Постанова 4855 № 580/4267/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4267/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді: Парінова А.Б., суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 03.12.2019 у розмірі 3400,00 грн у виконавчому провадженні № 60155670. Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року позивачу відмовлено у відкритті провадження у справі. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернулась з апеляційною скаргою відповідно до змісту якої просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для вирішення питання про відкриття провадження у справі посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та положенням процесуального закону, оскільки даний спір підлягає розгляду Черкаським окружним адміністративним судом. Центральним відділом державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 28 січня 2020 року засобами електронного зв`язку було подано до суду клопотання відповідно до змісту якого останній просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 та розглянути зазначену справу за відсутності уповноваженого представника відповідача. У судове засідання призначене на 30 січня 2020 року учасники судового процесу будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку уповноважених представників до суду не забезпечили. Позивач про причини неявки суду не повідомила та будь-яких заяв або клопотань до суду не направила. За наведених обставин та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України судова колегія вирішила подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем оскаржується постанова Центрального відділу Державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 03 грудня 2019, винесена у виконавчому провадженні № 60155670 про накладення штрафу в сумі 3400,00 грн. Суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у справі виходив з того, що заявлений спір має розглядатися Придніпровським районним судом м. Черкаси відповідно до вимог Розділу VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України, оскільки оскарження всіх постанов виконавця, у тому числі про накладення штрафів до часу відкриття виконавчого провадження для безпосереднього його стягнення, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, здійснюється в порядку ч.1 ст.74 Закону №1404-VIII, тобто виключно до суду, який видав виконавчий документ. Переглядаючи матеріали справи, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Згідно з ч.1 ст. 1 Закону "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом п. 5 ч. 1 ст 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу. Отже, постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Відповідно до ст. 447 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Згідно із ч. 1 ст. 448 ЦПК скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими ст. 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (ч. 1 ст. 451 ЦПК). Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК, та його примусовим виконанням. Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Частиною 1 ст. 287 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені й Законом № 1404-VIII, згідно з ч. 1 ст. 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Водночас, ч. 2 ст. 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Таким чином, Закон № 1404-VIII установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Беручи до уваги наведені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності спору, що виник у зв`язку з прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору, здійсненням виконавчого провадження на виконання такої постанови та стягненням з боржника зазначеного збору, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд таких спорів віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 є помилковими. При цьому, колегія суддів зауважує, що під час прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції не було враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка у своїх постановах неодноразово зазначала про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від 6 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17, від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 та інші), що в контексті ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковим для врахування судами. Таким чином, на підставі встановлених обставин справи та норм чинного законодавства у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апелянта, що висновки суду першої інстанції про непоширення юрисдикції адміністративного суду на цей спір ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права, що у свою чергу свідчить про недотримання останнім вимог процесуального права. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги апелянта та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 312, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович