Постанова Харківський апеляційний суд № 646/7245/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 11 січня 2021 року м.Харків справа №646/7245/18 провадження №22-ц/818/783/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Хорошевського О.М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про звільнення від сплати заборгованості за аліментами за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року, постановлене під головуванням судді Єжова В.А., в залі суду в місті Харкові,- в с т а н о в и в : У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 , третя особа - Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про звільнення від сплати заборгованості за аліментами відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи та не надав належної оцінки доказам, на які посилався позивач в обґрунтування позовної заяви.Зазначає, що він не укривався від органів державної виконавчої служби після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів, проте виконавчий лист за рішення суду від 21.11.2008 року було видано лише у вересні 2018 року та у жовтні 2018 року відкрито виконавче провадження і звернуто стягнення на заробітну плату. Вказує, що на даний час на його повному утриманні перебуває, його малолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка страждає дуже рідкісним захворюванням - синдромом вираженої дисплазії жирової тканини і судинної малформації (Кловс-синдром). На її постійне лікування та операції позивач витрачає всі наявні в нього кошти, яких все одно не вистачає, через що він вимушений брати кредити та позичати гроші у інших осіб. Вважає, що наявність тяжкого захворювання та постійні значні витрати на лікування його доньки є такою обставиною, що має істотне значення для вирішення судом питання про повне звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка станом на 30 вересня 2018 року складала 102 873,97 грн. Зазначає, що вказана сума заборгованості для нього є не лише непідйомною, а й нереальною, оскільки він фізично не в змозі погасити її за рахунок своєї заробітної плати, оскільки всю свою заробітну плату він витрачає на лікування доньки та на погашення кредитів. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачем у позовній заяві доводи не можуть розцінюватись судом як обставини, що мають істотне значення в розумінні ч.2 ст.197 СК України.. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що з 23 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно рішення Червонозаводського районного суду м.Харкова від 21.11.2008 року у справі №2-4188/08, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі ј усіх доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18.09.2008 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.7). Судове рішення перебуває на примусовому виконанні у Зміївському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області. З довідки Міськрайонного відділу державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області про втрату виконавчого документу (а.с.103) убачається, що на виконанні у Міськрайонному відділі державної виконавчої служби по Харківському району та м. Люботину Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-4188/08 від 29.12.2008 року, виданого Червонозаводським районним судом м. Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_4 аліменти у розмірі ј частини всіх доходів щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 вересня 2008 року і до досягнення дитиною повноліття. Станом на теперішній час вищезазначений виконавчий лист втрачено. ОСОБА_2 26.06.2018 року звернулась до суду з заявою про видачу дублікату виконавчого листа (а.с.104). Дублікат виконавчого листа був виданий 04.09.2018 року (а.с.106) та 07.09.2018 року стягувач ОСОБА_2 звернулась до ДВС із заявою про прийняття виконавчого листа до виконання. (а.с. 107) 01.10.2018 року старшим державним виконавцем Зміївського районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Нагорною Н.М. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника (а.с.8). Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам від 01.10.2018 №В-4/-13074 заборгованість з аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по виконавчому листу №2-4188/08 виданому 01.09.2018 станом на 30.09.2018 (за період з 18.09.2008 по 30.09.2018) становить 102873,97 грн. (а.с.45). ІНФОРМАЦІЯ_4 у позивача народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 виданим міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції 15.11.2014 (а.с.10). ОСОБА_3 встановлено діагноз: синдром вираженої дисплазії жирової тканини і судинної малформації (Кловс-синдром), що підтверджується наданою позивачем медичною документацією. У 2016 році дочці позивача було зроблено операції в лікувальному закладі в м.Регенсбург (а.с.12,22-27,28-30,31). Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що у зв`язку з хворобою його малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка страждає дуже рідкісним захворюванням - синдромом вираженої дисплазії жирової тканини і судинної малформації (Кловс-синдром) та перебуває на його повному утриманні, він позбавлений можливості сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки всі свої кошти витрачає на лікування доньки та виплати кредиту. Вважає, що наявність тяжкого захворювання та постійні значні витрати на лікування його доньки є такою обставиною, що має істотне значення для вирішення судом питання про повне звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка станом на 30 вересня 2018 року складала 102 873,97 грн. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей, передбачений ч.2 ст.51 Конституції України є одним з головних конституційних обов`язків. Такий обов`язок послідовно визначений в сімейному законодавстві. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами; за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя. Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Звільнення від сплати заборгованості по аліментам на неповнолітню дитину повинно мати місце лише у виключних випадках. В розумінні положень закону, підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами - можуть бути лише ті істотні обставини, які вплинули та пов`язані із самим фактом виникнення такої заборгованості. Інших підстав для звільнення від сплати заборгованості за аліментами діюче законодавство не передбачає. Суд першої інстанції дав належну оцінку зазначеним обставинам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами. Обґрунтовуючи підстави позову про звільнення від сплати заборгованості за аліментами у розмірі 102873,97 грн, ОСОБА_1 посилався хворобу іншої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на його утриманні та необхідність понесення витрат на лікування, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості сплачувати аліменти, стягнуті з нього за рішенням суду. Однак, з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01.10.2018 року №В-4/-13074 убачається, що заборгованість по аліментам на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виникла починаючи з 18.09.2008 року. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів на підтвердження того, що на момент виникнення заборгованості позивач був позбавлений можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення, як того вимагає ст. 197 СК України. Обставини, зазначені позивачем, а саме: хвороба іншої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на його утриманні, не звільняє його від обов`язку утримувати іншу дитину, яка з ним не проживає. Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч.2 ст. 76 ЦПК). Вказані позивачем обставини не є підставою для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам. Разом з тим, відповідно до вимог ст.192 СК України позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів. Посилання апелянта на те, що він не укривався від органів державної виконавчої служби після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів, проте виконавчий лист за рішення суду від 21.11.2008 року було видано лише у вересні 2018 року та у жовтні 2018 року відкрито виконавче провадження і звернуто стягнення на заробітну плату спростовується матеріалами справи. З наявних у справі доказів убачається, що у провадженні ДВС перебував виконавчий лист, виданий у 2008 році про стягнення аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі ј усіх доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18.09.2008 року і до досягнення дитиною повноліття. Вказаний виконавчий лист був втрачений, по підтверджується довідкою ДВС (а.с.103). У зв`язку із втратою виконавчого листа у 2018 році був виданий його дублікат, який наразі знаходиться на виконанні. При цьому позивач був обізнаний про свій обов`язок сплачувати аліменти у визначеному в рішенні розмірі. Проте належних та допустимих доказів виконання рішення суду та добровільного надання коштів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 матеріали справи не містять. Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2020 року за клопотанням ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за його апеляційною скаргою до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Згідно вимог ст. 141, п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з ОСОБА_1 в дохід держави необхідно стягнути судовий збір, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги в сумі 1057,20 грн. (704,80 грн.*150%). Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, в сумі 1057,20 грн.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.М. Хорошевський