Постанова 4856 № 120/2700/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2700/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський Олександр Ванадійович Суддя-доповідач - Совгира Д. І. 28 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Совгири Д. І. суддів: Кузьменко Л.В. Франовської К.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року (повний текст якої складено в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19.07.2019 ОСОБА_1 звернулася з колективним клопотанням від 16.07.2019 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га), орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), до якого, зокрема були додані викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного, місця розташування земельної ділянки, інформація з ДЗК. Наказом від 19.08.2019 №2-13598/15-19-СГ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено позивачеві у наданні такого дозволу, посилаючись на те, що на земельну ділянку, що є зазначеною на графічних матеріалах, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Яланецькій сільській раді від 23.07.2019 №2-12438/15-19-СГ щодо відведення земельних ділянок в комунальну власність для створення громадських пасовищ, а також зважаючи на те, що не вказано вид документації із землеустрою згідно ст.25 Закону України "Про землеустрій" на підставі ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України. Вважаючи такий наказ відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх прав. Відповідно до ст. 14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України). Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Положеннями ч. 3 ст. 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до норм статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства. Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. (......) органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. За змістом абзаців 1 та 3 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Згідно з частинами восьмою-десятою статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду. При цьому законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. А відтак, для прийняття відповідного рішення суб`єкту владних повноважень необхідно здійснити перевірку відповідності місця розташування бажаних замовниками об`єктів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. З наданих відповідачем доказів встановлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем враховано, що у квітні 2019 року до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області звернулась Яланецька сільська рада Томашпільського району з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 25,607 га на території Яланецької сільської ради з метою передачі у комунальну власність для потреб територіальної громади для створення громадських пасовищ із земель запасу сільськогосподарського призначення. Відповідно до доповідної записки старшого державного інспектора Буксира Д.М. на підставі до наказу Головного управління №600-ДК від 24.05.2019 був здійснений державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок на території Яланецької сільської ради Томашпільського району, як об`єктів перевірки. За результатами перевірки було встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 площею 25,6070 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення (пасовище), використовується за цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, обробіток ґрунту не здійснюється, сільськогосподарські культури відсутні. Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 23.07.2019 №2-12438/15-19-СГ було надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Яланецькій сільській раді щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 25,6070 га в комунальну власність для створення громадських пасовищ. Відповідач не заперечує того факту, що земельна ділянка, на яку претендує позивач значиться як "01", тобто сільськогосподарського призначення. Однак, статтею 22 ЗК України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивач бажає отримати у власність земельну ділянку з видом угіддя пасовище, яке має на меті сінокосіння та випасання худоби, а не ведення особистого селянського господарства. Згідно зі статтею 37 Закону України "Про охорону земель" використання земельних ділянок, що призводить до погіршення їх якості, забороняється. На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність, зокрема, розорювання сіножатей, пасовищ. Поряд із цим, відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних: чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Отже, ведення особистого селянського господарства має за мету виробництво, переробку, споживання і реалізацію сільськогосподарської продукції, що призводить до розорювання ґрунтів. Крім того, відповідно до Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 в експлікації земельних угідь зазначено, що вид угідь на даній земельній ділянці - пасовище. А тому, враховуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що передача вищезазначеної земельної ділянки у власність громадянам буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку ч. 7 ст. 118 ЗК України, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць. Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, позивач через свого представника звернувся до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га), орієнтовною площею 2 га для кожного із заявників. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що нормами Земельного кодексу України не передбачено такої форми як колективне звернення громадян за наданням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність кожному з заявників, позаяк реалізувати право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки може кожен громадян самостійно за умови дотримання приписів ст.122 ЗКУ щодо надання до такого клопотання відповідних документів та за відсутності визначених ч.7 ст.118 ЗКУ підстав для відмови. Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що запитувана позивачем земельна ділянка орієнтовною площею 2 га входить до складу раніше уже сформованої у встановленому законом порядку земельної ділянки загальною площею 25,607 га із присвоєнням їй відповідного кадастрового номера - 0523986800:01:000:0679, в зв`язку з чим її формування пов`язане з поділом раніше сформованої земельної ділянки, однак позивач із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0679 (загальна площа 25,607 га) до відповідача не звертався. Крім того, відповідно до Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 0523986800:01:000:0679 в експлікації земельних угідь зазначено, що вид угідь на даній земельній ділянці - пасовище, а такий вид угідь має на меті сінокосіння та випасання худоби, а не ведення особистого селянського господарства. Слід також зазначити, що відповідно до положень частин 1-5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Судами встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. За правилами частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Подібні висновки щодо застосування зазначених норм матеріального права містяться в постановах Верховного Суду від 21.08.2018р. (справа №823/1179/17), від 03.10.2019р. (справа №823/1172/17), та від 26.11.2019 року (справа №823/1180/17). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою (колективним клопотанням) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не з технічною документацією із землеустрою щодо поділу/об`єднання земельної ділянки, що суперечить вимогам частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України, при цьому на запитувану позивачем земельну ділянку відповідачем надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо її відведення в комунальну власність Яланецькій сільській раді для потреб територіальної громади з метою створення громадських пасовищ, тому відповідач правильно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу. Відносно того, що надання дозволів на розроблення проектів із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність іншим особам не означає позитивного рішення про надання земельних ділянок у власність, то суд вважає за необхідне зазначити наступне. Так, надання дозволу на розробку проекту землеустрою є першою стадією земельно-правової процедури щодо безоплатного отримання земельних ділянок. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою дійсно не означає позитивного висновку щодо надання відповідної земельної ділянки саме цій особі. В той же час, юридичне (правове) значення першої стадії земельно-правової процедури під час звернення особи за отриманням дозволу та безпосередньо його отримання, як і наступних етапів вказаної процедури, полягає в тому, що з отриманням такого дозволу у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі проходження нею усіх визначених законом стадій цієї процедури (розробки, погодження і затвердження проекту землеустрою) бажана земельна ділянка, за умови дотримання цією особою усіх приписів закону, буде їй надана у власність або користування, а тому у особи після отримання дозволу щодо певної земельної ділянки виникає легітимний інтерес, який може бути захищений в судовому порядку. З огляду на вказане, реалізуючи принцип "належного урядування", суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішення про надання дозволу особі за умови, якщо на розроблення даної земельної ділянки вже надано відповідний дозвіл іншій особі, має враховувати цю обставину та у випадку прийняття рішення про надання такого дозволу мотивувати (обґрунтувати) можливість (необхідність, доцільність) його надання, з урахуванням критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 КАС України, про що зазначити у відповідному рішенні. В протилежному випадку, неврахування легітимного інтересу особи, якій вже надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, може бути розцінено як порушення прав цієї особи. Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 розтлумачив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Використаний у частині 1 статті 2 КАС України термін "інтерес" відповідає терміну "охоронюваний законом інтерес", яке було розтлумачено Конституційним Судом України у вищенаведеному рішенні. Отже, прагнення до користування конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою, може бути змістом охоронюваного законом інтересу. Відтак, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем правомірно враховано ту обставину, що на розроблення спірної земельної ділянки вже надано відповідний дозвіл іншій особі. Щодо незазначення позивачем виду документації, то суд вказує таке. Стаття 25 Закону України "Про землеустрій" визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Відтак, для передачі земельної ділянки у власність чи користування зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення відповідного виду документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність чи користування, за результатами розгляду яких компетентні органи приймають одне з відповідних рішень. Отже, для того, щоб такий дозвіл був наданий, заявник повинен дотриматися встановленої законом процедури звернення за отриманням дозволу, чого в даному випадку зроблено не було. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога про визнання протиправним та касування наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-13598/15-19-СГ від 13.08.2019 являється безпідставною та необґрунтованою. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Совгира Д. І. Судді Кузьменко Л.В. Франовська К.С.