 року сторони у справі повторно зареєстрували шлюб, в Дніпровському районному у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Юстиції у Запорізькій області, актовий запис за № 476. 05 березня 2018 року відповідач залишила родину і повідомила про її небажання у подальшому спільно проживати з позивачем та намір розірвати шлюб. З того часу сторони по справі фактично припинили шлюбні відносини, проживають окремо, мають окремий бюджет, спільне господарство ними не ведеться. Син 02 квітня 2018 року виявив бажання проживати з батьком і проживає з батьком теперішній час, що не заперечується відповідачем. На теперішній час шлюб сторін розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2018 року №334/2439/18, сторони разом не проживають, дитина проживає з позивачем та знаходяться на його утриманні. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 334/8078/18 від 14.12.2018 року в зв`язку із проживання дитини з батьком припинено стягнення аліментів на утримання сина з позивача на користь відповідача. Відповідач не приймає участі в утриманні сина, в добровільному порядку матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, має нормальний стан здоров`я, інших неповнолітніх дітей не має, працює. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю першої інстанції Баруліну Т.Є. (а.с. 21). Ухвалою суду першої інстанції від 24.01.2019 року (а.с. 26) відкрито спрощене позовне провадження у цій справі з викликом сторін. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2018 року (а.с. 38-39) позов ОСОБА_2 у цій справі задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 768,40 грн. Рішення допущено до негайного виконання в частині стягнення аліментів, але не більше ніж за один місяць. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2019 року (а.с. 91-92) заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у цій справі залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 96-97) просила заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 99). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (а.с. 109). Позивач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 112). За змістом ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача та колегії суддів (в Запорізькому апеляційному суді замість 40 суддів за штатом фактично працює 18 суддів). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідач ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В силу вимог ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення … і ухвалити … нове рішення … В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення …та ухвалення нового… є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі при заочному розгляді цієї справи, керувався ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 128, 141, 263-265, 280-281, 354 ЦПК України, ст. ст. 24, 55, 180, 181, 182, 191 СК України, ст. ст. 3, 27 Конвенції про права дитини, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «Про судовий збір» та виходив із законності, обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі. Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись можна лише частково з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Зазначеним вимогам закону заочне рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає лише частково. Апеляційним судом встановлено, що має місце у цій справі порушення судом першої інстанції норм процесуального права, передбачене ст. 376 ч. 3 п. 3 ЦПК України, яке є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції у цій справі та ухвалення нового судового рішення, зокрема: справу розглянуто за відсутності відповідача ОСОБА_1 , не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання судом першої інстанції, та відповідач ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу у цій справі у тому числі такою підставою (а.с.97). Так, відповідно до ст. 128 ч. 3 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Як встановлено апеляційним судом із матеріалів цієї справи, відповідач ОСОБА_1 не отримала копію позову позивача у цій справі та копію ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у цій справі, а також судової повістки про виклик у судове засідання на 06.03.2019 року (конверт на ім`я відповідача повернувся на адресу суду першої інстанції з відміткою «за закінченням терміну зберігання» а.с. 30). Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. Відповідно до висновку про застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України, повернення повістки із вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц). Крім того, лише телефонограма від 15.03.2019 року (а.с. 33) про повідомлення відповідача ОСОБА_1 про друге судове засідання у цій справі, призначене на 12.04.2019 року (а.с. 33), також не є належним повідомленням відповідача у цій справі. Оскільки, відповідач ОСОБА_1 у цій справі не визнає, що її було повідомлено судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду цієї справи на 14.04.2019 року за допомогою цієї телефонограми. А відповідно до ст. 128 ч. 9 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Таким чином, телефонограма у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України є засобом повідомлення лише в окремих випадках, який не стосується цієї справи та не забезпечує фіксацію цього виклику судом першої інстанції у встановленому законом порядку (журнал телефонограм тощо). В іншій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , як відповідача, є такими, що не ґрунтуються на законі та належних, допустимих доказах, наявних у матеріалах цієї справи, а ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 81 ч. 6 ЦПК України, та відображають позицію відповідача ОСОБА_1 у цій справі, яку вона вважає, що є єдино вірною та єдино можливою. Оскільки, судом першої інстанції було правильно встановлено, що сторони у цій справі - позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2018р. № 334/2439/18 (а.с. 6, 8, 10). Від шлюбу мають неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 12.04.2018р. (а.с. 9). 05 вересня 2014 року сторони у справі повторно зареєстрували шлюб, в Дніпровському районному у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління Юстиції у Запорізькій області, актовий запис за № 476 (а.с. 11). Шлюб сторін розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21.06.2018 року № 334/2439/18 (а.с.12-13). З березня 2018 року сторони разом не проживають, фактично припинили шлюбні відносини, мають окремий бюджет, спільне господарство ними не ведеться, дитина проживає з позивачем та знаходяться на його утриманні. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя № 334/8078/18 від 14.12.2018 року в зв`язку із проживання дитини з батьком з 02.04.2018 року, з ОСОБА_2 припинено стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 (а.с. 18-20). В силу вимог ст. 81 ч. 5 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді справи, у якій беруть ті самі особи. При цьому, відповідачем ОСОБА_1 у цій справі не доведено належними, допустимими доказами, що дитина мешкає із батьком внаслідок морального чи фізичного тиску на неї з боку батька. Питання участі (неучасті) матері у вихованні дитини не стосуються цієї справи та не впливають на правильність її вирішення судом, а мають вирішуватись окремо від цієї справи. Відповідач у добровільному порядку матеріальну допомогу позивачу на утримання дитини не надає. Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із ст. 181 ч. 3 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ст. 182 СК України при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України. Згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1997 року, батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Враховуючи інтереси дитини та матеріальний стан сторін, забезпечуючи надійний захист інтересів дитини та отримання нею надійного стабільного матеріального утримання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що позовні вимоги позивача у цій справі підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Оскільки, ст. 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Встановлено, що позов подано позивачем у цій справі до суду першої інстанції саме 22.12.2018 року (а.с.1). Згідно із ст. 430 ч.1 п.1 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_1 , передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Відповідач не надала суду у матеріали цієї справи належних, допустимих доказів у спростування позову позивача у цій справі. Хоча, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 . Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України, у цій справі відповідачем ОСОБА_1 апеляційному суду не надані, зокрема докази, що впливають на правильність вирішенні цієї справи судом, у тому числі на розмір аліментів та дату, з якої слід стягувати останні. Так, відповідачем апеляційному суду не надано доказів того, що: - у неї, як матері дитини, окрім сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інші діти, які потребують від неї утримання; -дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає із нею, як матір`ю, з будь-якого часу після подачі позову позивачем у цій справі 22.12.2018 року; -чи що вона, як мати дитини, після подачі позову позивачем у цій справі 22.12.2018 року у добровільному порядку сплатила на користь позивача будь-які аліменти на утримання цієї дитини (квитанції тощо); -чи станом на час розгляду цієї справи судом першої інстанції чи апеляційної інстанції набуло законної сили судове рішення будь-якого суду про визначення із нею, як матір`ю, місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тощо. При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи. За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2018 року у цій справі слід скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Крім того, в силу вимог ст. 141 ч. 13 ЦПК України у разі задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 лише частково при вищевикладених обставинах, остання не має права на компенсацію у цій справі будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом апеляційної інстанції, у тому числі у вигляді судового збору (а.с. 105), сплаченого нею за подачу вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду. Також, у разі задоволення позову позивача у цій справі у повному обсязі, з відповідача ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи судом першої інстанції, у вигляді судового збору у розмірі 768,40 грн., від сплати якого позивач ОСОБА_2 у цій справі був звільнений при подачі вищезазначеного позову до суду першої інстанції. Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити учасникам цієї справи, що в разі зміни фактичного місця проживання дитини - з матір`ю чи визначення у подальшому місця проживання дитини разом із матір`ю за рішенням суду в іншій справі, остання буде не позбавлена права вирішувати питання про припинення стягнення з неї аліментів за рішенням суду у цій справі тощо. Керуючись ст. ст. 12, 81-82, 89, 141, 367-368, 371-372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2018 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (РНОКПП НОМЕР_2 ), який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 22 грудня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір, пов`язані із розглядом цієї справи судом першої інстанції, у розмірі 768,40 грн. Рішення допустити до негайного виконання в частині стягнення аліментів, але не більше ніж за один місяць. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 04.02.2020 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Подліянова Г.С.Маловічко С.В.