Постанова 4856 № 560/2193/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2193/19 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 28 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Самчинецької сільської ради про визнання незаконним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в липні 2019 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до Самчинецької сільської ради, в якій просила: - визнати незаконним та скасувати рішення № 2 засідання 25-ї сесії Самчинецької сільської VІІ від 21.02.2019 року, в частині відмови у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв); - зобов`язати Самчинецьку сільську раду Старокостянтинівського району VІІ скликання повторно розглянути питання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв). Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у задоволенні адміністративного позову - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, яке на його думку є незаконним та необґрунтованим, та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що дід позивача - ОСОБА_3 отримав Сертифікат на право на земельну частку (пай), відповідно до якого йому належало право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Чапаєва на території Самчинецької сільської ради, розміром 3.00 умовних кадастрових гектари. Спадкоємцем ОСОБА_3 був батько позивача - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач, як спадкоємець за законом, оформила свої спадкові права на земельні ділянки, а саме: - 1/2 частки земельної ділянки, яка розташована на території Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,4184 га, відповідна частка якої належала померлому батькові позивача на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №310927, виданого Старокостянтинівською РДА на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 05.06.2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2-1031, кадастровий номер 6824287300:03:021:0009; - 1/2 частки земельної ділянки, яка розташована на території Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області. Землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,3394 га, відповідна частка якої належала померлому батькові позивача на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 14.11.2017 року та зареєстрованого в реєстрі за № 2-1279, згідно якого право власності зареєстровано за №23348467, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 964995968242, кадастровий номер 6824287300:03:004:0119. Позивач, як спадкоємець за законом, оформила свої спадкові права на зазначені земельні ділянки та отримала свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.07.2018 року, які зареєстровані в реєстрі за №1-1037 та №1-1038. Позивач звернулась до відповідача із заявою про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв). Рішенням Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району від 21.02.2019 року №2 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки відповідно до норм Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власником земельних часток (паїв)", позивач є спадкоємцем громадянина ОСОБА_4 , який був спадкоємцем громадянина ОСОБА_3 , який скористався правом на отримання земельної ділянки відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай), а також відсутні генеральні плани населених пунктів Самчинецької сільської ради. Не погоджуючись з правомірністю вказаного рішення, позивач звернулась з даним позовом до суду першої інстанції. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв) діяв правомірно та в межах чинного законодавства Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до частини 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 Земельного кодексу України). Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначено Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 року № 899-IV (далі Закон № 899-IV). Відповідно до статті 1 Закону України № 899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема, громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Згідно із статтею 2 Закону № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є, зокрема, свідоцтво про право на спадщину. Статтею 3 Закону № 899-IV встановлено, що особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості). Відповідно до статті 11 Закону № 899-IV встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Таким чином зазначений Закон № 899-IV визначає порядок виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, особам, чиє право на землю посвідчено відповідними документами. Згідно з пунктом 17 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Згідно із пунктами 5-6 Указу Президента України "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" від 08.08.1995 року № 720/95, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації. З огляду на вищевикладене колегія суддів вказує, що після виділення в натурі земельної ділянки та видачі державного акту на право власності на землю право на земельну частку (пай) є реалізованим і повторно ним скористатися особа вже не може. Як вбачається з матеріалів справи, що позивач є спадкоємцем тільки земельних ділянок, а саме: 1/2 частки земельної ділянки площею 1,3394 га та 1/2 частки земельної ділянки площею 2,4184 га, які розташовані на території Самчинецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 18.07.2018 року, що зареєстровані в реєстрі за №1-1037 та №1-1038. Позивач не надала до суду жодних доказів на підтвердження того що вона успадкувала саме право на земельну частку/пай у розмірі визначеному сертифікатом, який надав би їй право на виготовлення технічної документації. Крім того з матеріалів справи не вбачається, що такі сертифікати надавались нею до Самчинецької сільської ради, в обґрунтування звернення на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв). Не наведено зазначених доказів позивачем і в апеляційній скарзі, як апелянтом. Статтею 1216 Цивільного кодексу України, регламентовано, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Таким чином позивач - власник успадкованої земельної ділянки, не може вважатись власником сертифікату на право на земельну частку (пай), оскільки відповідно до змісту свідоцтва про спадщину за заповітом (а.с.10) таке право не успадковано, а тому сільською радою не може бути надана згода на виготовлення технічної документації на земельну ділянку для виділення її в натурі, оскільки у позивача немає жодного з документів, визначених Законом №899-IV, що посвідчують право на земельну частку (пай). Згода сільської ради можлива тільки за наявності невикористаного сертифікату на право на земельну частку (пай) та відповідних доказів, що він не використаний в повному обсязі. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач помилково вважає себе власником сертифікату на право на земельну частку (пай). Доводи апелянта, щодо незаконності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з відсутність генерального плану населеного пункту Самчинецької сільської ради судова колегія не приймає до уваги. Наявність чи відсутність генерального плану Самчинецької сільської ради ніяким чином не впливає на відсутність у позивача права щодо отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель нерозподілених часток (паїв). Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.