Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/5161/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3257/23 Справа № 183/5161/19 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Биліна Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - Биліни Т.І., суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини за певний період, стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, зменшення розміру аліментів на утримання дитини, ВСТАНОВИЛА: У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини за певний період, стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, зменшення розміру аліментів на утримання дитини. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 29 вересня 2001 року між ним і ОСОБА_2 було укладено шлюб. Від вказаного шлюбу вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі свідоцтва про право власності на житло від 16 листопада 2006 року йому належала квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в зазначеній квартирі були зареєстровані він, відповідачка та їх дитина. 29 листопада 2006 року він подарував ОСОБА_2 1/2 частину вищезазначеної квартири. Приблизно з березня 2012 року сімейні стосунки між ним та відповідачкою були припинені, він став проживати у будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_2 . Дитина залишилася проживати разом з матір`ю. На підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2012 року з нього на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу). Згідно до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2015 року шлюб між ним та відповідачкою ОСОБА_2 було розірвано. До кінця 2016 року він сплачував аліменти на утримання дитини на користь матері, але приблизно з 31 грудня 2016 року відповідачка ОСОБА_2 виїхала до Польщі, залишивши дитину у нього, тобто, син став проживати разом з батьком. Після повернення ОСОБА_2 з-за кордону, остання зареєструвала шлюб з іншим чоловіком, народила дитину - ОСОБА_4 та у зв`язку з утворенням іншої родини самоусунулася від виховання свого сина, перестала приїздити до нього, піклуватися, не приймала участі у його вихованні. Дитина спілкувалася з матір`ю виключно по телефону, приблизно один раз на місяць син залишався ночувати за місцем мешкання матері, але, весь цей час проживав разом з батьком, перебував на його утриманні. У період з кінця 2016 року по 01 серпня 2019 року син проживав разом з ним, у будинку за адресою: АДРЕСА_2 . У період проживання дитини разом з ним, він все одно продовжував сплачувати аліменти, оскільки відповідачка постійно шантажувала та погрожувала, що забере дитину. Він неодноразово звертався до ОСОБА_2 з вимогою про відмову від отримання аліментів, оскільки дитина проживає з ним, проте, вона продовжувала отримувати аліменти, витрачала зазначені кошти на власні потреби, лише інколи купувала дитини речі. 30 травня 2018 року він звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина, 23 червня 2018 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини заробітку (доходів). Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2018 року судовий наказ було скасовано за нововиявленими обставинами. За період проживання дитини з ним а саме, з 01 січня 2017 року по 01 серпня 2019 року було нараховані суми аліментів на утримання сина у розмірі: 2017 рік - 16 583,82 грн; 2018 рік - 19 198,50 грн; 2019 рік - 12 346 грн. За зазначений період з нього незаконно відраховано аліменти у розмірі 8 426 грн ( за 2017 рік - 6 126 грн; за 2018 р. - 2 300 грн). Оскільки він мав заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 5 426,65 грн та ОСОБА_2 незаконно отримала 8 426 грн, а тому повинна сплатити різницю у розмірі 2 999,35 грн, у зв`язку з тим, що дитина проживала разом з ним. З 01 серпня 2019 року син проживає разом з відповідачкою ОСОБА_2 . На теперішній час він має на утриманні дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; дружину, з якою не перебуває у шлюбі - ОСОБА_6 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною; дитину своєї дружини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також, він періодично допомагає матеріально своїй матері ОСОБА_8 , яка є пенсіонеркою і розміру її пенсії не вистачає навіть на харчування. Вся родина у кількості 5 чоловік проживає у будинку за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 та повністю перебуває на його утриманні. Враховуючи наведені обставини просив суд звільнити його від сплати заборгованості по аліментам за період: за 2017 рік у розмірі 16 583,32 грн, за 2018 рік у розмірі 19 198,50 грн, за 2019 рік у розмірі 12 346 грн; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 2 999,35 грн; зменшити розмір аліментів, які стягуються за рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2012 року у справі за № 0427/4629/12 з нього на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини заробітку (доходів) до 1/6 частини заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 10 червня 2020 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам на утримання дитини, стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини. Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по аліментам на утримання дитини, стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дитини залишений без розгляду. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Зменшено розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2012 року у справі за № 0427/4629/12 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1/4 частини заробітку (доходів) до 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання щодо судового збору (т.1, а.