Постанова 4856 № 560/2753/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2753/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 28 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства внутрішніх справ України у якому просив: - зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням з 05.06.2019 інвалідності ІІІ групи, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850; Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.10.2019 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволені позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи що призвело до неправильного її вирішення. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскільки з дати первинного огляду МСЕК ОСОБА_1 (30.01.2007) до повторного огляду (07.06.2019) пройшло більше 2 років, позивач не має права на виплату одноразової грошової допомоги. Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача - позивач не скористався. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що з 1996 року позивач перебував на службі в органах МВС. Перебуваючи на посаді командира оперативного взводу УМВС України в Хмельницькій області, 21.08.2006 року в період проходження служби при виконанні службових обов`язків отримав травму, через що було виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 1119,38 грн. 07.06.2019 року під час огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи з причини травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків. Позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності. Управління МВС України в Хмельницькій області сформувало висновок про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 року та направило його разом з поданими документами до МВС України для прийняття рішення. 16.08.2019 року позивач отримав лист УМВС України в Хмельницькій області, відповідно до якого МВС України повернуло вказані документи ліквідаційній комісії УМВС України в Хмельницькій області без права на виплату одноразової грошової допомоги, посилаючись на пункт 4 Порядку №850, оскільки з дати первинного огляду МСЕК прийшло більше 2 років. Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що п.4 Порядку №850 не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про міліцію" та підставою для відмови у призначенні такої допомоги, а тому, Міністерство внутрішніх справ України, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Законом України "Про міліцію" та Порядком №850. Судова колегія, погоджується з висновком суду першої інстанції, та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити таке. Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, врегульовані Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565-ХІІ) . Закон № 565-ХІІ втратив чинність у зв`язку із прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII. Пунктом 15 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону № 565-ХІІ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства. Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ визначає Порядок №

850. Згідно п. 7 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). До заяви додаються копії: довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України). Між тим, згідно п. 8 Порядку № 850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції. Крім того, згідно п. 9 Порядку № 850, МВС України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. В подальшому, після надходження передбачених Порядком документів МВС України зобов`язане прийняти одне з двох рішень: про призначення або про відмову в призначенні вказаної грошової допомоги. Згідно з п.14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком: учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку; учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги. Водночас, підставою відмови Міністерства внутрішніх справ України у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги є невідповідність матеріалів вимогам п.4 Порядку №850, проте такої підстави пункт 14 Порядку №850 не містить. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилань відповідача на відсутність у МВС України законних підстав для призначення позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки після первинного огляду МСЕК пройшло більше двох років, з огляду на таке. Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку № 850, днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Згідно п. 4 Порядку № 850, якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми. Необхідно зауважити, що моментом виникнення права працівником міліції на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. При цьому, таке право виникає незалежно, ані від часу встановлення інвалідності, ані від черговості медичного огляду (вперше чи повторний). Так, днем виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІІ групи, є вказана у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією дата встановлення інвалідності, а саме - 07.06.2019 року та, відповідно, від цієї дати на протязі трьох років за позивачем зберігається право на отримання цієї допомоги. Пункт 4 Порядку № 850, на який посилається відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні допомоги, не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження щодо визначення розміру такої допомоги в залежності від часу повторного медичного огляду, в результаті якого встановлена вища група чи іншу причина інвалідності або більший відсоток втрати працездатності. Колегія суддів погоджується з тим, що зазначена норма Порядку № 850 регулює лише порядок визначення розміру допомоги, проте не встановлює підстави для її призначення та виплати. Так, норма Порядку № 850 не може слугувати підставою для позбавлення позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про міліцію" та підставою для відмови у затвердженні висновку управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про її призначення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 30.01.2018 у справі №822/1579/17 (провадження №К/9901/2186/17) та в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 провадження №К/9901/10764/18 (806/845/16). Підсумовуючи вищенаведене, суд прийшов до вірного висновку, що Міністерство внутрішніх справ України, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Законом України "Про міліцію" та Порядком №850. Відповідач в апеляційній скарзі посилається втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження МВС України щодо прийняття рішень пов`язаних із виплатою одноразової грошової допомоги. За змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Така позиція суду повністю узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму №13 від 24.10.2008, згідно з якою, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні Олссон проти Швеції від 24.03.1988, згідно якої запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правої культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо йдеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень ( у тому числі колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади. Колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги буде ефективним способом його поновлення, оскільки зобов`язання МВС України повторно розглянути заяву та документи позивача про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності з 07.06.2019 року, внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ не відновить порушених прав позивача та у подальшому, у разі невиконання відповідачем судового рішення, спричинить чергове звернення до суду. Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем в порушення ч. 2 ст. 77 КАС не доведено правомірність своїх дій при вирішенні заяви позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги. Колегія суддів, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності прийнятого рішення, приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно встановив обставини у справі та дійшов вірного висновку про задоволення адміністративного позову. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи, які містяться в апеляційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.