Постанова 4807 № 330/1607/16-ц

Дата документу 28.01.2020 Справа № 330/1607/16-ц ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 330/1607/16 Провадження №22-ц/807/197/20 Головуючий в 1-й інстанції Бойчева Н.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В., суддів: секретарБєлки В.Ю., Полякова О.З., Бєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року, ухвалене в смт Якимівка, у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в частині, що не набрало законної сили,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми кредитної заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що 24 березня 2006 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Позивач зазначав, що за умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. зі сплатою 36 % річних, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг, надав згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку. Відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 липня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 50311 грн. 61 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 7808 грн. 34 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 37770 грн. 98 коп.; заборгованість за комісією у розмірі 1 860 грн. 31 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн.; штраф (процентна складова) у розмірі 2 371 грн. 98 коп. Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 50311 грн. 61 коп., а також понесені судові витрати. Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором від 24 березня 2006 року у розмірі 50311 грн. 61 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року скасовано в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення процентів, комісії та штрафів. У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення комісії та штрафів відмовлено. Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення процентів направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» тіла кредиту у розмірі 7 808 грн. 34 коп. залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог банку 206 грн. 70 коп. на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на відшкодування судового збору. Таким чином, наразі рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року, переглядається в частині стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» процентів за користування кредитом у розмірі 37770,98 грн., нарахованих відповідно до умов договору про надання банківських послуг від 24 березня 2006 року, укладеного між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 . Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є помилковість розрахунку заборгованості наданої Банком в частині нарахування відсотків виходячи зі ставки 36 % річних. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що за укладеним 24 березня 2006 року із закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», договором про надання банківських послуг ОСОБА_1 отримав картку «Універсальна» № НОМЕР_1 , дата відкриття 28 березня 2006 року, терміном дії (місяць/рік) 03/09, зі встановленим первісно кредитним лімітом у сумі 1 500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць із розрахунку 360 днів у році (а.с. 7, 69). Кредитний ліміт у подальшому змінювався банком як у сторону збільшення, так і у сторону зменшення. Так, 01 жовтня 2012 року кредитний ліміт за карткою № НОМЕР_1 був збільшений до 8000,00 грн. (а.с. 64). За укладеним між сторонами договором було видано декілька карток. З виписки по картрахунку, що був відкритий для виконання укладеного договору, довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12 грудня 2006року вбачається, що крім кредитної картки № НОМЕР_1 , дата відкриття 28 березня 2006 року, термін дії (місяць/рік) 03/09, було видано наступні кредитні картки: № НОМЕР_2 , дата відкриття 25 січня 2007 року, термін дії (місяць/рік) 01/10; № 4149 4377 1185 2200, дата відкриття 16 травня 2012 року, термін дії (місяць/рік) 05/15 (а.с. 61-67, 68, 69, 70, 71). При цьому, всі перелічені картки обліковуються єдиним картрахунком, виписка за яким знаходиться в матеріалах справи (а.с. 61-67), а відтак, мають єдину систему обліку заборгованості. Тобто, доступ до карткового рахунку відбувався через декілька карток, у даному випадку через три картки. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором від 24 березня 2006 року ОСОБА_1 з часу укладення договору вчинялися дії щодо виконання зобов`язань, здійснювалося погашення заборгованості за наданим кредитом: 03 травня 2006 року в сумі 505 грн., 20 березня 2007 року в сумі 105 грн., 12 червня 2007 року в сумі 264 грн., 26 липня 2007 року в сумі 110 грн., 05 травня 2007 року в сумі 161 грн., 01 жовтня 2007 року в сумі 122 грн. 50 коп., 11 грудня 2007 року в сумі 200 грн., 08 січня 2008 року в сумі 300 грн., 05 березня 2008 року в сумі 618 грн. 63 коп., 26 грудня 2012 року в сумі 1 500 грн., 31 січня 2013 року в сумі 1 тис. грн., 21 лютого 2013 року в сумі 1 тис. грн., 01 березня 2013 року в сумі 300 грн., 26 березня 2013 року в сумі 70 грн. 22 коп., 28 березня 2013 року в сумі 835 грн. 66 коп., 26 квітня 2013 року в сумі 21 грн. 55 коп., 29 квітня 2013 року в сумі 900 грн., 06 червня 2013 року в сумі 268 грн. 77 коп., 18 червня 2013 року в сумі 276 грн. 26 коп., 20 червня 2013 року в сумі 400 грн., 02 липня 2013 року в сумі 1 тис. грн., 22 липня 2013 року в сумі 2 тис. грн., 31 липня 2013 року в сумі 500 грн., 22 серпня 2013 року в сумі 1 300 грн., 18 вересня 2013 року в сумі 500 грн., 25 вересня 2013 року в сумі 2 300 грн., 28 вересня 2013 року в сумі 1 200 грн., 28 листопада 2013 року в сумі 33 грн. 89 коп., 31 жовтня 2013 року в сумі 178 грн. 74 коп., 08 листопада 2013 року в сумі 1 тис. грн.., 25 листопада 2013 року в сумі 2 тис. грн.., 19 грудня 2013 року в сумі 500 грн., 27 січня 2014 року в сумі 2 грн. 37 коп., 29 січня 2014 року в сумі 518 грн. 19 коп., 26 лютого 2014 року в сумі 27 грн. 60 коп., 27 лютого 2014 року в сумі 54 грн. 79 коп. Останнє відрахування за кредитним договором було здійснено 28 квітня 2015 року у розмірі 989 грн. 69 коп. (а.с. 5-6). Відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого станом на 31 липня 2016 року, за розрахунком банку, заборгованість за кредитним договором становила 50 311 грн. 61 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 7 808 грн. 34 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 37 770 грн. 98 коп.; заборгованість за комісією у розмірі 1 860 грн. 31 коп.; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн.; штраф (процентна складова) у розмірі 2 371 грн. 98 коп. (а.с. 5-6). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено судом відповідно до умов кредитного договору та вимог закону. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві ОСОБА_1 від 24 березня 2006 року процентна ставка зазначена у розмірі 3 % на місяць (а.с. 7). Разом з тим, у наданому банком розрахунку процентів їх розмір змінюється та визначений у розмірах: 36 %, 30%, 43,20 %, та у розмірі 72 % на прострочену заборгованість (а.с. 5-6). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також комісії і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24 березня 2006 року, посилався на Умови та Правил надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи банку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages70/ як невід`ємні частини спірного договору. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів"). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) дійшла висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24 березня 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (17 серпня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг у будь-якій редакції, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, надані банком Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . ПАТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів в заявленому розмірі не може вважатися законним та обґрунтованими, оскільки відсутні підстави вважати, що саме ті Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, Тарифи банку, які були додані банком до позовної заяви, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Разом з тим, у заяві ОСОБА_1 від 24 березня 2006 року процентна ставка визначена у розмірі 3 % на місяць (а.с. 7). Заява підписана відповідачем, а відповідно ним погоджено нарахування відсотків саме в такому розмірі. Відповідно до вимог частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час. Таким чином, заборгованість за відсотками враховуючи процентну ставку 3% підлягає стягненню з моменту підписання анкети-заяви (з визначеною відсотковою ставкою) до часу пред`явлення позову - 17.08.2016 року, і складає відповідно до розрахунку Банку - 6024,23 грн. Саме ця сума підлягає стягненню у примусовому порядку з відповідача. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутих процентів за користування кредитом шляхом їх зменшення з 37770,98 грн. до 6024,23 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). У зв`язку з викладеним, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити в частині розміру заборгованості по процентам за користування кредитом, яка підлягає стягненню з відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 12 вересня 2016 року у цій справі змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості по процентам за користування кредитом відповідно до договору від 24 березня 2006 року, зменшивши її розмір з 37770,98 грн. до 6024,23 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова складена 30 січня 2020 року. Судді: С. В. Кухар В. Ю. Бєлка О. З. Поляков