Рішення КАС ВС № 9901/475/19

РІШЕННЯ Іменем України 23 січня 2020 року Київ справа №9901/475/19 адміністративне провадження №П/9901/475/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач), суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я., Ханової Р.Ф., Усенко Є.А., за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В. учасники судового процесу: позивач ОСОБА_1 представник відповідача Лиходій О. О. розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу №9901/475/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 29 серпня 2019 року ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) (надалі також - позивач) через свого представника Лебідя Валерія Івановича (адреса: АДРЕСА_2 ) звернувся до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовною заявою до Вищої ради правосуддя (надалі також - ВРП, відповідач), в якій просив: - визнати протиправним, нечинним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя № 1124/0/15-19 від 11 квітня 2019 року про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , в частині причини звільнення «за власним бажанням» та змінити формулювання причини звільнення на звільнення «у зв`язку з поданням заяви про відставку» відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України. - визнати протиправним, нечинним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя № 1124/0/15-19 від 11 квітня 2019 року про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , в частині причини звільнення «за власним бажанням» та зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути по суті його заяву про звільнення у відставку (з дати його звільнення - з 12 квітня 2019 року, або з іншої дати, чи без визначення дати). - визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо не призначення до розгляду по суті на засіданні Вищої ради правосуддя заяви "Про зміну формулювання причини звільнення" ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року, та зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку, зокрема в межах розгляду питання щодо відповідної зміни формулювання його звільнення зі звільнення «за власним бажанням» на звільнення «у зв`язку з поданням заяви про відставку». На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що станом на 22 березня 2019 року стаж ОСОБА_1 , який дає право на звільнення його з посади судді саме у відставку, був понад 21 рік. Зазначене свідчить, що станом на момент звільнення позивача з посади судді за власним бажанням у нього було право на звільнення у відставку. Неподання заяви про звільнення у відставку було зумовлене розміщенням ВРП на офіційному сайті інформації лише щодо частини норми права, яка встановлює, який стаж безумовно зараховується до стажу судді, натомість не зазначено інших норм права, які регулюють питання додаткового зарахування періодів роботи до стажу судді. Заяву про звільнення за власним бажанням від 22 березня 2019 року було подано під час тривалого лікування, коли позивач вважав, що знаходиться у невиліковному стані. Після 5 квітня 2019 року (після закінчення кризу та його наслідків та покращення стану здоров`я та самопочуття) ОСОБА_1 8 квітня 2019 року підготував заяву про звільнення його з посади судді у відставку, яку передав своїй колишній дружині ОСОБА_3 для здійснення її подальшої термінової передачі до ВРП. Наступного дня ОСОБА_3 повідомила позивача, що заяву передала до ВРП. Лише 5 серпня 2019 року позивачу стало відомо, що колишня дружина не передала його заяву про звільнення у відставку до ВРП. Позивач звертає увагу, що сукупність та збіг обставин, які склалися на той час, за яких стан його здоров`я різко погіршувався, позивач бажав звільнитися якнайшвидше та займатися лише власним лікуванням і не мав фізичної можливості відстоювати своє право на відставку. З метою захисту своїх прав та законних інтересів щодо звільнення у відставку, представником позивача до ВРП була подана заява про зміну формулювання причин звільнення, розгляд якої по суті не був призначений протягом одного місяця всупереч нормам частини третьої статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і так і не відбувся. Позивач зазначає, що звернення з формулюванням щодо звільнення саме за власним бажанням були подані внаслідок прикрої помилки, виникнення якої було зумовлене збігом багатьох несприятливих факторів та тяжких обставин, зокрема, пов`язаних з тяжкою хворобою. Таку помилку ОСОБА_1 намагався виправити, склавши під час перебування на стаціонарному лікуванні у Київській міській клінічній лікарні №1 відповідну заяву до ВРП від 8 квітня 2019 року про звільнення з посади судді у відставку, проте внаслідок збігу сукупності негативних факторів, які від позивача не залежали, ця заява до моменту винесення ВРП спірного рішення від 11 квітня 2019 року, подана не була. Вважає, що оскільки станом на момент прийняття ВРП рішення про звільнення з посади судді за власним бажанням, він мав достатній стаж для звільнення з посади судді саме у відставку, про що було складено відповідну заяву, то мають бути враховані обставини, які завадили реалізації такого права із отриманням передбачених законодавством матеріальних і нематеріальних благ, передбачених суддям у відставці. Крім того, ВРП порушила порядок розгляду його заяви про зміну формулювання причин звільнення, що також має бути враховано під час розгляду цієї справи. 