Постанова 4814 № 524/2814/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/2814/19 Номер провадження 22-ц/814/88/20Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 жовтня 2019 року (ухвалене суддею Андрієць Д.Д., повний текст рішення складено 08 жовтня 2019 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору, - В С Т А Н О В И В : У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського суду м. Кременчука із вказаним позовом, в якому просив суд визнати недійсним договір іпотеки №PLRHGA00000737, зареєстрований в реєстрі за №12516, за яким предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 - в повному обсязі. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 01.08.2007 між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки №PLRHGA00000737 за яким в іпотеку була передана квартира АДРЕСА_1 . Однак, вказаний договір іпотеки не був погоджений органом опіки та піклування, завданням якого є захист прав неповнолітніх та малолітніх дітей при вирішенні питання розпорядження майном, яким вони володіють чи користуються. Вважає, що спірний договір був укладений з порушенням вимог ч.1 ст.203 ЦК України, ч.3 ст.17 ЗУ «Про охорону дитинства» та ч.4 ст.12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» без відповідного дозволу органу опіки та піклування, оскільки на момент його укладення йому, позивачу, було 9 років і вказана квартира була та залишається його єдиним житлом. Передання квартири в іпотеку в подальшому може унеможливити користування ним цим майном. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору - залишено без задоволення. З даним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 жовтня 2019 рокускасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що оспорюваний ним іпотечний договір, предметом застави якого є нерухоме майно, був укладений сторонами всупереч вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України, ч.3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства» та ч.4 ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» без відповідного на це дозволу органу опіки та піклування, оскільки йому на час його укладання було лише 9 років і вказана квартира була та залишається його єдиним житлом. Тому передача зазначеної квартири в іпотеку в подальшому може унеможливити користування ним цим нерухомим майном. Таким чином вважає, що іпотечний договір має бути визнаний судом недійсним. Крім того, посилається на те, що його інтереси як на час укладення спірного договору, так і згодом, досліджувались судом формально та поверхнево, внаслідок чого судом першої інстанції було прийняте незаконне судове рішення, яке порушує його права та законні інтереси. Від представника АТ КБ «Приватбанк» - Озірської В.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання підтримуючи рішення суду першої інстанції, прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 жовтня 2019 року залишити без змін. Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні представник відповідача, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися. Колегія суддів, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та мотиви апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01.08.2007 між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , яка діяла за згодою матері та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки №PLRHGA00000737, відповідно до якого в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, іпотекодавці надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 50,5 кв.м, житловою площею 28,4 кв., яке належить їм на підставі свідоцтва про право власності, виданого 13.05.1996 Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Кременчуцької міської Ради народних депутатів. Майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11). Право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_3 на час укладення договору іпотеки підтверджується копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №15234454, копією свідоцтва про право власності на житло, виданого 13.05.1996 Управлінням житлово-комунального господарства виконкому міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження від 13.05.1996 №6033. Згідно довідки виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію від 19.07.2007, в квартирі АДРЕСА_3 проживає та зареєстрована 1 особа - ОСОБА_2 З 06 липня 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані в АДРЕСА_4 , який на праві власності належить ОСОБА_3 .. Вказані обставини підтверджується копіями паспортів громадянина України на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 11.05.2005. 13.06.2007 виконавчим комітетом Автозаводської районної ради м.Кременчука Полтавської області прийнято рішення №284 за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про надання дозволу на укладення договору іпотеки квартири АДРЕСА_3 - 1/3 частина якої належить неповнолітній донці, ОСОБА_4 .. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення спірного договору позивач не був співвласником майна та набув право користування квартирою, як член сім`ї співвласників відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», і таке право ним не втрачено і після укладення оспорюваного договору іпотеки. Тому, укладення договору іпотеки від 01.08.2007 №PLRHGA00000737 не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження права малолітнього на той час ОСОБА_1 на користування житлом - квартирою АДРЕСА_3 . Разом з цим місцевий суд зазначив, що сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, якщо укладенням оспорюваного договору не були порушені житлові права на той час малолітнього ОСОБА_1 . Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачами з приводу правомірності укладення договору іпотеки з тих підстав, що квартира, що була передана в іпотеку, використовувалася неповнолітньою дитиною як місце проживання. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1) та правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6). При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цей Закон у редакції Закону від 21 грудня 2010 року), необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки. Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №667/9875/15-ц, яка у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. З наданих матеріалів справи вбачається, що на момент укладення спірного договору позивачу виповнилось 10 років, та згідно ст. 29 Цивільного кодексу України місцем його проживання на той час було місце проживання його батьків, або одного з них, з ким він проживав. Проте, позовна заява не містить доказів, які б підтверджували те, що на момент укладання спірного договору позивач проживав разом із батьком в квартирі АДРЕСА_3 . Крім того, з матеріалів справи вбачається, що станом на 19.07.2007 в квартирі АДРЕСА_3 проживав та був зареєстрований лише ОСОБА_2 (а.с.26) Таким чином, доводи апелянта про те, що він станом на 01.08.2007 проживав в квартирі АДРЕСА_3 є недоведеним. Так, на момент укладення спірного договору позивач не був співвласником майна та набув право користування квартирою, як член сім`ї співвласників відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», і таке право ним не втрачено і після укладення оспорюваного договору іпотеки. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, а тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб. Однак, укладення договору іпотеки від 01.08.2007 №PLRHGA00000737 не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження права малолітнього на той час ОСОБА_1 на користування житлом - квартирою АДРЕСА_3 . За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу. За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 04 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили. Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2020 року. Головуючий суддя : ___________________ Г.Л. Карпушин Судді: ________________ Т.В. Одринська _________________ В.П. Пікуль