Постанова 4856 № 120/1901/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1901/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 21 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Ватаманюка Р.В. , за участю: секретаря судового засідання: Аніщенко А.О., представника позивача: Панасюка І.І., представника відповідача: Обревко Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Вінницькій області про визнання постанови протиправною та її скасування, В С Т А Н О В И В : в червні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Держпраці у Вінницькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову №ВН1232/192/НП/АВ/ТД-ФС від 30.05.2019 винесену Управлінням Держпраці у Вінницькій області про накладення штрафу. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.09.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог. В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти доводів апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , уродженець с.Вінницькі Хутори здійснює свою господарську діяльність за адресою АДРЕСА_1 у кафе «Поле чудес». На підставі направлення на проведення інспекційного відвідування 08.05.2019 року №2004/04-03 та наказу начальника Управління від 08.05.2019 № 483-0 інспекторами праці Управління Держпраці у Вінницькій області проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання законодавства про працю. За результатами інспекційного відвідування складено акт 08.05.2019 року №ВН/1232/192/АВ, в якому зафіксовано порушення ч. 1 ст. 21 КЗпПУ - не оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 та п. 6 ст. 24 КЗпП України - не укладення трудового договору у письмовій формі, що є обов`язковим при прийнятті на роботу працівників приватними підприємцями-фізичними особами, які використовують найману працю; ч.3 ст. 24 КЗпП України, Порядку подання повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2015 року, не здійснено повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття на роботу ОСОБА_2 . В порушення ст. 253 КЗпП України через не оформлення належним чином трудових відносин з ОСОБА_2 , відповідно працівник ОСОБА_2 позбавлена права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В подальшому, на підставі акту інспекційного відвідування від 08.05.2019 року №ВН/1232/192/АВ щодо додержання законодавства про працю фізичною особою-підприємцем Сольським І.В. заступником начальника Управління Держпраці у Вінницькій області прийнято постанову №ВН 1232/192/НП/АВ/ТД-ФС від 30.05.2019 про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 125190 грн. Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду для її скасування. Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 допущено працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Положення про територіальні органи Державної служби України з питань праці, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України 27.03.2015 № 340, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 20.04.2015 за №438/26883, Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі Порядок №295) визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Відповідно до абз.1 ч.2 ст.265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно з ч.1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Частиною 3 статті 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, з наведеного вбачається, що працівник може бути допущений до роботи лише після укладення трудового договору та відповідно його реєстрації в органах Державної фіскальної служби. Так, оскаржуваною постановою заступника начальника Управління Держпраці у Вінницькій області №ВН 1232/192/НП/АВ/ТД-ФС від 30.05.2019 на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190 грн. Згідно вказаної постанови, ФОП ОСОБА_1 порушено: ч.1 ст.21 КЗпП України стосовно не оформлення трудових відносин з ОСОБА_2 , п.6 ст.24 КЗпП України та не укладення трудового договору у письмовій формі, що є обовязковим при прийнятті на роботу працівників приватними підприємцями-фізичними особами, які використовують найману працю; ч.3 ст.24 КЗпП України, Порядку подання повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2015, не здійснено повідомлення ДФС про прийняття на роботу ОСОБА_2 . Обгрунтовуючи адміністративний позов позивач зазначає про наявність трудового договору, укладеного 07.05.2019 між ФОП ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 , який 08.05.2019 в письмовій формі був переданий для реєстрації повідомлення в ДФС. Однак, щодо вказаного слід зазначити, що укладений 07.05.2019 між позивачем та ОСОБА_2 трудовий договір, поданий на реєстрацію до ДФС 08.05.2019 о 14:26:45 в той час, як інспекційне відвідування розпочато 08.05.2019 о 13:00 та закінчено 14:00. Отже, з наведеного вбачається, що трудовий договір поданий на реєстрацію до ДФС після закінчення інспекційного відвідування, що свідчить про те, що на час здійснення інспекційного відвідування позивачем було допущено працівника до виконання трудових обов`язків на робочому місці без оформлення трудового договору, що є порушенням ч.1 ст.21, п.6 ст.24 та ч.3 ст.24 КЗпП України. При цьому, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем ні під час проведення інспекційного відвідування, ні в процесі розгляду справи не надано належних доказів на підтвердження обставин щодо укладення договору про професійне навчання найманого працівника, наказу про організацію стажування, програму стажування, будь-які інші документи, що підтверджують врегулювання відносин між роботодавцем і стажистом відповідно до Закону України «Про зайнятість населення». Доводи апелянта про те, що в зв`язку із нестабільною працею електронного зв`язку, повідомлення про отримання трудового договору, ДПС отримали 08.05.2019 о 14:30 не підтверджені належними та допустимими доказами. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 допущено працівника ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Крім того, в обгрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт зазначає, що на момент прийняття постанови про накладення штрафу, не існувало жодного нормативного акту, яким було передбачено приймати постанови та застосовувати штрафи за результатами інспектування, оскільки акт інспектування від 08.05.2019 провадився згідно до Порядку №295, тоді як право виносити постанову 30.05.2019 згідно Порядку №295 не надано, у зв`язку із скасуванням вказаного Порядку. Щодо вказаного, із пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні слідує, що заступник начальника Управління Держпраці у Вінницькій області нема повноважень виносити постанову про накладення штрафу, у зв`язку із скасуванням Порядку №295. Колегія суддів відхиляє вказані доводи апелянта, з таких підстав. Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 295). Згідно з пп. 6 п. 5 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад). Інспекційні відвідування проводяться, у тому числі, за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України "Про відпустки"); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників. Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень. Разом з тим, Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі також Порядок № 509). Згідно з п. 2 Порядку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками. Положеннями зазначеного вище пункту штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громадами. За змістом п. 3, 6 Порядку №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Відповідно до абз.7 ч.2 ст.265 КЗпП України, фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні) при проведенні перевірки з питань фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення. За змістом частин 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до підпункту 54 пункту 4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань накладає у випадках, передбачених законом, штрафи за порушення законодавства, невиконання розпоряджень посадових осіб Держпраці. На підставі п.2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509 (далі Порядок №509) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками. Штрафи можуть бути накладені, зокрема, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади. Аналіз вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що статтею 265 КЗпП України та Порядком №295, Порядком №509 вбачається, що штраф за статтею 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, яка може бути оскаржена в судовому порядку. Так, постанова Уряду України від 29.04.2017 року № 295 втратила чинність 14.05.2019 року з моменту набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року. Тому, на час здійснення інспекційного відвідування Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 був чинним, а на момент винесення постанови про накладення штрафу чинним був Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року № 509, яким передбачено винесення постанов про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою Держпраці. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова про накладення штрафу від 30.05.2019 №ВН/1232/192/НП/АВ/ТД-ФС винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а тому скасуванню не підлягає. Щодо доводів апелянта про те, що судове засідання 03.09.2019 було проведено за відсутності позивача, що позбавило його законного права на ознайомлення з доказами та можливості надати пояснення та заперечення, то слід зазначити, що про розгляд справи на 03.09.2019 позивач був повідомлений належним чином, а присутній у судовому засіданні представник позивача не обмежена надати ті самі пояснення та заперечення, а також надати відповідні докази. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. При викладених обставинах, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 29 січня 2020 року. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Ватаманюк Р.В.