17 жовтня 2019 року від представника позивача надійшла заява щодо зміни (уточнення, додаткових обґрунтувань) підстав позову, в якому зазначає, що до нього звернулася колишня дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка надала свої письмові пояснення щодо суті спору у цій справі. У цих поясненнях ОСОБА_3 зазначає, що дійсно не подала заяви ОСОБА_1 від 8 квітня 2019 року про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням та звільнення у відставку, а в подальшому не повідомляла про це позивача через його поганий стан здоров`я. Про те, що заяви так і не було подано ОСОБА_3 повідомила позивача лише 5 серпня 2019 року. Від ВРП надійшов відзив на позовну заяву, в якому, зазначаючи про безпідставність позовних вимог, відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Відзив обґрунтований тим, що до ВРП 22 березня 2019 року надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням. 2 квітня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про включення питання розгляду його заяви до порядку денного засідання ВРП 11 квітня 2019 року. 5 квітня 2019 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він повідомив про відсутність стороннього впливу та примусу на нього під час прийняття рішення, підтримав повністю зазначену заяву та подав в додатку до неї уточнену заяву про звільнення з посади судді саме за власним бажанням. За результатами перевірки матеріалів ВРП 11 квітня 2019 року ухвалене рішення про звільнення позивача за власним бажанням. Копії цього рішення направлені до Державної судової адміністрації та Дарницького районного суду міста Києва для вручення позивачу та долучення до його особової справи. Отже, зазначене рішення прийняте на підставі наявних у ВРП документів, матеріалів перевірки та у відповідності до норм чинного законодавства. Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання ВРП розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку, відповідач зазначає, що звернення адвоката правомірно були розглянуті ВРП в порядку, установленому Законом України «Про звернення громадян» і проінформовано, що законодавством не передбачено право ВРП змінювати або скасовувати свої раніше прийняті рішення. 23 жовтня 2019 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що єдиною підставою для відмови в позові ВРП зазначає відсутність у державі механізму вирішення питання зміни формулювання причин звільнення судді. При цьому, обґрунтованих заперечень на усі доводи позову відзив не містить. Також зазначає, що посилання ВРП про те, що 2 квітня 2019 року ОСОБА_1 було повідомлено про включення розгляду його заяви до порядку денного засідання ВРП 11 квітня 2019 року не свідчить про безпосередній факт отримання позивачем цього повідомлення. В подальшому, 31 жовтня 2019 року, 20 і 21 листопада 2019 року, 9 і 10 січня 2020 року від позивача надійшли письмові пояснення, які фактично зводяться до підтримання доводів, викладених у позові і в попередніх письмових заявах. Також зазначає про те, що про розгляд його заяви від 22 березня 2019 року позивача повідомлено не було. На думку позивача, ВРП повинно було застосувати вимоги Регламенту щодо необхідності участі позивача на засіданні, враховуючи тяжкість хвороби ОСОБА_1 . Крім того, відсутність законодавчо визначеного механізму зміни формулювання причин звільнення не може позбавляти позивача права на відставку, яке станом на 11 квітня 2019 року у позивача виникло з огляду на достатність стажу роботи. У судовому засіданні позивач підтримав вимоги адміністративного позову з підстав, викладених у ньому та додатково поданих письмових заяв і пояснень до нього. Представник відповідача просив відмовити в позові з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що підстав для передачі заяви представника позивача про зміну формулювання причин звільнення на розгляд засідання ВРП не було, оскільки позивач втрати статус судді після звільнення. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд встановив такі обставини. 22 березня 2019 року ОСОБА_1 подав до ВРП заяву про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням (а. с. 170) Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 22 березня 2019 року здійснено розподіл даної заяви члену Вищої ради правосуддя ОСОБА_5 (а. с. 169) 2 квітня 2019 року ВРП направлено на адресу Дарницького районного суду міста Києва на ім`я ОСОБА_1 про включення розгляду його заяви до порядку денного засідання ВРП 11 квітня 2019 року (а. с. 204). 5 квітня 2019 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він повідомив про відсутність стороннього впливу та примусу на нього під час прийняття рішення, підтримав в повному обсязі вказану заяву та подав в додатку до неї уточнену заяву про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України. Просив розглянути заяву і випадку його відсутності (а. с. 205-206). За результатами перевірки матеріалів відносно ОСОБА_1 . Вищою радою правосуддя 11 квітня 2019 року ухвалено рішення № 1124/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням» (а. с. 159-160). Копії оскаржуваного рішення направлені на адресу Державної судової адміністрації України та Дарницького районного суду міста Києва для вручення ОСОБА_1 та долучені до його особової справи супровідними листами ВРП від 18 квітня 2019 року № 15406/0/9-19, № 15402/0/9-19 (а. с. 213-214). 