Постанова Харківський апеляційний суд № 953/4325/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/4325/22 Головуючий суддя І інстанції Садовський К.С. Провадження № 22-ц/818/157/23 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Інші справи позовного провадження П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2023року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Бурлака І.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря судового засідання Супрун Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача адвоката Острицького Андрія Олеговича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2022 року у справі № 953/4325/22 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Харківського Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : У серпні 2022 р. позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Острицького А.О. звернувся до Київського районного суду м. Харкова із позовом в порядку ЦПК України, в якому просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплачену частину разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в сумі 8306 грн. та відшкодувати моральну шкоду в розмірі 474936,66 грн. Позов мотивовано тим, що він у період проходження військової служби отримав статус учасника бойових дій, у зв`язку з чим отримує щорічну грошову допомогу. Проте, розмір отриманої ним щорічної разової грошової допомоги в 2020 році суперечить частині 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у зв`язку з чим, він звернувся до відповідача із заявою про можливість нарахувати та виплатити йому разову грошову допомогу до 05 травня, як учаснику бойових дій у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум за 2020 рік. У відповідь на заяву відповідач повідомив, що отримана позивачем разова грошова допомога до 05 травня встановлена Урядом у 2020 у розмірі 3160 грн. Враховуючи зазначене, позивач вважає дії відповідача щодо виплати йому разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено законом, протиправними, що змусило його звернутися до суду з даним позовом. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2022 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги та відшкодування моральної шкоди. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Острицький А.О. посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що вимога про відшкодування шкоди можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства за правилами, встановленими КАС України, якщо такі вимоги стосуються шкоди, заданої протиправними діями (бездіяльністю), рішеннями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою щодо вирішення публічно-правового спору. У іншому випадку позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, з огляду на положення статей 2,4, 16 ЦПК України, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 638/14694/18, від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18 та Верховного Суду від 18 листопада 2021 року у справі №200/6104/21 прийнятих у подібних правовідносинах. Вказує, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стигнути недоплачену одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік в розмірі 8306 грн та 474936,66 грн. на відшкодування моральної шкоди. Зазначає, що вимог щодо вирішення публічно-правового спору (визнання протиправними дій/бездіяльності чи рішення Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) позивачем не заявлено, отже справа підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства місцевим судом. Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, розглянула справу за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, які не з`явилися у судове засідання, що згідно ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. У статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції зазначив, що позивач фактично оскаржує дії Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як суб`єкта владних повноважень, щодо нарахуванню йому разової грошової допомоги до 05.05.2021, розмір якої не відповідає розміру, встановленому частиною 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що свідчить про адміністративний характер спору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно з статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах установленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Разом з тим згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, зокрема делегованих ним повноважень у сфері соціальних виплат колишнім військовослужбовцям, що входить до їх правового статусу, який має публічних характер. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у відповідний спосіб, зокрема: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8). Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист є одним з основоположних прав і свобод, які гарантуються державною, і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Позивач просить суд про стягнення соціальної виплати, передбаченої для військовослужбовців та прирівняних до них осіб Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а тому відповідачем у цій справі є держава в особі органу державної влади суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, а спір стосується соціального забезпечення колишнього військовослужбовця. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до покладених завдань і функцій Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є суб`єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат грошової допомоги, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 31 серпня 2018 року у справі № 643/11023/16-а (провадження № К/9901/30740/18), від 23 жовтня 2018 року у справі № 587/54/17 (провадження № К/9901/45875/18), від 12 березня 2021 року у справі № 750/3696/20 (провадження № 61-13863св20). Наведена на обґрунтування доводів скарги касаційна практика не є релевантною до обставин цієї справи, а тому судом апеляційної інстанції не використовується з передбачених ч. 4 ст. 263 ЦПК України підстав. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Позовна вимога про стягнення моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України також повинна розглядатися адміністративним судом. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга відповідно до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381 384, 389 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника позивача адвоката Острицького Андрія Олеговича, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 08 серпня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення виготовлено 13 квітня 2023 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді - І.В.Бурлака. Ю.М.Мальований.