Постанова КЦС ВС № 522/23076/16-ц

Постанова Іменем України 11 листопада 2019 року м. Київ справа №522/23076/16-ц провадження № 61-26591сво18 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Сімоненко В. М., суддів:Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Червинської М. Є., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - керівник компанії «Роза Вітрів», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2017 року в складі судді Комлева О.С., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до керівника компанії «Роза Вітрів» про захист прав споживачів. Позовна заява мотивована тим, що 29 вересня 2016 року о 20.15 год. він повинен був вилетіти згідно придбаного авіаквитка рейсом 7w-3307 з Одеси в Тель-Авів. Зазначав, що рейс був затриманий на чотири години, а коли він прибув до Тель-Авіву було виявлено, що його багаж пошкоджений, а частина його змісту вкрадена. 31 жовтня 2016 року він отримав відповідь з відмовою компенсувати йому матеріальну та моральну шкоду. Враховуючи, що внаслідок затримки рейсу на чотири години та пошкодження його майна, просив суд стягнути з авіакомпанії «Роза Вітрів» спричинену йому матеріальну та моральну шкоду у розмірі 3 600,00 гривень, а саме: 1 300,00 гривень - вкрадено продуктів, 1 800,00 гривень - пошкоджений чемодан з кодовим замком, 500,00 гривень - моральна шкода. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до керівника компанії «Роза Вітрів» про захист прав споживачів. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено вину відповідача у спричиненні матеріальних збитків. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Не погоджуючись із рішенням першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та зазначав, що він звільнений від судового збору за подачу апеляційної скарги на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2017 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги та роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали його скарга буде визнана неподаною та повернута. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник не звільняється від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України № 484 - VIII від 22 травня 2015 року «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до змін до Закону України від 22 травня 2015 року «Про судовий збір» споживачів, які звернулися за захистом своїх прав, виключено з переліку осіб, які звільняються від сплати судового збору. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2017 року повернуто. Апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 отримав ухвалу про залишення його апеляційної скарги без руху, однак до зазначеного строку вказані в ухвалі недоліки не усунув, а тому апеляційна скарга не могла бути прийнята до провадження апеляційного суду. Короткий зміст вимог касаційної скарги 27 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2017 року про залишення апеляційної скарги без руху. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково залишив апеляційну скаргу без руху, не застосував положення статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», які підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Також зазначав, що поза увагою судді апеляційного суду залишився правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 30 травня 2015 року у справі № 21-1090а15, де вказано, що позивачі у справах щодо захисту прав споживачів звільняються від сплати судового збору. Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали. Рух касаційної скарги Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у та витребувано справу №522/23076/16-ц із Приморського районного суду м. Одеси. Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що ухвала Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2017 року, якою залишено апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху у зв`язку з несплатою суми судового збору, не підлягає оскарженню у касаційному порядку, а касаційне провадження, відкрите за його касаційною скаргою, підлягає закриттю, оскільки оскарження таких ухвал не передбачено ЦПК України. Однак, постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2018 року у справі № 401/3344/16-ц (провадження 61-18351св18) та постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 07 листопада 2018 року у справі № 401/2098/16-ц, (провадження № 61-13495св18) прийняті за наслідками розгляду касаційних скарг на ухвали судів про залишення апеляційної скарги без руху у зв`язку з несплатою судового збору у правовідносинах про захист прав споживачів. Отже, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не погодилась із застосуванням іншою колегією суддів Верховного Суду статті 324 ЦПК України (у редакції, чинній в 2004 році) у процесуальних правовідносинах в частині права касаційного оскарження ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, у зв`язку з несплатою судового збору та вважала за необхідне відійти від позиції колегій суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду про наявність права на касаційне оскарження ухвал.