с.244-249). Не погодившись з таким рішенням позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що сторони дійшли обопільної згоди щодо місця проживання дитини, без залучення органу опіки та піклування. Оскільки батьки дитини є рівними в правах і обов`язках щодо дитини, яка в період з 31 грудня 2016 року по 01 серпня 2019 року проживала з батьком, то обов`язок брати участь в утриманні дитини у грошовій/натуральній формі виникає у відповідачки, натомість у нього виникає право на звільнення від сплати аліментів за період, коли дитина проживала з ним. Також просив стягнути витрати на правову допомогу адвоката (т.2, а.с.2-8). 07 лютого 2023 року відповідач ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність рішення суду першої інстанції просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказувала, що позивачем не доведено наявність підстав звільнення його від сплати аліментів на утримання дитини. Зазначала, що стягнення безпідставно набутих коштів з виплати аліментів є незаконним, відповідно до ст.1215 ЦК України, враховуючи, що виплата проведена добровільно, за відсутності рахункової помилки і недобросовісності з боку набувача. Крім того, зазначала, що за період з жовтня 2013 року по 01 жовтня 2022 року за позивачем утворилась заборгованість по виплаті аліментів на утримання сина у розмірі 101 819 грн, що підтверджено розрахунком державного виконавця Пєнкіна Б., а відтак, доводи стосовно безпідставно набутих коштів з виплат аліментів є необґрунтованими (т.2, а.с.21-24). Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У відповідності до рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2012 року (справа № 0427/4629/12) з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_9 стягуються аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, рішення суду набрало законної сили 06 серпня 2012 року. Рішенням суду від 27 липня 2012 року (справа № 0427/4629/12) встановлено, що дитина проживає разом з матір`ю, знаходиться на її утриманні. Позивач ОСОБА_1 має на утриманні іншу дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т.1, а.с.23). Таким чином, після ухвалення 27 липня 2012 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області рішення у справі (справа № 0427/4629/12) про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ОСОБА_1 , як платника аліментів, змінився сімейний стан, а саме, у нього народилася ще одна дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт зміни його матеріального становища, оскільки за час, що минув з дня ухвалення судом рішення про стягнення аліментів на користь відповідача у позивача народилась дитина, що призвело до виникнення обов`язку з утримання дитини. Сторонами не заперечувалося, що після розірвання шлюбу, за їх взаємною згодою, місце проживання дитини було визначено з матір`ю - ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 не звертався до органів опіки та піклування з питанням визначення місця проживання дитини разом з батьком. Само по собі перебування дитини за місцем проживання платника аліментів не звільняє останнього від обов`язку сплачувати аліменти на утримання дитини, стягнуті у відповідності до рішення суду, оскільки платник аліментів, як батько, має право на підтримання з дитиною регулярних особистих стосунків і прямих контактів, він має право приймати участь у вихованні дитини, має право спілкуватися з нею, у тому числі - за місцем свого проживання. Грошові кошти які позивач вважає безпідставно набутими відповідачкою є грошовими сумами аліментів на утримання дитини. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_1 оскаржує рішення лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог стосовно звільнення від сплати аліментів за певний період та стягнення безпідставно набутих коштів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Також, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.ч.1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 51 Конституції України гарантовано, а статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Щодо звільнення від сплати аліментів. Відповідно до статті 141 СК України мати батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Відповідно до статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Зазначена норма не встановлює вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення. З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини за певний період), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником. Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини. Згідно із частинами першою, третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Посилаючись на те, що відповідачка виїхала за межі України жодних доказів цьому не надав. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у період з 31 грудня 2016 року по 01 серпня 2019 року, який включений в період нарахування заборгованості по аліментам, син проживав разом з ним, він утримував його, витрачаючи свої доходи на його потреби, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки ОСОБА_1 не надано жодних допустимих та достатніх доказів на підтвердження цього. Надані позивачем докази лише підтверджують перебування дитини за адресою, за якою мешкає позивач, та ніяким чином не заперечують проживання дитини разом з матір`ю. Рішенням суду від 27 липня 2012 року (справа № 0427/4629/12) встановлено, що дитина проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні. В судовому порядку місце проживання дитини не встановлювалось. Доводи апеляційної скарги стосовно недоцільного використання відповідачкою аліментів не можуть буті прийняті до уваги у зв`язку з наступним. Згідно зі статтею 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Відповідно до статті 186 СК України контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей. За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці. У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України. Механізм здійснення контролю за цільовим витрачанням аліментів визначений Порядком здійснення органами опіки та піклування контролю за цільовим витрачанням аліментів на дитину, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 15 листопада 2018 року № 1713 (далі - Порядок), відповідно до пунктів 8, 10 якого у ході проведення інспекційного відвідування здійснюється обстеження умов проживання дитини з метою визначення рівня задоволення її індивідуальних потреб. При цьому береться до уваги розмір аліментів, що сплачуються на дитину. У разі якщо розмір аліментів складає понад два прожиткових мінімуми для дитини відповідного віку (на кожну дитину), підтвердженням цільового використання аліментів на дитину можуть бути: наявність облаштованих відповідними меблями та речами місць для сну та відпочинку дитини; її розвитку та навчання; приміщень для прийняття їжі та санітарно-гігієнічних потреб; обладнання для занять спортом; музичних інструментів; відвідування дитиною навчальних курсів, гуртків та секцій; відкриття на ім`я дитини банківського рахунку; витрати на оздоровлення та лікування дитини, придбання засобів реабілітації тощо. Щодо стягнення безпідставно набутих коштів. Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Аліменти на дитину - це визначений законом обов`язок батьків утримувати дитину, яка потребує такого утримання (матеріальної допомоги). Сплата аліментів на дитину здійснюється як за згодою платника аліментів, так і за рішенням суду. Дитина є власником одержаних аліментів, при цьому той із батьків або законний представник, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається ними виключно на потреби дитини. Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань (кондикційні зобов`язання) породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі підстави відпали. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття стягувачем майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання рішення суду не вважається безпідставним. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої особи. Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню, зокрема, не підлягають поверненню аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування. Водночас названа норма встановлює два виключення із загального правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача. Позивач обґрунтовував вимоги щодо стягнення безпідставно набутих коштів тим, що в нього була наявна заборгованість по аліментам у розмірі 5 426, 65 грн, проте, з нього незаконно відраховані аліменти на користь ОСОБА_2 у розмірі 8 426 грн, а тому ОСОБА_2 має сплатити йому різницю у розмірі 2 999, 35 грн. Водночас, у справі відсутні дані про те, що здійснення вказаних платежів є результатом рахункової помилки чи недобросовісності набувача коштів та дії виконавця щодо розрахунку заборгованості за аліментами в законному порядку не оскаржувались. Крім того, станом на 31 січня 2020 року заборгованість позивача ОСОБА_1 , по аліментам настановить 54 624,18 грн (т.1, а.с.204-206) Щодо витрат на правову допомогу. Згідно із частинами першою та другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. 14 лютого 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Волошина О.В. звернулась до суду першої інстанції з заявою про стягнення витрат на правову допомогу. До заяви додано Договір про надання правової допомоги від 01 червня 2019 року, чотири акти виконаних робіт на загальну суму 55 100 грн та два прибуткових касових ордери: Прибутковий касовий ордер № 02 від 02 липня 2021 року на суму 23 200 грн та Прибутковий касовий ордер № 28 від 28 січня 2022 року на суму 31 900 грн. Крім того, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив стягнути витрати на правову допомогу в Дніпровському апеляційному суді у розмірі 8 800 грн. На підтвердження наведених витрат надав Акт № 5 про виконання робіт щодо надання правової допомоги на суму 8 800 грн, Прибутковий касовий ордер № 18 від 18 січня 2023 року на суму 8 800 грн та ордер на надання правничої (правової) допомоги №1154782 від 18 січня 2023 року. Колегія суддів звертає увагу на те, що у пункті 5.2 Договору про надання правової допомоги від 01 червня 2019 року зазначено наступне: "Порядок обчислення гонорару здійснюється на підставі фіксованого розміру або погодинної оплати затвердженою у прейскуранті, з яким Клієнт ознайомлений до підписання договору." Проте, до заяви зазначений прейскурант додано не було, а в актах щодо виконаних робіт одні й ті самі позиції мають різні вартісні показники, що унеможливлює встановити дійсний розмір наданої позивачу правової допомоги. Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новомосковського міськрйонного суду Дніпропетровської області залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.І. Биліна Судді: С.А. Зайцева Ж.І. Максюта