Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 465/3890/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2020 рокуЛьвівСправа № 465/3890/19 пров. № А/857/322/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Довгої О.І. та Запотічного І.І., з участю секретаря судового засідання - Мельничук Б.Б., а також сторін (їх представників): від позивача - Тиховський Т.О.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 18.11.2019р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській обл. Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Ванівський Ю.М.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 09 год. 00 хв. 18.11.2019р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не вказана),- В С Т А Н О В И В: 10.07.2019р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову серії ДП № 491067 від 28.06.2019р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с.1-6). Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 18.11.2019р. заявлений позов задоволено частково; постанову серії ДП № 491067 від 28.06.2019р. скасовано в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП; в решті позовних вимог відмовлено (а.с.18-20). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить рішення суду скасувати в частині відмови у позові та в цій частині прийняти нову постанову, якою задовольнити вимоги щодо неправомірного притягнення позивача до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП (а.с.24-29). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскільки інспектором поліції належним чином не було задокументовано та на вимогу апелянта не надано належних і допустимих доказів факту невиконання вимог дорожнього знаку 5.16 «Напрямок руху по смугах» розділу 33 Правил дорожнього руху /ПДР/, тому вимога інспектора поліції про пред`явлення документів, в т.ч. реєстраційного документу на транспортний засіб, є неправомірною. За таких умов апелянт не має обов`язку виконувати дану вимогу в силу п.2 ч.1 ст.32, ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», через що в його діях є відсутнім склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП. Також наявність судового рішення про визнання протиправною та скасування постанови серії ДП18 № 491067 від 28.06.2019р. в частині притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП свідчить про те, що спірна вимога інспектора поліції про пред`явлення документів є неправомірною. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 15.03.2019р. у справі № 686/11314/17. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача (адвоката) на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів. Як слідує з матеріалів справи, о 01 год. 20 хв. 28.06.2019р. позивач, керуючи транспортним засобом - легковим автомобілем «Citroen C4», номерний знак НОМЕР_1 , на 35 км + 500 м автодороги Львів-Краківець не виконав вимоги дорожнього знаку 5.16 «Напрямок руху по смугах», а також не пред`явив посвідчення водія відповідної категорії, чим не дотримався вимог п.п.2.1 «а», 8.4 «г» ПДР. На підставі наведеного, поліцейським взводу № 2 роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції /УПП/ у Львівській обл. Департаменту патрульної поліції /ДПП/ молодшим лейтенантом поліції Данилюком Р.С. винесено постанову серії ДП № 491067 від 28.06.2019р. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно якої позивача визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ч.1 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення згідно ч.2 ст.36 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. (а.с.7). Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем порушення вимог дорожнього знаку 5.16 «Напрямок руху по смугах» відповідачем не доведений, оскільки будь-яких доказів не представлено. Разом з тим, в силу вимог п.2 ст.32, п.11 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» позивач зобов`язаний був на вимогу працівника поліції пред`явити для перевірки відповідні документи, в тому числі посвідчення водія. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині задоволених позовних вимог (щодо притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП), тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно притягнення позивача до відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Частиною 1 ст.31 цього Закону визначено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи: 1) перевірка документів особи; 2) опитування особи; 3) поверхнева перевірка і огляд; 4) зупинення транспортного засобу; 5) вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної території; 6) обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; 7) проникнення до житла чи іншого володіння особи; 8) перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; 9) застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 10) перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; 11) поліцейське піклування. За правилами п.2 ч.1 ст.32 вказаного Закону поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках, зокрема, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.35 наведеного Закону поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, зокрема, якщо водій порушив Правила дорожнього руху. Згідно з п.2.1 ПДР, затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції; г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог спеціальних правил; ґ) поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення). За приписами п.2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Відповідно до ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно фактичних обставин справи 28.06.2019р. після зупинки транспортного засобу - легкового автомобіля «Citroen C4», номерний знак НОМЕР_1 , його водієм ОСОБА_1 не було представлено інспектору поліції посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Наведені обставини стверджуються змістом позовної заяви, в якій позивач обґрунтовує такі свої дії неналежною фіксацією порушення вимог дорожнього знаку 5.16 «Напрямок руху по смугах», непредставлення поліцейським на його вимогу доказів такого порушення. Таким чином, позивач не заперечує факту непред`явлення посвідчення водія відповідної категорії на вимогу працівника поліція, однак вважає, що в розглядуваному випадку така вимога поліцейського є незаконною, а відтак не підлягала до виконання. Між тим, в силу вищенаведених норм Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. В розглядуваному випадку підставою для зупинення автомобіля позивача слугував факт порушення ним вимог дорожнього знаку 5.16 «Напрямок руху по смугах»; вказане порушення також відображено в спірній постанові серії ДП № 491067 від 28.06.2019р. У зв`язку з тим, що належних доказів такого порушення (зокрема, матеріалів відеофіксації) інспектором поліції не представлено, тому таке порушення під час судового розгляду не було доведено. З цих підстав спірна постанова в частині притягнення позивача до відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП визнана протиправною та скасована. Таким чином, дії інспектора поліції щодо зупинки керованого позивачем автомобіля та його вимога пред`явлення водієм відповідних документів, в тому числі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, ґрунтуються на вимогах закону. При цьому, факт неналежної фіксації порушень вимог дорожнього знаку (його недоведеність) не спростовує правильності зупинки поліцейським керованого позивачем автомобіля. Отже, матеріалами справи стверджується факт керування транспортним засобом позивачем, який не пред`явив (не мав при собі) для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, через що в діях ОСОБА_1 є наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП. На підставі наведеного, відповідачем правомірно накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Також колегія суддів враховує, що визначене у спірній постанові серії ДП № 491067 від 28.06.2019р. стягнення у виді штрафу накладено відповідачем із урахуванням вимог ч.2 ст.36 КУпАП, згідно яких якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. Покликання апелянта на правову позицію, яка висловлена в постанові Верховного Суду від 15.03.2019р. у справі № 686/11314/17, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена позиція сформована судом касаційної інстанції у справі за інших відмінних обставин. Таким чином, заявлений позов підлягає до часткового задоволення, при цьому належить визнати протиправною і скасувати постанову серії ДП № 491067 від 28.06.2019р. в частині визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП; в решті положень постанова серії ДП № 491067 від 28.06.2019р. відповідає вимогам закону. Разом з тим, згідно вимог ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Таким чином, вказаною нормою процесуального закону передбачені повноваження суду щодо скасування рішення суб`єкта владних повноважень та одночасного вирішення питання про закриття справи про адміністративне правопорушення. Наведені вимоги в розглядуваному випадку судом не дотримані, оскільки рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.122 КУпАП не прийнято. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно по суті вирішив розглядуваний спір, однак порушив норми процесуального права (за наслідками справи не вирішив питання про закриття провадження в адміністративній справі), через що оскаржуване рішення суду слід змінити в резолютивній частині шляхом її доповнення відповідними положеннями про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП (за відсутності події і складу адміністративного правопорушення). В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.272, 286, 310, п.2 ч.1 ст.315, ст.316, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м.Львова від 18.11.2019р. в адміністративній справі № 465/3890/19 змінити, доповнивши резолютивну частину рішення реченням наступного змісту: «Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.». В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді О. І. Довга І. І. Запотічний Дата складення повного судового рішення: 29.01.2020р.