Постанова 4856 № 120/3962/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3962/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна Суддя-доповідач - Совгира Д. І. 19 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Совгири Д. І. суддів: Кузьменко Л.В. Франовської К.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення 40 сесії 7 скликання Агрономічної сільської ради від 24.05.2019 за № 144 про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, комунальної форми власності, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (в межах села); - зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, комунальної форми власності, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (в межах села). Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у задоволенні вказаного позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не з`ясування всіх обставин у справі, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення, без дотримання Регламенту Агрономічної сільської ради. Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції, що графічний матеріал, який було долучено до клопотання не відповідає вимогам закону, оскільки графічний матеріал було виготовлено з Публічної кадастрової карти України, на якому схематично позначено бажане місце розташування земельної ділянки. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 20.05.2019 року позивач разом з іншими громадянами звернулася із колективним клопотанням (вх. № КО-58 від 20.05.2019) до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0.12 га на кожного, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельних ділянок. За наслідком розгляду вказаного колективного звернення, відповідачем 24.05.2019 прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 для ведення садівництва за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради, оскільки бажана земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту с. Агрономічне та згідно Генерального плану передбачена під пасовище. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у межах спірних правовідносин відповідачем обґрунтовано правомірність прийнятого ним рішення, у той час як позивачем не доведено факту порушення оскаржуваним рішенням його прав. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Частиною першою статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України). Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Згідно з ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо. Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок під індивідуальне садівництво із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення. Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України. Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Як видно з матеріалів справи, позивач вирішила скористатися своїм законним правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення садівництва та з цією метою звернулась до Агрономічної сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, комунальної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, в межах населеного пункту Агрономічної сільської ради. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Варто зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Крім того, частиною першою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Таким чином, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності реалізуються у формі прийняття відповідного рішення. Так, за результатами розгляду клопотання позивача Агрономічна сільська рада прийняла рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, оскільки згідно з генеральним планом села Агрономічне бажана земельна ділянка передбачена під пасовище (а не під індивідуальне садівництво, як просить в клопотанні позивач). З метою перевірки обґрунтованості зазначених мотивів для відмови, суд першої інстанції витребував та дослідив викопіювання з Генерального плану населеного пункту села Агрономічне (електронна версія), умовні позначення до нього, а також викопіювання з Плану зонування села Агрономічне в частині земельної ділянки, щодо якої позивач подала клопотання. Аналіз вказаних документів свідчить про те, що бажана для позивача земельна ділянка знаходиться в зоні земель сільськогосподарського призначення та дійсно належить до пасовища (умовне позначення - СВ-1). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Згідно з визначеннями, наданими у статті 1 вказаного Закону, план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації (ч. 1, 2, ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"). Частиною третьою статті 18 цього Закону передбачено, що зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів. Отже, під час розгляду справи належними та допустимими доказами підтверджено, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність і щодо якої нею подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відноситься до пасовища та не є земельною ділянкою, призначеною для ведення садівництва. Окрім того, як вже зазначалось, згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Водночас центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (ч. 4 ст. 122 ЗК України). Зі змісту клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою встановлено, що воно подане Агрономічній сільській раді, яка є органом місцевого самоврядування та вправі розпоряджатися землями комунальної власності відповідних територіальних громад. Натомість у тексті клопотання позивач просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки "державної власності", орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва "за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради". Судом першої інстанції вірно зазначено, що вказівка у клопотанні на правовий режим земельної ділянки має важливе значення, оскільки впливає на розмежування компетенції між суб`єктами владних повноважень щодо розпорядження землею. Так, прохання заявника у клопотанні про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності і за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області виключає правові підстави задоволення його Радою. Слід зазначити, що з метою ідентифікації бажаної для заявника земельної ділянки разом із клопотанням подаються графічні матеріали, на яких повинно бути зазначено бажане місце розташування. Графічні матеріали є документом, із урахуванням якого відповідним органом державної влади чи місцевого самоврядування встановлюється відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Закону, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації. У свою чергу встановлення такої невідповідності, в силу ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 року № 2768-III є підставою для відмови у наданні дозволу. При цьому, долучений позивачем до клопотання графічний матеріал є фрагментом публічної кадастрової карти. Заявниками сформовано назву поданого матеріалу та зазначено: "Викопіювання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, орієнтовним розміром по 0,12 га на кожного із нас окремо, для ведення садівництва, які знаходяться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району вінницької області (в межах села)". Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження). Пунктами 46-48 Порядку № 1051 визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком

7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці). Разом з тим, надані позивачем документи містять істотні розбіжності та не дають можливості чітко ідентифікувати земельну ділянку для перевірки її місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Графічний матеріал, який є фрагментом публічної кадастрової карти, теж виключає можливість встановити місце розташування бажаної для позивачки земельної ділянки встановленим вимогам. Зокрема на графічному матеріалі зображено масив земельних ділянок пронумерованих порядковими номерами від 1 до 58, та інші ділянки які не пронумеровані. Таким чином, наданий до клопотання позивачкою фрагмент кадастрової карти, не є графічним матеріалом у розумінні ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, оскільки не дає можливість встановити конкретне місце розташування земельної ділянки, яку позивачка бажає отримати безоплатно у власність для ведення садівництва та перевірити відповідність місця розташування вимогам закону. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дефекти клопотання позивачки не дають можливості чітко ідентифікувати земельну ділянку для перевірки її місця розташування вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що є підставою для відмови у його задоволенні. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем обґрунтовано правомірність прийнятого ним рішення, у той час як позивачем не доведено факту порушення оскаржуваним рішенням його прав. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Совгира Д. І. Судді Кузьменко Л.В. Франовська К.С.