Постанова 4854 № 540/1781/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1781/19 Головуючий в 1 інстанції: Гомельчук С.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А., при секретарі Пальоній І.М., за участю: представника апелянта Канібор Сергія Івановича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"ВІД" на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІД" до Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду,- В С Т А Н О В И В: В серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІД" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області №1024 від 23 квітня 2019 року, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 1,0 га за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення існуючої бази відпочинку «Солнечная гроздь», із земель рекреаційного призначення на території Стрілківської сільської ради с.Стрілкове, Генічеського району, Херсонської області. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року провадження по вказаній справі судом було відкрито. Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року суд закрив провадження у адміністративній справі за позовом ТОВ до Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Не погоджуючись з даною ухвалою суду, ТОВ подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що ухвалу судом першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим позивач просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення з огляду на таке. Так, приймаючи спірну ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу, оскільки спірні правовідносини щодо земельної ділянки, які мають місце у даному випадку, є похідними від майнового спору відносно бази відпочинку «Солнечная гроздь», який вирішується у межах цивільної справи №653/1713/19, при тому, що реалізація майнових прав законного власника бази відпочинку на її вільне володіння та користування обумовлена наявністю у такого власника права на користування/володіння земельною ділянкою на якій вказане нерухоме майно розташоване. Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції щодо юрисдикційної належності даних спірних правовідносин та зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частина 1 стаття 4 КАС України). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень. Положеннями статті 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина друга статті 123 ЗК України). Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується у порядку, встановленому статтею 186 ЗК України. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України). Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частини десята, тринадцята та чотирнадцята статті 123 ЗК України). З аналізу вказаних норм вбачається, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Такі норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Слід зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування (оренду). Конституційний Суд України у рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що: - положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень; - положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Отже, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Вищезазначена правова позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими в постановах від 21 березня 2018 року у справі №536/233/16-ц та від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц. Водночас, в даних спірних правовідносинах ТОВ звернулось до суду оскаржуючи рішення Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області № 1024 від 23 квітня 2019 року, яким надано ОСОБА_1 саме дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду відповідної земельної ділянки, тобто спірним є рішення, внаслідок прийняття якого ОСОБА_1 не набуває права користування відповідною земельною ділянкою. Крім того, слід зазначити, що обґрунтовуючи власну правову позицію, ТОВ посилалось не лише на положення ЗК України, які регламентують загальні питання та порядок отримання відповідної земельної ділянки у користування, а й на порушення відповідачем статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування", зокрема, щодо відсутності попереднього розгляду питання надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки на засіданні профільної комісії ради, що, на думку позивача, унеможливлює розгляд вказаного питання самою радою. Вказаний аргумент обґрунтовує виключно недотримання відповідачем процедури прийняття спірного рішення, що помилково не було враховано судом першої інстанції під час визначення юрисдикційної належності даного спору. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». Наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність в даних спірних правовідносинах спору про право та належність їх до розгляду в суді адміністративної юрисдикції, що помилково не було враховано судом першої інстанції. Таким чином, враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали з постановлянням нового рішення з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"ВІД" - задовольнити, а ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2019 року скасувати. Прийняти постанову з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню. Повний текст судового рішення виготовлений 30 січня 2020 року. Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.