Мотивувальна Частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Аналіз норми матеріального права та їх застосування Здійснення судочинства на засадах, визначених в Основному Законі України, - це конституційна гарантія права кожного на судовий захист. Однією з таких засад є забезпечення оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. У Рішенні Конституційний Суд України (далі - КСУ) від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, частини другої статті 383 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою права особи на судовий захист; перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду конкретизовано в главах 1, 2 розділу V Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України), у редакції на час постановлення ухвали апеляційного суду, якими врегульовано процедуру перегляду рішень та ухвал суду в цивільному судочинстві. Відповідно до статті 324 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційним судом) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку:1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Конституція України у редакції до 30 вересня 2016 року (пункт 8 статті 129) однією з основних засад судочинства визначала забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З урахуванням висновків Конституційного Суду України, висловлених у декількох рішеннях, положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України стосовно забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, необхідно розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом (Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року № 18-рп/2010); перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, наведений у статті 293 ЦПК України, не є вичерпним. Дотримуючись принципу забезпечення як апеляційного так і касаційного оскарження судових рішень, можна дійти до висновку, що зазначені рішення Конституційного суду України у рівній мірі підлягали застосуванню і касаційного оскарження судових рішень. Разом з тим, Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» до статті 129 було внесено зміни і пункт восьмий статті 129 Конституції України викладено у наступній редакції: «Основними засадами судочинства є: забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення». Таким чином, з 30 вересня 2016 року Конституцією України гарантовано право на апеляційний перегляд справи, а оскарження судових рішень у касаційному порядку забезпечується тільки у визначених законом випадках. Зміни до ЦПК України на реалізацію зазначених положень Конституції України внесені лише Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII. Ці зміни у процесуальні кодекси набули чинності з 15 грудня 2017 року. Перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню, визначено положеннями статті 389 ЦПК України в редакції цього закону. Змістом цієї норми процесуального права не передбачено оскарження у касаційному порядку ухвал апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху, а тому з цього часу право на касаційне оскарження ухвал суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху відсутнє. Відтак, за аналізом зазначених норм, право касаційного оскарженнях ухвал суду про залишення апеляційної скарги без руху у зв`язку з несплатою судового збору могло бути використано особою лише до 15 грудня 2017 року і саме до цього часу зазначені ухвали підлягали касаційному оскарженню. Після 15 грудня 2017 року таке право, ані Конституцією України, ані процесуальним законом не передбачено. Висновок щодо касаційної скарги та судових рішень Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги визначені у статті 295 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційним судом). Відповідно до частини 2 статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали апеляційним судом) до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу. ОСОБА_1 , подаючи апеляційну скаргу, просив звільнити його від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Положеннями статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції Закону України від 22 травня 2015 року №484-VIII) визначено перелік категорій осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору. На підставі Закону України від 22 травня 2015 року №484-VIII частина перша статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладена в іншій редакції, порівняно з редакцією чинною на момент постановлення ухвали апеляційним судом, відповідно до якої положення щодо звільнення від сплати судового збору споживачів (за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав) виключено. У Законі України «Про захист прав споживачів» завжди була норма про звільнення споживачів від сплати судового збору (раніше - мита). Проте змінами до Закону України «Про судовий збір» із переліку категорій позивачів, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, виключили позивачів, які звертаються до суду за захистом своїх прав як споживачі. Позивачі у справах про захист своїх прав як споживачів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як це передбачено статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду. У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (стаття 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів. За основу приймається те, що стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред`явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав. Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., N 7, ст. 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору». Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору. Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і при апеляційному перегляді справи. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий судовий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (статті 22 «Про захист прав споживачів», стаття 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, стаття 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом). Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 березня 2018 року (справа № 761/24881/16-ц, провадження № 14-57цс18). Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_1 , який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов`язок зі сплати судового збору та передчасно залишив його апеляційну скаргу без руху. Висновки про правильне застосування норм права Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати. На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права. Відповідно до статті 324 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 частини першої статті 293 Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. З урахуванням положень статті 129 Конституції України в редакції чинній до 30 вересня 2016 року та висновків Конституційного Суду України (рішення КСУ від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010, від 08 липня 2010 року № 18-рп/2010) ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху у зв`язку з несплатою судового збору могли бути оскаржені у касаційному порядку до 15 грудня 2017 року. У зв`язку з прийняттям змін статті 129 Конституції України та прийняттям Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» з 15 грудня 2017 року право касаційного оскарження ухвал суду, якщо таке право прямо не передбачено нормами цивільного процесуального законодавства, відсутнє. Керуючись статтями 400, 403 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. М. Сімоненко Судді: Б. І. Гулько В. С. Висоцька Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников В. І. Крат М. Є. Червинська