20 та 30 серпня 2019 року за вх. № В-4747/0/7-19, № В-4747/1/7-19 до ВРП надійшли звернення адвоката Власенка В. В. в інтересах ОСОБА_1 з проханням розглянути питання про зміну формулювання його звільнення зі звільнення «за власним бажанням» на звільнення «у зв`язку з поданням заяви про відставку» (а. с. 161-164). Ці звернення розглянуті ВРП в установленому Законом України «Про звернення громадян» порядку та на них надано відповідь листом від 9 вересня 2019 року № 33124/0/9-19, в якій, зокрема, поінформовано, що чинним законодавством не передбачено право Вищої ради правосуддя скасовувати чи змінювати свої раніше прийняті рішення (а. с. 165). Правомірність рішення ВРП № 1124/0/15-19 від 11 квітня 2019 року про звільнення судді Дарницького районного суду міста Києва ОСОБА_1 , бездіяльність щодо не призначення до розгляду по суті на засіданні ВРП заяви «Про зміну формулювання причини звільнення" від 19 серпня 2019 року є предметом спору у цій справі. Способом захисту своїх прав позивач визначив зобов`язання ВРП розглянути по суті заяву про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва у відставку. Вирішуючи питання правомірності рішення ВРП від 11 квітня 2019 року № 1124/0/15-19 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням», суд виходить з такого. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси ‹…›. Статтею 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Пунктом 4 частини шостої цієї статті визначено, що підставами для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції в Україні діє Вища рада правосуддя, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Відповідно до частин першої - третьої статті 116 Закон № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначає Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII одним із повноважень ВРП визначено ухвалення рішень про звільнення судді з посади. Стаття 55 Закону № 1798-VIII визначає звільнення судді з посади за загальними обставинами. Так, питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя (частина перша). У разі звернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади після попереднього з`ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус (частина друга). Вища рада правосуддя має право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України (частина третя). За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення (частина четверта). Відповідно до статті 57 Закону № 1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що питання про звільнення судді з посади судді за загальними обставинами вирішується ВРП, зокрема, на підставі поданої ним заяви протягом одного місяця з дня її надходження. Таке питання розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя, а обов`язковою умовою при звільненні з посади судді за власним бажанням є попереднє з`ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус. За встановлених у цій справі обставин, 22 березня 2019 року від ОСОБА_1 надійшла заява про звільнення з посади судді за власним бажанням (а. с. 170). 2 квітня 2019 року ВРП направило на адресу Дарницького районного суду міста Києва для судді ОСОБА_1 повідомлення, що 11 квітня 2019 року о 10 годині розпочнеться засідання ВРП, до проекту денного якого включено питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням (а. с. 204). 5 квітня 2019 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 (подана до ВРП особисто), в якій він уточнив свою заяву від 22 березня 2019 року про звільнення з посади судді за власним бажанням щодо відсутності на нього стороннього впливу або примусу під час прийняття рішення про звільнення з посади судді (а. с. 205). Також у цій заяві повідомив, що на цей час його лікуючим лікарем було визначено прогнозований строк лікування до 10 квітня 2019 року, а тому після цього часу він зробить усе можливе для забезпечення особистої присутності на відповідному засіданні ВРП по розгляду заяви про звільнення за власним бажанням. Одночасно повідомив, що заяву про звільнення за власним бажанням підтримує у повному обсязі та просить ВРП розглянути питання щодо звільнення за власним бажанням і у випадку його відсутності. До заяви додано повторно власноручно написану ним заяву ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням на підставі пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України з уточненням про відсутність стороннього впливу або примусу під час прийняття цього рішення (а. с. 206) та виписку із медичної картки (а. с. 207). 10 квітня 2019 року членом ВРП ОСОБА_5 складено висновок за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням з пропозицією її задоволення (а. с. 208). 11 квітня 2019 року на засіданні ВРП (у складі 16 членів ВРП) заслухано члена ВРП ОСОБА_5., яка доповіла матеріали про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням. ОСОБА_5 запропонувала прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді із зазначеної підстави. Запитань не надійшло. Після чого головуючий Бенедисюк І. М. запросив членів Вищої ради правосуддя до нарадчої кімнати для прийняття рішень з даного питання порядку денного засідання Вищої ради правосуддя. Після повернення членів Вищої ради правосуддя з нарадчої кімнати головуючий Бенедисюк І.М. проголосив рішення Вищої ради правосуддя про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за власним бажанням. Результати голосування: «за» - 16, «проти» - 0, «не брали участі в голосуванні» -

0. Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження. З урахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення ВРП таким критеріям відповідає. Посилання позивача на те, що його не було повідомлено про розгляд 11 квітня 2019 року питання про звільнення його з посади судді за власним бажанням до уваги не приймаються, оскільки відповідно до частин п`ятої і шостої статті 30 Закону № 1798-VIII особа, питання щодо якої має розглядатися Вищою радою правосуддя, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи у засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом. Особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлено на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя. У цій справі встановлено, що повідомлення було направлено на адресу суду, в якому позивач обіймав посаду судді, відтак, вважається, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд його заяви. Посилання на неправомірність розгляду заяви без його участі є безпідставними, оскільки в уточненій заяві, поданій 5 квітня 2019 року з-поміж іншого, позивач просив розглянути його заяву і у випадку його відсутності. У судовому засіданні позивач повідомив, що не був зацікавлений у відкладенні розгляду його заяви з огляду на неможливість за станом здоров`я працювати та необхідність проходити тривале лікування, в тому числі за кордоном. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність порушення ВРП порядку розгляду заяви позивача про звільнення за власним бажанням в частині повідомлення про такий розгляд та розгляд без його участі. Доводи позивача, що встановивши наявність у позивача достатнього стажу, ВРП повинно було ухвалити рішення про звільнення його у відставку або відкласти розгляд заяви про звільнення за власним бажанням, суд вважає недоречними, оскільки ВРП ухвалює рішення виключно на підставі заяви судді, в якій особа самостійно визначає підставу звільнення за власним волевиявленням. У цій справі встановлено, що позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням, оскільки не був впевнений, що деякі періоди його роботи входять до стажу, який дає право на відставку. Проте такі доводи не є підставою для скасування рішення ВРП, ухваленого на підставі поданої позивачем заяви. При цьому, питання наявності у позивача стажу, який дає право на відставку, на що посилається позивач, виходить за межі предмета доказування у цій справі, а тому правова оцінка таким доводам судом не надається. Посилання позивача, що внаслідок збігу певних обставин і «прикрої помилки», як зазначає позивач, заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і заява про звільнення у відставку так і не були подані до ВРП до моменту ухвалення спірного рішення 11 квітня 2019 року також не свідчить про протиправність ухваленого ВРП рішення, яке приймалося на підставі наявних у ВРП документів, за наслідками проведеної перевірки матеріалів та з урахуванням поданої позивачем уточненої заяви про підтримання свого бажання звільнення за власним бажанням і відсутність стороннього впливу або примусу під час прийняття такого рішення про звільнення. Не можуть вплинути на висновки суду щодо правомірності рішення ВРП від 11 квітня 2019 року і доводи позивача про суб`єктивні обставини, які завадили йому повідомити про зміну свого волевиявлення, оскільки сам собою намір подати відповідну заяву не змінює обов`язку безпосереднього її подання до ВРП, покладеного саме на суддю, який, відповідно, і несе ризики та наслідки невиконання такого обов`язку. Вирішуючи питання допущення бездіяльності Вищої ради правосуддя щодо не призначення до розгляду по суті на засіданні Вищої ради правосуддя заяви "Про зміну формулювання причини звільнення" ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року, суд виходить з такого. Процедурні питання здійснення ВРП повноважень, визначених Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», іншими законами України, порядок підготовки, розгляду та прийняття ВРП, її Дисциплінарними палатами та іншими органами рішень, а також інші питання діяльності ВРП регулює Регламент Вищої ради правосуддя, затверджений рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, з урахування змін, внесених рішенням Вищої ради правосуддя від 18 грудня 2018 року № 3953/0/15-18) (далі - Регламент). Відповідно до пункту 5.1 Регламенту формою роботи ВРП є засідання у пленарному складі, а її органів - Дисциплінарних палат, а також інших органів - засідання. Засідання ВРП та її органів проводяться відкрито. Питання звільнення судді врегульовано главою 15 Регламенту. Зокрема, пунктом 15.6 встановлено, що у разі відкликання суддею заяви про звільнення з посади з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини шостої статті 126 Конституції України (неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням), до моменту затвердження ВРП порядку денного засідання, ухвалою доповідача така заява про звільнення залишається без розгляду. У разі відкликання такої заяви після затвердження ВРП порядку денного вона залишається без розгляду ухвалою ВРП. Копії ухвал доповідача, ВРП про залишення без розгляду заяв про звільнення надсилаються судді на адресу суду, у якому він обіймає посаду. Розгляд заяви