Постанова 4818 № 637/803/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «22» квітня 2021 року м. Харків справа № 637/803/20 провадження № 22ц/818/2590/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 12 січня 2021 року в складі судді Островської Н.І. в с т а н о в и в: У серпні 2020 року засобами поштового зв`язку Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 24 січня 2006 року. Зазначив, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Вказав, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте, відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 30 червня 2020 року має заборгованість в розмірі 153 054,10 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 1368,94 грн, заборгованості за відсотками 147 744,25 грн, нарахованої пені 3940,91 грн. Зазначив, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 138 981,51 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 1368,94 грн, заборгованості за відсотками за період з 24 січня 2006 року по 22 січня 2020 року 137 612,57 грн. Вказав, що на даний час відповідачка продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав банку. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 24 січня 2006 року у розмірі 138 981,51 грн станом на 30 червня 2020 року та судові витрати в розмірі 2102,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 12 січня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку в повному обсязі, стягнути з відповідачки судові витрати. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, не звернув увагу на те, що з розрахунку заборгованості та виписки за рахунком чітко вбачається, що 12 вересня 2018 року здійснено зарахування решти за операцією у касі відділення. Тобто, наявне переривання строку позовної давності, що свідчить про те, що банк звернувся до суду в межах трирічного строку позовної давності. 12 березня 2021 року до суду апеляційної інстанції від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що 24 січня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг та відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 . Після відкриття вказаного карткового рахунку та відповідно до укладеного договору № б/н від 24 січня 2006 року, 08 лютого 2006 року відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 1700,00 грн на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розміру 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. В заяві від 08 лютого 2006 року передбачено, зокрема, базову відсоткову ставку в розмірі 3% на місяць (або 36% на рік). Строк дії картки до кінця липня 2016 року. Таким чином період, за який необхідно стягнути заборгованість за відсотками з 14 березня 2006 року по 31 липня 2016 року становить 1137,84 грн, а всього до стягнення - 2506,78 грн (1368,94 грн - тіло кредиту + 1137,84 грн - відсотки). Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачкою у суді першої інстанції. Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 1056 - 1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 січня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг та відкриття карткового рахунку № НОМЕР_1 . Після відкриття вказаного карткового рахунку 08 лютого 2006 року ОСОБА_1 підписала заяву та отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 1700,00 грн на платіжну картку. У вказаній заяві зазначено базову відсоткову ставку в розмірі 3% на місяць з розрахунку 360 днів у році (36% на рік); строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, порядок погашення заборгованості - щомісячні платежі в розмірі 7% від суми заборгованості. При цьому, 07 травня 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів банку. Як вбачається з довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, 24 січня 2006 року відбувся старт карткового рахунку за номером картки № НОМЕР_1 , 09 лютого 2006 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 1700,00 грн, який в подальшому неодноразово змінювався та 19 вересня 2014 року ліміт зменшено до 1230,00 грн. З довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» вбачається, що ОСОБА_1 були видані кредитні картки, а саме 24 січня 2006 року № НОМЕР_1 зі строком дії до останнього дня січня 2013 року, 24 березня 2010 року № НОМЕР_2 - зі строком дії до останнього дня січня 2013 року, 21 лютого 2013 року № НОМЕР_3 - зі строком дії до останнього дня липня 2016 року. До вказаних вище договорів банк додав витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», які відповідачкою не підписано. Станом на 30 червня 2020 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 153 054,10 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту 1368,94 грн, заборгованості за відсотками 147 744,25 грн, нарахованої пені 3940,91 грн. При цьому, банк зменшив суму заборгованості та просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 138 981,51 грн, яка складається з заборгованості за кредитом 1368,94 грн, заборгованості за відсотками за період з 24 січня 2006 року по 22 січня 2020 року 137 612,57 грн. Взяті на себе зобов`язання за договором № б/н від 24 січня 2006 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси. У порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за договором № б/н від 24 січня 2006 року належним чином не виконала. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 в суді першої інстанції просила застосувати позовну давність до заявлених банком вимог. За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Якщо договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України позивач не мав права нараховувати проценти за кредитом, то вимоги про стягнення таких процентів є необґрунтованими. Отже, відсутні правові підстави для застосування позовної давності. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року № 6-169цс14, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду. Обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення заборгованості, банк посилався, зокрема, на заяву від 08 лютого 2006 року, яка була підписана відповідачкою. Як вбачається з заяви від 08 лютого 2006 року сторони погодили, що базова процентна ставка за кредитом становить 3% в місяць (а.с.22), тобто 36% річних. Проте, кредитна картка, яку отримала ОСОБА_1 за заявою від 08 лютого 2006 року діяла до останнього дня січня 2013 року. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Ураховуючи наведене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Відповідно до умов кредитного договору, кінцевий термін повернення кредиту 31 січня 2013 року, а тому саме з цієї дати сплив строк кредитування за заявою від 08 лютого 2006 року. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позовна давність має бути застосована до платежів, які передували трьом рокам до звернення позивача до суду з позовом про повернення заборгованості за кредитним договором. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та ін. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , згідно з кредитним договором від 24 січня 2006 року за заявою від 08 лютого 2006 року надано картку № НОМЕР_1 , яка діяла до останнього дня січня 2013 року. Отже, сторони у справі, без визначення у письмовій формі умов щомісячного повернення кредиту частинами, домовились про строк та термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Тобто, за заявою від 08 лютого 2006 року відповідачка повинна була не пізніше 31 січня 2013 року повернути банку отримані від нього кредитні кошти у повному обсязі. Враховуючи те, що строк дії картки встановлено до 31 січня 2013 року, саме з цієї дати почався перебіг трирічного строку позовної давності за заявою від 08 лютого 2006 року за вимогами банку про стягнення заборгованості за кредитом. Кредитор звернувся до суду із позовом у серпні 2020 року, тобто поза строком позовної давності, заявленої відповідачкою у суді першої інстанції. Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правову позицію про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і Витяг з Умов та Правил, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Як вбачається зі змісту анкети-заяви від 07 травня 2010 року, яку підписано ОСОБА_1 , в ній зазначено лише анкетні дані позичальника, інформація про працевлаштування та підписи позичальника та уповноваженої особи. До вказаного вище договору банк додав витяги з Умов та Правил надання банківських послуг, які відповідачкою не підписано. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів дійшла висновку про те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, тобто тільки щодо стягнення тіла кредиту. При цьому, колегія суддів також враховує, що згідно з кредитним договором від 24 січня 2006 року за заявою від 07 травня 2010 року ОСОБА_1 надано картки № НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , остання з яких діяла до останнього дня липня 2016 року. Отже, сторони у справі, без визначення у письмовій формі умов щомісячного повернення кредиту частинами, домовились про строк та термін закінчення кредитування, що відповідає останньому дню строку дії картки, зазначеному на її звороті. Тобто, за заявою від 07 травня 2010 року відповідачка повинна була не пізніше 31 липня 2016 року повернути банку отримані від нього кредитні кошти у повному обсязі. Враховуючи те, що строк дії картки встановлено до 31 липня 2016 року, саме з цієї дати почався перебіг трирічного строку позовної давності за заявою від 07 травня 2010 року за вимогами банку про стягнення заборгованості за кредитом. Кредитор звернувся до суду із позовом у серпні 2020 року, тобто поза строком позовної давності, заявленої відповідачкою у суді першої інстанції. При цьому платіж від 12 вересня 2018 року пропущену позовну давність не перериває, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Разом з тим, обставини внесення особисто ОСОБА_1 (її уповноваженим представником) коштів на оплату зобов`язань за кредитом 12 вересня 2018 року в розмірі 0,85 грн та визнану цим платежем частину зобов`язань (прострочений борг, поточний, заборгованість за конкретний платіжний період) за кредитом із належних та допустимих доказів у справі судом не встановлено, оскільки з виписки за рахунками вбачається, що це було зарахування решти за операцією у касі відділення (а.с.11-19, 122-130). За таких обставин переривання позовної давності визнанням позичальницею частини боргу не відбулося. Ураховуючи, що строк дії кредитних карток закінчився 31 січня 2013 та 31 липня 2016 року, а за захистом порушеного права Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду у серпні 2020 року, колегія суддів вважає, що позивачем пропущено позовну давність, що з урахуванням клопотання ОСОБА_1 про її застосування відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості. Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, як відсутність підстав для нарахування банком процентів за користування кредитом після закінчення строку кредитування, а також заявлена відповідачкою позовна давність, колегія суддів дійшла висновку про відмову у позові у даній справі з підстав зазначених вище. Враховуючи, що спір по суті судом першої інстанції вирішено правильно та беручи до уваги відсутність достатньо обґрунтованих підстав для скасування правильного по суті судового рішення (з одних лише формальних міркувань) колегія суддів не вбачає підстав для задоволення поданої апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 12 січня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 22 квітня 2021 року.