Постанова 4811 № 446/601/21

Справа № 446/601/21 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І. Провадження № 22-ц/811/2013/21 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: судді-доповідача: Левика Я.А., суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області в складі судді Котормуса Т.І. від 12 травня 2021 року у справі позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а : рішенням Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" суму заборгованості за кредитним договором №Б/Н від 11.04.2019 в розмірі 10418,40 (десять тисяч чотириста вісімнадцять гривень сорок копійок). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Акцент-Банк" суму сплаченого судового збору у розмірі 1575,38 (одну тисячу п`ятсот сімдесят п`ять гривень тридцять вісім копійок) грн. У задоволенні частини позовних вимог Акціонерного товариства "Акцент-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками відмовлено. Дане рішення суду оскаржило АТ «Акцент-Банк». В апеляційній скарзі просять скасувати рішення в частині відмовлених позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути на користь банку з ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з поданням апеляційної скарги в розмірі судового збору. Вказують, що рішення суду постановлене з порушенням матеріальних норм права. Щодо відсутності підпису на тарифах та умовах і правилах зазначають, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до умов і правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердив під розпис факт ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладених на сайті Банку. Зазначають, що відповідно до розрахунку заборгованості, боржник користувалася кредитом, значить ознайомилася з умовами і правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодилася з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Крім того, вказує, що до матеріалів справи додано не тільки тарифи із сайту банку, а паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка. Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Крім того зазначають, що номер телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор між сторонами погоджено, а саме його зазначено особисто відповідачем в анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, яку він підписав власноруч. Відповідно до ст. 368, ч.2 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав. Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 141 ЦПК України, ст.1054 , ст. 526, ст. 610, ст. 1054 ЦК України, постанову Великої палати Верховного Суду України від 03.07.2019 року у справі №342/180/17 та задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що 11.04.2019 відповідач ОСОБА_1 заповнила та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку і отримала кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №Б/Н від 11.04.2019, станом на 26.12.2020 у ОСОБА_1 утворилась заборгованість в сумі 13901,11 грн., яка складається з 10418,40 грн. - заборгованість за кредитом, 3482,71 грн. заборгованість за відсотками. Суд встановив, що відповідач звертався до позивача за отриманням кредитних коштів, що доводиться її заявою від 11.04.2019. Також, суд встановив, що з розрахунку заборгованості за кредитом відповідача, сума коштів, які використано позичальником в межах кредитного ліміту станом на 26.12.2020 складає 10418,40 грн. Суд зазначив, що за відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем, його погашення відповідачем, суд встановив такий розмір заборгованості виходячи з розрахунку позивача та вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за кредитом у сумі 10418,40 грн., який необхідно стягнути на користь позивача.Разом з тим, вирішуючи питання в іншій частині позовних вимог, суд виходив з наступного.Відсотки є договірною умовою згідно положень ЦК України. Однак, в заяві-Анкеті від 11.04.2019, яка підписана відповідачем, така не обумовлена. Суд вказав, що як на підставу для стягнення таких коштів з відповідача, позивач посилається на «Умови та правила надання банківських послуг», а також «Тарифи Банку», які викладені на сайті банку.Проте, суд вважав, що вказане не може бути визнане складовою частиною договору кредиту, а отже і підставою для стягнення коштів. Суд посилався на те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 висловила правову позицію, де вказала, що надані позивачем Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.За таких обставин, суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками.На підставі вищенаведеного, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважав що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині стягнення суми основного боргу за кредитом 10 418,40 грн.Також, суд вважав, що відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним і документально підтверджені судові витрати, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1575,38 грн. Колегія суддів вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції немає. Висновки суду відповідають обставинам, що мають значення для справи, вимогам закону, а також судовій практиці Верховного Суду, що враховується судами при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах. 24.03.2021 АТ "Акцент-Банк" звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просили: ?стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Б/Н від 11.04.2019 в розмірі 13901,11 грн. станом на 26.12.2020, яка складається з: 10418,40 грн. заборгованість за кредитом; 3482,71 грн. заборгованість за відсотками. Свої вимоги обґрунтовували тим, що відповідно до укладеного договору №Б/Н від 11.04.2019 ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, що відображається у розрахунку заборгованості за договором, а тому свої зобов`язання не виконала. Як вбачається із матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорено та не спростовано, 11.04.2019 відповідачка ОСОБА_1 заповнила та підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку і отримала кредит у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с. 6-7). До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк». Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №Б/Н від 11.04.2019 вбачається, що станом на 26.12.2020 у ОСОБА_1 утворилась заборгованість в сумі 13901,11 грн., яка складається з 10418,40 грн. - заборгованість за кредитом, 3482,71 грн. заборгованість за відсотками (а.с.5). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачка зверталася до позивача за отриманням кредитних коштів, що підтверджено її заявою від 11.04.2019. Також, як встановлено судом з розрахунку заборгованості за кредитом відповідача, сума коштів, які використано позичальником в межах кредитного ліміту станом на 26.12.2020 складає 10418,40 грн. За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідача перед позивачем, його погашення відповідачем, судом вірно встановлено такий розмір заборгованості виходячи з розрахунку позивача та вірно вважав доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за кредитом у сумі 10418,40 грн., який необхідно стягнути на користь позивача. Разом з тим, вирішуючи питання в іншій частині позовних вимог, судом першої інстанції теж правильно встановлено, що відсотки є договірною умовою згідно положень ЦК України, однак, в заяві-Анкеті від 11.04.2019, яка підписана відповідачем, така не обумовлена. Як на підставу для стягнення таких коштів з відповідача, позивач посилається на «Умови та правила надання банківських послуг», а також «Тарифи Банку», які викладені на сайті банку. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у Постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та не спростовано позивачем при розгляді даної справи. Крім цього, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Тарифи та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ «АКЦЕНТ-БАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі Закон №1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ «Акцент-Банк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який долучив Банк та гіпотетично міг би слугувати певним доказом інформування відповідача про певні інші, аніж вказані у заяві-анкеті умови надання банківських послуг відповідачкою, теж, не підписаний. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Таким чином, суд першої інстанції, підставно стягнув з боржника суму непогашеного тіла кредиту в розмірі 10418,40 грн. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі №342/180/2019р. Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними, а саму скаргу слід відхилити, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону, а також практиці Верховного Суду, яка аналогічна до правовідносин, що виникли у даній справі на відміну від тієї практики, на яку посилався Банк у своїх заяві та скарзі та яка слід вважати не може бути застосовна у даному спорі, оскільки така помилково потлумачена Банком стосовно даного спору. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и л а : апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення. Рішення Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 11 листопада 2021 року. Головуючий: Я.А. Левик Судді: Р.В. Савуляк М.М. Шандра