про відставку або про звільнення за власним бажанням може бути відкладений за обґрунтованою заявою судді на строк не більше одного місяця у разі, якщо мотиви, наведені суддею, будуть визнані ВРП поважними. Згідно з пунктом 15.7 Регламенту, якщо на момент розгляду ВРП питання про звільнення судді суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, член ВРП - доповідач своєю ухвалою залишає заяву (висновок, подання) без розгляду. Відповідно до 15.8 Регламенту розгляд питання про звільнення судді з посади відповідно до пунктів 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України може бути ВРП зупинено на час розгляду скарги або заяви, але не більше ніж на дев`яносто днів. У разі продовження Дисциплінарною палатою строку розгляду дисциплінарної справи строк зупинення може бути продовжено. Отже, Регламентом передбачений випадок подання заяви про відкликання попередньо поданої заяви про звільнення з посади з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини шостої статті 126 Конституції України як до моменту затвердження порядку денного засідання, так і після. Передбачений і випадок розгляду питання про звільнення з посади судді після фактичного звільнення. Разом з тим, дійсно ані Закон № 1798-VIII, ані Регламент не визначають порядку розгляду заяви про зміну формулювання причин звільнення судді. При цьому, як Закон № 1798-VIII так і Регламент однозначно визначають форму розгляду питання про звільнення судді за власним бажанням або у відставку - на засіданні Ради. Посилання відповідача на відсутність унормованих на законодавчому рівні підстав та порядку вирішення питання про зміну формулювання підстав звільнення особи з посади судді є недоречними, оскільки це суперечить закріпленому у статті 8 Конституції України принципу верховенства права. Таким чином, з урахуванням не розгляду заяви позивача у вищезазначеному порядку у місячний строк, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не призначення її до розгляду на засіданні ВРП. Доводи представника відповідача про те, що розгляд заяви позивача про зміну формулювання підстав звільнення, подану його представником, правомірно здійснено у відповідності до Закону України «Про звернення громадян», колегія суддів вважає не переконливими, оскільки зміст цієї заяви позивача у сукупності із суттю правовідносин, яких вона стосується (обставин та підстав припинення публічної служби у формі перебування на посаді судді), не відповідають критеріям та ознакам, які визначені для звернень громадян у преамбулі та статтях 1 та 3 зазначеного Закону. Оскільки питання про зміну причин звільнення судді з посади безпосередньо пов`язане із припиненням перебування на посаді судді, то воно мало б розглядатися у такому ж порядку, як і питання звільнення судді, тобто у порядку, визначеному статтею 55 Закону № 1798-VIII. Отже, колегія суддів погоджується з доводами позивача в цій частині. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративних справ, визначених частиною другою цієї статті, може визнати дії чи бездіяльність, зокрема, Вищої ради правосуддя протиправними, зобов`язати, зокрема, Вищу раду правосуддя вчинити певні дії. Відповідно до пункту 3 частини четвертої наведеної статті Верховний Суд також може застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу. Способом захисту своїх прав позивач визначив зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути по суті заяву ОСОБА_1 щодо підстав звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва, який не суперечить нормам КАС України, у зв`язку з чим суд погоджується з обраним позивачем способом захисту своїх прав. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Інші доводи адміністративного позову не впливають на зазначене рішення, оскільки стосуються здебільшого стану здоров`я позивача і неузгодженості його дій зі своєю колишньою дружиною, що не може впливати на правову оцінку діям (бездіяльності) і рішенню ВРП. Крім того, згідно пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною третьою встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Оскільки позов задовольняється частково щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії (що є однією вимогою немайнового характеру), на користь позивача підлягає присудженню сплачені ним судові витрати на сплату судового збору у розмірі 768, 40 грн. Керуючись ст. ст. 139, 244-246, 250, 255, 266, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ: Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо не призначення до розгляду по суті на засіданні Вищої ради правосуддя заяви ОСОБА_1 щодо підстав звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року. Зобов`язати Вищу раду правосуддя розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 19 серпня 2019 року щодо підстав звільнення з посади судді Дарницького районного суду міста Києва. В іншій частині у задоволенні позову відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Студентська, б. 12-а, код ЄДРПОУ 00013698) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп. Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 січня 2020 року. Судді Верховного Суду: ........................... М. М. Гімон ........................... І. А. Гончарова ........................... І. Я. Олендер ........................... Р. Ф. Ханова ........................... Є. А. Усенко