Постанова 4803 № 202/26318/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2244/20 Справа № 202/26318/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі - Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, - в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", найменування якого змінено у відповідності до Статуту, затвердженого 21 травня 2018 року та погодженого 11 червня 2018 року, на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, мотивуючи його тим, що 28 вересня 2006 року між ними було укладено кредитний договір №0D30AE00001604, згідно умов якого ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 18 003,00 доларів США, строком до 27 вересня 2011 року зі сплатою 10,56% річних. Вказували, що в забезпечення виконання зобов`язань по даному кредитному договору між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28 вересня 2006 року було укладено договір застави, за яким ОСОБА_1 передав банку належний йому на праві власності автомобіль Opel, модель Sintra, 1999 року випуску, тип ТЗ легковий універсал, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Також, в забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору був укладений договір поруки №167 від 20 жовтня 2010 року з поручителем ПАТ «А-Банк». Посилаючись на те, що ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору в частині своєчасного погашення платежів, в зв`язку з чим станом на 05 квітня 2012 року допустив заборгованість у розмірі 23 868,12 доларів США, що еквівалентно 190 656,16 грн., яка складається з наступного: 9 693,27 доларів США - заборгованість за кредитом, 6 894,20 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 122,00 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 6 158,65 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а тому просили суд ухвалити рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0D30AE00001604 від 28 вересня 2006 року в розмірі 23 868,12 доларів США, здійснити вилучення предмету застави, передавши його у заклад (володіння) АТ КБ «Приватбанк» та звернути стягнення на заставне майно, шляхом продажу позивачем автомобіля Opel, модель Sintra, 1999 року випуску, тип ТЗ легковий універсал, кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного на праві власності ОСОБА_1 , з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням АТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; солідарно стягнути з ОСОБА_1 і ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000,00 грн. за договором поруки №167 від 20 жовтня 2010 року. Справа розглядалась судами різних інстанцій та останнім рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволені частково, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №ОD30АЕ00001604 від 28 вересня 2006 року в розмірі 18 779,13 дол. США, звернуто стягнення на предмет застави: автомобіль Opel, модель: Sintra, рік випуску: 1999, тип ТЗ: Легковий універсал, №кузова/шасі: 4 НОМЕР_3 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного автомобіля АТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, із зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням АТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач пропустив строк позовної давності, у 2011 році банк звертався до Київського районного суду м.Одеси з позовом про звернення стягнення та їх позовні вимоги ухвалою від 05 вересня 2012 року були залишені без розгляду, заставний автомобіль наразі у нього не перебуває. 08 січня 2020 року позивач надав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, наполягали на тому, що строк позовної давності, з врахуванням кінцевого терміну повернення кредиту, ними не пропущено. Виконавче провадження після скасування заочного рішення про звернення стягнення на автомобіль було закрите, а неповернення автомобіля не може вважатися доказом повернення кредиту. Крім того, винних осіб до відповідальності притягнуто не було. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 28 вересня 2006 року між позивачем АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав 18 003 доларів США на умовах, визначених договором, з кінцевим терміном повернення 27 вересня 2011 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 того ж дня було укладено договір застави, згідно з яким в заставу банку було передано автомобіль Opel, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 Позичальник допустив утворення заборгованості, яка станом на 05 квітня 2012 року, згідно із розрахунком наданим банком, складає 23 868,12 доларів США. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що банк строк позовної давності за тілом кредиту за період з 11 квітня 2009 року по 11 квітня 2012 року у розмірі 9 035,93 доларів США, заборгованості за процентами за період з 11 квітня 2009 року по 27 вересня 2011 року у розмірі 5 665,07 доларів США, а також пені за період з 11 квітня 2011 року по 11 квітня 2012 року у розмірі 4 078,13 доларів США не пропустив, а тому в рахунок погашення заборгованості за цей період вважав за можливе звернути стягнення на предмет застави. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України). Згідно із ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (частина друга статті 572 ЦК України). Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред`явити позичальнику вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності. Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. До такого правового висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 (провадження №14-10цс18). Останнє погашення заборгованості ОСОБА_1 було здійснено 01 грудня 2008 року, таким чином наступною датою для сплати чергового платежу у відповідності до умов кредитного договору є 06 січня 2009 року. Встановивши, що між сторонами кредитного договору узгоджено повернення кредиту частинами, колегія суддів звертає увагу, що право кредитора вважається порушеним не з моменту закінчення терміну дії кредитного договору, а з моменту недотримання ОСОБА_1 строку погашення кожного чергового траншу. Разом із тим, приймаючи до уваги те, що кредитор не скористався своїм правом на дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання позивачем строку позовної давності щодо решти щомісячних платежів, визначених графіком погашення заборгованості, оскільки кінцевим терміном повернення кредиту є 27 вересня 2011 року, а позов пред`явлено в квітні 2012 року. Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск банком строку позовної давності колегією суддів відхиляються. Посилання апеляційної скарги на те, що банк звертався у 2011 році до Київського районного суду м.Одеси з позовом про звернення стягнення на предмет, не може слугувати підставою для скасування рішення та відмови у позові, оскільки позов було залишено без розгляду ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 05 вересня 2012 року на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України. Зазначення в апеляційній скарзі про те, що предмет застави наразі перебуває у невідомих осіб, які заволоділи ним шахрайським шляхом, також не може бути підставою для скасування рішення та є недоведеним, оскільки жодних відомостей, окрім копію витягу з кримінального провадження від 14 жовтня 2013 року, відповідачем не надано. Колегія суддів звертає увагу на те, що заставлений транспортний засіб для погашення кредитної заборгованості банком не вилучався та не продавався. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 23 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.