Постанова 4824 № 757/31829/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 757/31829/19-ц номер провадження: 22-ц/824/484/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року у складі судді Ільєвої Т.Г., у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви, В С Т А Н О В И В: У червні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив накласти арешт на нерухоме майно: - 37/50 блоку кімнат № 1 , 1-А, 2, 3, 4, що розташовані у будинку АДРЕСА_2 ; - 13/50 блоку кімнат № 1 , 1-А, 2, 3, 4, що розташовані в будинку АДРЕСА_2 ; - земельну ділянку площею 0,131 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0441; - земельну ділянку площею 0,1328 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0440; - земельну ділянку площею 0,1524 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0439; - земельну ділянку площею 0,0712 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0018; - земельну ділянку площею 0,0727 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0017; - земельну ділянку, площею 0,0593 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0016. Заява ОСОБА_2 мотивована тим, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 04 червня 2015 року він є власником вказаного вище нерухомого майна. 20 червня 2017 року йому стало відомо, що його право власності на це майно скасоване на підставі наказу Міністерства юстиції України № 1543 від 12 травня 2017 року, за наслідками реалізації якого власниками блоку кімнат стали ОСОБА_3 (37/50 частин) і ОСОБА_4 (13/50 частин) , а власником земельних ділянок стала ОСОБА_5 . Вказував, що набуття третіми особами права власності на спірне нерухоме майно дозволяє їм здійснити його відчуження, а тому невжиття заходів забезпечення позову про поновлення його права власності на вказане вище майно, який він має намір пред`явити до суду, істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у випадку замовлення позову. У разі відчуження третіми особами спірного майна будуть внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нові дані про перехід прав на майно. Зазначав, що він має намір пред`явити до суду позов про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року №1543/5, зобов`язання вчинити дії, а саме, зобов`язати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності за ним. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно: 37/50 блоку кімнат № 1 , 1-А , 2, 3 , 4 , що розташовані в будинку АДРЕСА_2 ; 13/50 блоку кімнат № 1 , 1-А, 2, 3, 4 , що розташовані в будинку АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,131 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0441; земельну ділянку площею 0,1328 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0440; земельну ділянку площею 0,1524 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0439; земельну ділянку площею 0,0712 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0018; земельну ділянку площею 0,0727 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0017; земельну ділянку площею 0,0593 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0016. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, однак вважає, що цією ухвалою суду вирішено питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, посилаючись на її незаконність та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, а також порушення судом правил підсудності. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 у заяві про забезпечення позову до подання позовної заяви не зазначено всіх осіб, які можуть отримати статус учасника справи, чим порушено вимоги ч.2 ст.151 ЦПК України. Вимоги ОСОБА_2 у цій справі є тотожними позовним вимогам у справі № 757/34482/19-ц за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1543/5 від 12 травня 2017 року, однак заявник умисно не зазначив всіх учасників справи. Вказує, що станом на момент подання апеляційної скарги, тобто, майже через чотири місяці після поставлення судом оскаржуваної ухвали від 21 червня 2019 року, в матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_6 подав до суду відповідну позовну заяву, однак суд першої інстанції у порушення вимог п.1 ч.13 ст.158 ЦПК України оскаржувану ухвалу не скасував. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірне нерухоме майно знаходиться у Черкаській області та не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 29 травня 20189 року у адміністративній справі №826/9341/17 (провадження №11-318апп19) за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування наказу, про те, що даний спір є саме спором про право власності на нерухоме майно, а тому вважає, що дана справа за правилами виключної підсудності не підсудна Печерському районному суду міста Києва. Крім того вказує, що суд першої інстанції не пересвідчився з урахуванням досліджених в судовому засіданні доказів чи існує необхідність накладення арешту на спірне нерухоме майно з огляду на те, що ухвалою слідчого судді Києво - Святошинського районного суд Київської області від 13 січня 2017 року, а також ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 червня 2015 року, за клопотаннями слідчих, погодженими з прокурором, вжито заходи забезпечення кримінального провадження та накладено арешти на спірне нерухоме майно. Тому вважає, що відсутні ризики незаконного відчуження спірного майна та (або) реальна загроза невиконання чи утруднення можливого рішення суду про задоволення позову. Наголошує, що спірне нерухоме майно визнано речовим доказом в кримінальному провадженні, у якому ОСОБА_1 є потерпілим. Заявник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими. Вказує, що питання про визначення кола осіб, які можуть отримати статус учасника справи вирішується не судом, який розглядає відповідну заяву, а заявником. Зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена судом 21 червня 2019 року, а тому останнім днем строку для подання позову є 01 липня 2019 року, що й було зроблено заявником, про що свідчить копія позовної заяви ОСОБА_2 з відміткою суду про її прийняття 01 липня 2019 року. Вказує, що доводи апеляційної скарги про порушення заявником та судом правил виключної територіальної підсудності є необґрунтованими, оскільки предметом позову ОСОБА_2 є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, зобов`язання вчинити дії по відновленню в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності. Основною вимогою є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, а тому відповідачем є Міністерство юстиції України, місцезнаходженням якого є місто Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, що територіально відноситься до Печерського району міста Києва. А вимога позову про зобов`язання вчинити дії по відновленню в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності є похідною вимогою від вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України. Вказує, що доводи скарги про те, що суд першої інстанції не пересвідчився чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та чи існує необхідність накладення арешту на нерухоме майно, не грунтуються на матеріалах справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що у разі відчуження спірного нерухомого майна іншим особам невжиття заходів забезпечення позову у вказаний заявником спосіб може призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Такі висновки суду є правильними й такими, що відповідають обставинам справи й вимогам закону. Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 752/20385/18 (провадження № 61-5600св19) та у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 754/10714/18 (провадження № 61-1670св19), У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зі змісту заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 має намір звернутись до Печерського районного суду міста Києва із позовом до Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 12 травня 2017 року №1543/5, зобов`язання вчинити дії, а саме, зобов`язати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право власності за ОСОБА_2 . З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 04 червня 2015 року ОСОБА_2 придбав таке нерухоме майно: блок кімнат № 1 , 1-А, 2, 3 , 4 , що розташовані в будинку АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,131 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0441; земельну ділянку площею 0,1328 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0440; земельну ділянку площею 00,1524 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , кадастровий номер 7124986000:04:002:0439; земельну ділянку площею 0,0712 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_6 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0018; земельну ділянку площею 0,0727 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0017; земельну ділянку площею 0,0593 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 , кадастровий номер 7124986000:02:002:0016. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Черкаського нотаріального округу Степаненко А.М. Того ж дня приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на вказане вище нерухоме майно за ОСОБА_2 , індексні номери: 21823486, 21826687, 21825653, 21824864, 21827015, 21826168, 21827207. По справі встановлено, що наказом Міністерства юстиції України № 1543 від 12 травня 2017 року задоволено частково скаргу ОСОБА_1 від 15 березня 2017 року та скасовано, зокрема, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 червня 2015 року з індексними номерами: 21827207, 21826168, 21825653, 21824864, 21826687, 21827015, 21823486, прийняті приватним нотаріусом Черкаського нотаріального округу Степаненко А.М. (а.с.45,122). Тобто, наказом Міністерства юстиції України №1543 від 12 травня 2017 року було скасовано державну реєстрацію на вказане вище нерухоме майно, яке з 04 червня 2015 року було зареєстроване за ОСОБА_2 . З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно видно, що після реалізації наказу Міністерства юстиції України № 1543 від 12 травня 2017 року станом на 20 червня 2017 року власниками спірного майна стали інші особи, зокрема, власниками блоку кімнат №1 , 1-А, 2, 3 , 4 , що розташовані в будинку АДРЕСА_2 стали ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а саме, ОСОБА_3 у розмірі 37/50 частин, а ОСОБА_4 у розмірі 13/50 частин. Власником зазначених вище земельних ділянок стала ОСОБА_5 (а.с.46-98). Отже, враховуючи, що вид забезпечення позову, який просить застосувати заявник є співвмірним із позовними вимогами, які ОСОБА_2 має намір пред`явити до суду, а також приймаючи до уваги, що у зв`язку із скасуванням наказом Міністерства юстиції України № 1543 від 12 травня 2017 року рішення про державну реєстрацію на нерухоме майно, яке з 04 червня 2015 року було зареєстроване за ОСОБА_2 , власниками спірного майна стали ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , колегія суддів вважає, що вказані обставини свідчать про існуючу можливість останніх, як власників майна, вільно на власний розсуд розпоряджатися спірним майном. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у вказаний заявником спосіб може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення судом позову, а відтак доводи заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно, є обґрунтованими. З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про те, що заявник не довів, а суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не навів достатніх підстав для вжиття заходів забезпечення позову, є необґрунтованими з наведених вище підстав. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 у заяві про забезпечення позову до подання позовної заяви не зазначив усіх осіб, що можуть отримати статус учасника справи, зокрема, ОСОБА_1 , який є стороною у справі №757/34482/19-ц за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України № 1543/5 від 12 травня 2017 року, є необгрунтованими з таких підстав. Відповідно до ч.2 ст.151 ЦПК України, якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Реєстраційний номер облікової картки платника податків або паспортні дані інших сторін - фізичних осіб, які не є підприємцями, вказуються у випадку, якщо вони відомі заявнику. Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, з урахуванням встановленого ст.13 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства, заявник ОСОБА_2 на виконання вимог ч.2 ст.151 ЦПК України самостійно зазначив осіб, які можуть отримати статус учасника справи. Сам по собі факт не значення учасником справи ОСОБА_1 , не є передбаченою законом підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви. Посилання в апеляційній скарзі на те, що станом на момент подання апеляційної скарги, тобто, майже через чотири місяці після поставлення судом оскаржуваної ухвали від 21 червня 2019 року, в матеріалах справи відсутні дані про те, що ОСОБА_6 подав до суду відповідну позовну заяву, є необґрунтованими, оскільки вказані обставини не свідчать про незаконність оскаржуваної ухвали суду першої інстанції станом на момент її постановлення. Крім того, колегія суддів враховує, що із доданих заявником до відзиву на апеляційну скаргу матеріалів вбачається, що 01 липня 2019 року Печерським районним судом міста Києва було прийнято та зареєстровано позовну заяву ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , у якому він просить визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 1543/5 від 12 травня 2017 року та зобов`язати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі прав на нерухоме майно записи від 04 червня 2014 року про визнання права власності за ОСОБА_2 з індексними номерами: 21827207, 21826168, 21825653, 21824864, 21826687, 21827015, 21823486 (а.с.177-184). Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом ОСОБА_2 (а.с. 107). Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував, що спірне нерухоме майно знаходиться у Черкаській області та не врахував висновок Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 29 травня 2019 року у адміністративній справі №826/9341/17 (провадження №11-318апп19) за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , про визнання протиправним та скасування наказу, про те, що даний спір є саме спором про право власності на нерухоме майно, а тому вважає, що дана справа за правилами виключної підсудності не підсудна Печерському районному суду міста Києва, не заслуговують на увагу з таких підстав. Порядок подання заяви про забезпечення позову передбачений ст. 152 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 ч.2 ст.152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. З урахуванням особливостей мети забезпечення позову, зазначені заходи забезпечення позову не перешкоджають подальшому провадженню в справі та мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Відповідно до ст.353 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі може бути оскаржена з підстав порушення підсудності. Аналіз ст.353 ЦПК України свідчить про те, що оскарженню з підстав порушення підсудності підлягає ухвала про відкриття провадження у справі. Таким чином, з огляду на підстави, мету, суть забезпечення позову, а також визначений порядок подання заяви про забезпечення позову, відповідна ухвала суду про забезпечення позову не може бути оскаржена з підстав порушення судами правил юрисдикції окремо від рішення суду в цій справі, ухваленого за результатами розгляду справи по суті. Отже, ЦПК України не передбачено можливості оскаржити ухвалу про забезпечення позову з підстав порушення правил юрисдикції. Аналогічний висновок міститься в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2019 року у справі № 658/2197/18 (провадження № 14-9цс19) та у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 243/10605/18 (провадження № 61-4925ск19). Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не пересвідчився з урахуванням досліджених в судовому засіданні доказів чи існує необхідність накладення арешту на спірне нерухоме майно з огляду на те, що ухвалою слідчого судді Києво - Святошинського районного суд Київської області від 13 січня 2017 року, а також ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 червня 2015 року, за клопотаннями слідчих, погодженими з прокурором, вжито заходи забезпечення кримінального провадження та накладено арешти на спірне нерухоме майно, то вказані обставини не є передбаченими цивільним процесуальним законом підставами для відмови у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Що стосується клопотання ОСОБА_2 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 з тих підстав, що оскаржуваною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року не вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , то воно не підлягає до задоволення, виходячи з такого. Згідно з п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права». Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. У ст.129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до положень ч.1 ст.17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Вказаній нормі кореспондуються приписи ч.1 ст.352 ЦПК України, згідно якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністерства юстиції України № 1543/5 від 12 травня 2017 року задоволено частково скаргу ОСОБА_1 від 15 березня 2017 року та скасовано, зокрема, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 червня 2015 року з індексними номерами: 21827207, 21826168, 21825653, 21824864, 21826687, 21827015, 21823486, яке було зареєстроване за ОСОБА_2 . Оскільки судом першої інстанції задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на спірне майно, державна реєстрація на яке було скасовано за скаргою ОСОБА_1 , то колегія суддів вважає, що доводи клопотання про те, що оскаржуваною ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року не вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_1 , є необґрунтованими. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 21 червня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: