Постанова 4855 № 580/1858/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1858/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Мельничука В.П., Степанюка А.Г., за участю секретаря: Рагімової Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про: - визнання протиправною бездіяльності та винними дій керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, що пов`язані з невиплатою заробітної плати позивачу за травень 2019 року; - стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за травень 2019 року в сумі 13326,72 грн. без урахування обов`язкових податків і зборів; - допущення рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за 1 місяць. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за травень 2019 року. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23; код ЄДРПОУ 21366538) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за травень 2019 року в розмірі 8977,50 грн. (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят сім гривень п`ятдесят копійок) (без урахування обов`язкових податків і зборів). У задоволенні інших вимог відмовлено. Відмовлено у задоволення клопотань ОСОБА_1 про винесення окремих ухвал в порядку вимог ч.9 ст.249 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно порушень, що містять ознаки кримінального правопорушення згідно зі ст.ст.175, 382 Кримінального кодексу України, та направлення їх прокурору або органу досудового розслідування (вх.від 17.09.2019). Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В свою чергу, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апелянти мотивують свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповністю з`ясовані обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. 20 січня 2020 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява від ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що наказом Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 " № 201-о Позивача звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини першої статті 83 та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", з яким позивач ознайомився 05 травня 2018 року. 05 травня 2018 року наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 213-о позивачу оголошено Наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року "Про звільнення ОСОБА_1 " № 201-о. Не погоджуючись з таким рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року у справі № 826/7878/18 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року № 201-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв`язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу", визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 05 травня 2018 року № 213-о "Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 04 травня 2018 року № 201-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05 травня 2018 року, стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 травня 2018 року по 02 квітня 2019 року у розмірі 97 615 (дев`яносто сім тисяч шістсот п`ятнадцять) гривень 50 коп. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць у розмірі 4 488 грн. 75 коп. без урахування обов`язкових податків та зборів допущено до негайного виконання. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року у справі № 826/7878/18 залишено без змін. На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року у справі № 826/7878/18 Пенсійним фондом України виданий наказ від 11 квітня 2019 року № 142-О, відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 05.05.2018 року. 10 квітня 2019 року припинено виплату Позивачеві допомоги по безробіттю згідно з пп. 2 п. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", що підтверджується відповідним записом за № 25 до трудової книжки позивача серія НОМЕР_2 . Судом першої інстанції встановлено та визнається сторонами, що записів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області відповідно до наказу Пенсійного фонду України від 11.04.2019 року № 142-О до трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 не вносилось. Трудова книжка серія НОМЕР_2 перебуває у Позивача. Відповідно до структури Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, затвердженої Головою правління Пенсійного фонду України від 11.02.2019 та погодженої Міністром соціальної політики України 20.02.2019 року у структурі Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області відсутня посада начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області. Згідно з штатним розписом на 2019 рік Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, затвердженого Головою правління Пенсійного фонду України від 25.02.2019 року відсутня посада начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області. Як зазначив Позивач та підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 26.07.2019 року № 67061/01-4 Позивач з 22.04.2019 року по дату надання листа протягом робочого часу перебуває в приміщенні Тальнівського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. У табелі обліку використання робочого часу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області за травень 2019 року відомості щодо ОСОБА_1 відсутні. Доказів нарахування та виплати Позивачу заробітної плати за травень 2019 року сторони суду не назвали та не надали. Вважаючи протиправною бездіяльність керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати Позивачу заробітної плати з 01.05.2019 року по 31.05.2019 року, Позивач звернувся до суду з даним позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Приписами ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. У пункті 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Зазначена вище стаття КЗпП України не містить жодних застережень, що власник або уповноважений ним орган може не відповідати за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод" та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. У п.п. 46, 48, 51, 53, 54 рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що з дня ухвалення рішення про поновлення Позивача на роботі у Відповідача виник обов`язок щодо його виконання. Як вбачається з матеріалів справи, наказ про поновлення Позивача на посаді на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року у справі № 826/7878/18 Пенсійним фондом України винесено 11.04.2019 року, а тому враховуючи підстави та предмет даного спору суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що Позивач має право на виплату йому середнього заробітку за період з 01.05.2019 року по 31.05.2019 року, з чим погоджується колегія суддів. Розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) За приписами абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Відповідно до розрахунку середньоденної заробітної плати, яка застосована у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2019 року у справі № 826/7878/18 середньоденна заробітна плата Позивача становила 427 грн. 50 коп., а тому середній заробіток спірний період становить 8977 (21 робочий день х 427 грн. 50 коп.) грн. 50 коп. Як вбачається з апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, останнє вказувало про те, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, на посаді начальника якого за рішенням суду поновлено Позивача з 05.05.2018 року, припинено 04.04.2017 року. Згідно з структурою та штатним розписом на 2019 рік Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області не містить штатну посаду начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області, а відтак і не передбачено фонду оплати праці згідно з кошторисом на утримання зазначеної посади, тому відсутні підстави для нарахування та виплати заробітної плати Позивачу, як керівнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області. Частини 1, 2 ст.1 Закону №108/95-ВР встановлюють, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідно до ч.2 ст.50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії (у разі встановлення). Отже, з часу вказаного вище поновлення позивач є державним службовцем та має нести службу з її оплатою згідно з чинним законодавством. Призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами, відповідно до ст.34 КЗпП України є простоєм. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Час простою не з вини працівника відповідно до ст.113 КЗпП оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Отже, час не виконання працівником трудової функції без його вини підлягає оплаті. З листування позивача з Пенсійним Фондом України та з відповідачем суд з`ясував, що неможливість виконання позивачем трудової функції, пов`язаної з посадою, на яку його поновлено, ні відповідачем, ні Пенсійним Фондом України не усунена, пропозицій позивачу перевести на іншу оплачувану згідно з чинним штатним розписом відповідача не надано. Отже, простій роботи позивача виник з вини його роботодавця. Відповідно до згаданих вище постанов КМУ від 21 грудня 2016 року №988 та 08 листопада 2017 року №821, даних ЄДРПОУ функції територіального органу Пенсійного Фонду України, який очолював позивач, здійснює відповідач. Отже, відповідач мав забезпечити дотримання трудових прав позивача. Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами. Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому, право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Відповідно до ч.ч. 1 -3 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 року за заявою № 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39). А у рішенні від 10.03.2011 року у справі "Сук проти України" (заява № 10972/05) - вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23). У даному випадку мова йде про оплату праці певного державного службовця у встановленому Законом розмірі. Відповідно до п. 1.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року № 5 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. Так само, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007). Зокрема, у Рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Виходячи з правової позиції, висловленої Європейським судом з прав людини в рішенні від 08.11.2005 року у справі "Кечко проти України", право Позивача на визначену Законом заробітну плату підлягає реалізації і захисту незважаючи на те, що видатків на ці потреби не було передбачено. Відтак, враховуючи підстави та предмет спору, особливий характер спірних правовідносин та беручи до уваги, що обов`язок щодо забезпечення умовами праці, необхідними для виконання роботи покладено на Відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.05.2019 року по 31.05.2019 року, з чим погоджується колегія суддів. З розрахунку середньоденної заробітної плати, яка застосована у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 квітня 2019 року у справі № 826/7878/18 середньоденна заробітна плата Позивача становить 427 грн. 50 коп. При цьому, кількість робочих днів у період з 01.05.2019 року по 31.05.2019 року становить 21 робочий день, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту порушеного права Позивача в цій частині є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період з 01.05.2019 року по 31.05.2019 року, з чим також погоджується колегія суддів. Сума належної до нарахування та виплати позивачу заробітної плати за вказаний період становить 8977 (427 грн. 50 коп. х 21 робочий день) грн. 50 коп. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку. У даному випадку таке рішення не буде втручанням суду у дискреційні повноваження Відповідача, а буде обґрунтованим способом захисту порушеного права Позивача, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Щодо позовної вимоги Позивача допустити до негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць, то колегія суддів зазначає таке. Відповідно до п. ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. З урахуванням того, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, і з чим погодилась колегія суддів , що Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітну плату за період із 01.05.2019 року по 31.05.2019 року у сумі 8 977,50 грн. з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку, тому відсутні правові підстави для звернення рішення в цій частині до негайного виконання. Щодо заявлених в адміністративному позові та апеляційній скарзі Позивачем клопотань щодо постановлення судом окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними та направити Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України, та окремої ухвали, якою зобов`язати Правління Пенсійного Фонду України усунути причини та умови, що сприяли порушенню трудового законодавства та направити Кабінету Міністрів України та Міністерству соціальної політики України у відповідності до вимог ст. 249 Кодексу адміністративного судочинства України, то колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частин 1 та 2 статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Дана норма встановлює право суду у разі необхідності постановити окрему ухвалу та не є обов`язковою для суду. Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що не має підстав для прийняття окремих ухвал та як наслідок відсутні підстави для задоволення клопотання Позивача про постановлення окремих ухвал. Щодо заявленого Позивачем у адміністративному позові та апеляційній скарзі клопотання встановити строк для подання Відповідачем до суду звіту про виконання судового рішення відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Оскільки встановлення судового контролю за виконанням рішення є правом суду, а суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення не знайшов необхідним встановити його та з огляду на обставини справи колегія суддів не вбачає підстав для іншого висновку. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Цей же принцип знайшов свій прояв у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України"). Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 229, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Мельничук В.П. Суддя Степанюк А.Г. Повний текст постанови виготовлено - 27 січня 2020 року.