Постанова 4803 № 204/1739/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/824/20 Справа № 204/1739/19 Суддя у 1-й інстанції - Дубіжанська Т. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В., за участю секретаря - Порубай М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та приєднаної до неї заяви ОСОБА_2 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Чечелівський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та про відкликання виконавчого листа, який не підлягає виконанню, ВСТАНОВИЛА: У березні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи його тим, що з 21 березня 1992 року по 09 червня 2010 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. Від цього шлюбу у позивача та відповідача є дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2010 року з ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини зі всіх видів його заробітку щомісяця, про що був виданий виконавчий лист № 2-1971 від 19.03.2010 року та відкрито виконавче провадження № 22311426. У зв`язку з тим, що між донькою та відповідачкою виникали часті непорозуміння, у вересні 2013 року їх донька почала проживати з позивачем. Матеріально утримуючи доньку, позивач не ставив питання про відкликання виконавчого листа та не звертався до суду з позовом про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини. Позивач вважав, що відповідачка відкликала виконавчий лист, а тому він не вирішував питання про припинення нарахування аліментів на утримання доньки. В кінці осені 2018 року, коли доньці виповнився вже 21 рік, від співробітника дозвільної системи позивачу стало відомо про наявність постанови про його тимчасове обмеження у праві користування вогнепальною, мисливською, пневматичною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії. Звернувшись до Чечелівського ВДВС м. Дніпра ГТУЮ в Дніпропетровській області, позивачу стало відомо про наявність заборгованості по аліментам за період з 01.05.2014 року по 01.03.2015 року у розмірі 45827 грн. 94 коп., а також про наявність арешту на його майно та тимчасових обмежень. Вважає, що обмеження повинні бути зняті, а позивач має бути звільнений від сплати заборгованості по аліментам, оскільки його донька з 2013 року до теперішнього часу проживає разом з ним та він не ухилявся від надання їй необхідної допомоги по утриманню і вихованню. Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, які стягувалися з нього на підставі виконавчого листа № 2-1971 від 19.03.2010 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів його заробітку щомісяця, починаючи стягнення з 03.03.2010 року та до досягнення ОСОБА_2 повноліття; відкликати з виконання виконавчий лист № 2-1971 від 19.03.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів його заробітку щомісяця, починаючи стягнення з 03.03.2010 року та до досягнення ОСОБА_2 повноліття, як такий, що не підлягає виконанню. Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 липня 2019 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Не погодившись із таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та на неправильне застосування норм матеріального права. 15.11.2019 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 липня 2019 року. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 листопада 2019 року прийнято заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 липня 2019 року. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач та відповідачка перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2010 року по справі № 2-1188/2010, яке набрало законної сили 2 березня 2010 року. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська 22 липня 1997 року, актовий запис №

700. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2010 року по справі № 2-1971/10 з ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання його неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку/доходів щомісяця, починаючи з 03 березня 2010 року і до досягнення дитиною повноліття, на користь ОСОБА_3 , допустивши негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Вказане рішення набрало законної сили 30 березня 2010 року. 19 березня 2010 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист № 2-1971 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі якого Шевченківським відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області було відкрито виконавче провадження ВП № 22311426. З розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Горбачовою О.О. вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за виконавчим листом № 2-1971, виданим Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська 19 березня 2010 року, з 03 березня 2010 року станом на 01 грудня 2018 року становить 45827 грн. 94 коп. Згідно позовної заяви суд встановив, щоОСОБА_2 у вересні 2013 року переїхала проживати до позивача та до теперішнього часу ОСОБА_2 мешкає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . З відповіді від 16 квітня 2019 року, наданої на запит суду, встановлено, що за інформацією адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 11 березня 2002 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за місцем реєстрації відповідачки ОСОБА_3 . Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, зокрема, відсутності належних доказів на підтвердження факту постійного проживання ОСОБА_2 у період з вересня 2013 року по теперішній час разом з позивачем ОСОБА_1 . Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 про відкликання виконавчого листа є похідними від позовних вимог про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, а також з урахуванням того, що заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також не підлягають задоволенню. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що ОСОБА_2 була зареєстрована у квартирі, яка є спільною сумісною власністю подружжя, 1/2 частина якої належить апелянту, а інша відповідачці. Посилається на те, що з ІНФОРМАЦІЯ_3 2013 року донька переселилася проживати до позивача за адресою: АДРЕСА_3 (нова адреса: АДРЕСА_1 ), де вона була на повному забезпеченні та утриманні позивача; мати (відповідачка) з 2013 року не намагалася налагодити контакт з дочкою. Апелянт зазначає, що ні відповідачка, ні виконавча служба впродовж шести років не намагалися притягти позивача до відповідальності за несплату аліментів та заборгованість. У зв`язку з чим апелянт вважав, що відповідачка відкликала виконавчий лист. В заяві про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на те, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Так, ОСОБА_2 підтверджує той факт, що з вересня 2013 року вона проживала разом з батьком, ОСОБА_1 , та знаходилась на його повному забезпеченні та утриманні. Колегія суддів відхиляє такі доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з наступних підстав. Відповідно до ст. 8 Закону України Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до вимог ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ч.3 ст. 181, ч.1 ст. 184 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст. 182 Сімейного Кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення. У відповідності до ст. 194 СК України, заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 СК України до досягнення нею двадцяти трьох років. Відповідно до ч.4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Згідно ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Як зазначено в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК умов повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості. З аналізу даної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Відповідно, лише за наявності вищевказаних обставин, що мають істотне значення платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення. При цьому суд, з урахування встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, може вирішити питання щодо звільнення від сплати заборгованості по аліментам, а не зобов`язаний це зробити. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не було надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних доказів того, що ОСОБА_2 у вересні 2013 року переїхала проживати до позивача та до теперішнього часу мешкає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, доводи апелянта спростовуються відповіддю від 16 квітня 2019 року, яка була надана на запит суду та згідно якої встановлено, що за інформацією адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 11 березня 2002 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , тобто за місцем реєстрації відповідачки ОСОБА_3 . Згідно з частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Також, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.ч.1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Таким чином, неподання позивачем належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях. Крім того, необізнаність позивача про наявність заборгованості зі сплати аліментів є безпідставними, оскільки така обставина не звільняє батька від обов`язку утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття в розмірі достатньому для їх повноцінного харчування, фізичного і духовного розвитку, забезпечення необхідними речами повсякденного вжитку, а тому не може бути підставою і для повного або часткового звільнення платника від сплати заборгованості за аліментами. Також, колегія суддів вважає, що посилання апелянта на те, що у зв`язку з розглядом справи у спрощеному провадженні, він не мав змоги подати клопотання про допит свідків, є безпідставними, оскільки свідчення свідків для даної категорії справ не достатньо, зокрема, рішення суду не може ґрунтуватись лише на одних показах свідків, оскільки у відповідності до ч.1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. А тому, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та приєднаної до неї заяви ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 липня 2019року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова