Постанова 4809 № 405/1468/18

ПОСТАНОВА Іменем України 16 січня 2020 року м. Кропивницький справа № 405/1468/18 провадження № 22-ц/4809/135/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Кіселика С. А., Мурашка С. І. секретар судового засідання Кравченко Я. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2019 року у складі головуючої судді Шевченко І. М. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції. 07.03.2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 14.07.2017 року про порядок володіння та користування майном між співвласниками квартирою АДРЕСА_1 зі змінами відповідно додаткової угоди від 22.01.2018 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що 14.07.2017 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 уклали між собою, на думку позавача, протизаконний злочинний договір про порядок володіння та користування майном між співвласниками, яким позбавили його конституційного права на житло та власність. 22.01.2018 року відповідачі уклали додаткову угоду до вказаного договору, якою виправили явні суперечності та помилки, а також зазначили, що основний договір нотаріального посвідчення не потребує. Зазначає, що вказаним договором, співвласники домовились між собою і встановили такий порядок володіння та користування житловим приміщенням, внаслідок якого йому кімнати для проживання не залишили. В кімнату площею 12,63 кв. м. та балкон, де він проживав завжди, протиправно вселили ОСОБА_2 , при цьому позивачу житлової площі не надали. Вказує, що перший раз його позбавили конституційного права на житло та власність 13.02.2009 року, протизаконною приватизацією квартири за 15 днів до його звільнення з місць позбавлення волі. Зазначає, що у спірне приміщення 20.01.1990 року він вселився як член сім`ї - син ОСОБА_5 , якій у 1986 році був виданий ордер на підставі рішення № 76, де в додатку зазначені всі шість дітей. Рішенням № 389 міськвиконкому від 18.07.1990 року позивача протиправно виключили із списку сім`ї його матері ОСОБА_5 . Вважає, що оскільки він був записаний в ордері від 1986 року протягом 4 років, то відповідно має право на житло по АДРЕСА_2 . Таким чином, вселившись як член сім`ї в квартиру, він набув рівного з іншими членами сім`ї права користування спірною квартирою. Оспорюваним договором порушено статті 13 і 41 Конституції України, договір укладений всупереч ст. 64, 157 ЖК України, ст. 405 ЦК України та ст. 8 Європейської Конвенції. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з його необґрунтованості та безпідставності, вважав, що оспорюваний договір зі змінами відповідно додаткової угоди відповідає вимогам закону і не порушує права позивача. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Позивач подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування вказаного судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначив, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Вказує, що в рішенні Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.01.2012 року зазначено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 є членами сім`ї ОСОБА_7 . Те, що позивач продовжує бути членом її сім`ї підтверджується як рішенням № 76 з додатком від 19.02.1986 року, так і свідоцтвом про його народження. В її сім`ї числяться і відповідачі, що підтверджується рішенням № 76 і свідоцтвами про народження відповідачів. Зазначає, що всі є членами однієї сім`ї, яким була виділена спірна квартира. Всі мають право на вказану квартиру, бо були вказані в ордері від 1986 року, що підтверджується рішенням №76 від 19.02.1986 року. Різниця тільки в тому, що відповідачі є власниками квартири, а позивач ні. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Відповідачі та представник ОСОБА_3 адвокат Буров С. В. подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважають рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними. Позиція апеляційного суду. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Заслухавши пояснення позивача та його представника адвоката Сьори О. М., які підтримали доводи апеляційної скарги, представників відповідачів адвокатів: Міхальової В. В. та Бурова С. В., які заперечували проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом. 14.07.2017 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено Договір про порядок володіння та користування майном (а.с.5 т.1). За умовами договору сторони домовилися встановити між собою порядок володіння та користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 , що є їхньою спільною частковою власністю. Майно має такі характеристики: кімнати - 12,63 кв.м., 9,64 кв.м., 13,16 кв.м.,11,93 кв.м.; кухня 5,02 кв.м.; вбиральня 1,17 кв.м.; ванна кімната 1,93 кв.м.; коридор 10,68 кв.м.; комора 0,98 кв.м.; балкон 0,64 кв.м. Загальна площа квартири 68,78 кв.м.; житлова 47,36 кв.м. Згідно п. 2 Договору сторони домовилися між собою установити порядок володіння та користування кожним зі сторін частиною майна в натурі, а саме: ОСОБА_2 , власник 3/8 частки квартири, володіє і користується кімнатою площею 12,63 кв.м. та балконом площею 0,64 кв.м.; ОСОБА_3 , власник 3/8 частки квартири, володіє і користується кімнатою площею 11,93 кв.м.; ОСОБА_4 , власник ј частки квартири, володіє і користується кімнатою площею 13,16 кв.м. Кімната площею 9,64 кв.м. знаходься у спільному користуванні сторін і має цільове призначення для проживання в ній матері - ОСОБА_5 . Кухня, вбиральня, ванна кімната, коридор, комора залишаються у спільному користуванні сторін. Сторони домовилися між собою, що встановлений ними в даному договорі порядок володіння та користування майном не тягне за собою сплату будь-якої компенсації один одному (п. 3 Договору). Договір укладено сторонами на невизначений термін (п. 14) та вступає в дію з моменту його підписання (п. 15 Договору). 22.01.2018 року сторонами укладено додаткову угоду до договору про порядок володіння та користування майном між співвласниками від 14.07.2017 року (а.с.9 т.1). Погоджено зміни та уточнення до преамбули, першого речення п.2 та другого речення п. 16 основного договору «Даний договір нотаріального посвідчення не потребує». Згідно копій свідоцтв про народження ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є дітьми ОСОБА_11 та ОСОБА_5 (а.с.6-8 т.1). Відповідно рішення від 19.02.1986 року № 76 Ленінського районного ради народних депутатів м. Кіровограда погодили рішення адміністрації і профкому підприємств і організацій району щодо надання квартири громадянам, згідно додатку 1, 2 (а.с. 10, 68-69 т.1). Згідно списку на надання житлової площі громадянам району до вказаного рішення ОСОБА_7 надано службове житло, а саме, квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Кіровоградської міської ради від 18.07.1990 року №389, у зв`язку з тим, що син ОСОБА_7 - ОСОБА_2 та донька ОСОБА_12 в надану їй службову квартиру не вселялись, а прописані і проживають в житловій площі батька за адресою: АДРЕСА_3 , виключено їх зі складу сімї матері (а.с.11 т.1). Зазначено зарахованими до складу сімї: дочку ОСОБА_12 , та синів: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 . Згідно копії вироку Кіровоградського обласного суду від 16.11.1994 року ОСОБА_10 визнано винним у вбивстві батька ОСОБА_11 (а.с.12 т.1). Відповідно до довідки від 28.02.2009 року ОСОБА_1 засуджений 16.11.1994 року до 10 років позбавлення волі, звільнений 28.02.2009 року (а.с.13 т.1). Після відбуття покарання ОСОБА_2 повторно зареєстрований по АДРЕСА_4 з 06.03.2009 року, що підтверджується записом у його паспорті і не заперечувалось позивачем. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 24.01.2012 року, ухваленим у цивільній справі № 1190/430/12, встановлено, що позивач за згодою всіх співласників у квітні 2009 року вселився до квартири АДРЕСА_1 , що є доказом його вселення до неї, як особи, яка отримала право на квартиру як член сім`ї його матері ОСОБА_5 . Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК). Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК). Встановлено і не заперечувалось сторонами, що відповідачі є співвласниками на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 . Позивач вселився до спірної квартири як член сім`ї його матері ОСОБА_5 , яка на час укладення оспорюваного првочину не була співвласником квартири. Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Положенням ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч.1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Конструкції ст. ст. 356, 358 ЦК України передбачають умови здійснення права спільної часткової власності співвласниками за їх згодою та що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Участь інших осіб, які не є співвласниками у вирішенні питань порядку володіння та користування майном - норми ст. ст. 356, 358 ЦК України не передбачають. Суд першої інстанції правомірно вважав, що можливість участі інших осіб, які не є співвласниками, у володінні та користуванні майном може бути реалізовано лише за згодою самих співвласників майна. Як свідчать умови договору, співвласники квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 дійшли згоди щодо цільового призначення кімнати площею 9,64 кв.м., для проживання в ній матері сторін - ОСОБА_5 . Питання щодо прав позивача ОСОБА_2 на володіння і користування спірною квартирою оспорюваним правочином не вирішувалось. В силу ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Враховуючи фактичні обставини справи та вказані норми матеріального права, суд не не знайшов підстав для втручання у реалізацію відповідачами їх права власності та/або обмеження їх права, в тому числі щодо укладення будь-якого правочину. Обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, щодо позбавлення та та обмеження сторонами оспорюваного правочину його житлових прав, не були встановлені судом. Підстави для визнання недійсним договору про порядок володіння та користування майном між співвласниками від 14.07.2017 року не встановлені, оскільки не встановлено порушень вимог, передбачених нормами частин першої - третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України. Наявність рішення Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда № 76 від 19.02.1986 року «Про надання квартир громадянам району», рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області № 389 від 18.07.1990 року «Про часткову зміну рішень Ленінського райвиконкому №76 від 19.02.86р. та № 288 від 18.06.86 року про надання квартири ОСОБА_7 »., по своїй суті не дають правових підстав для визнання недійсним договору від 14.07.2017 року про порядок володіння та користування майном між співвласниками - квартирою АДРЕСА_1 , зі змінами згідно додаткової угоди від 22.01.2018 року. Судом було враховано, що рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 05.07.2016 року по цивільній справі № 405/6504/15-ц (а.с.14-16 т.1), на яке посилається позивач в обгрунтування обставин та підстав своїх вимог, скасоване рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 04.10.2016 року (а.с.122-125 т.2), залишеним без змінп остановою Верховного Суду від 23.04.2018 року (а.с.126-129 т.2). Крім того, постановою Верховного Суду від 18.12.2019 року у цивільній справі №405/8534/16 рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 29 травня 2017 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним ордера та скасування рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2017 року, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, - змінено, викладено їх мотивувальну частину у редакції цієї постанови (а.с.152-169 т.2). Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним ордера та скасування рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, Верховний Суд послався на те, що ОСОБА_2 пропущено позовну давність, що є підставою для відмови в позові. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Виходячи з вищевикладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Наведені в апеляційній скарзі доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, колегією суддів відхиляються, оскільки судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги щодо порушення оспорюваним договором житлових прав позивача, не знайшли свого підтвердження, оскільки на підставі наявних у матеріалах справи і належно досліджених та оцінених судом доказів встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований за іншою адресою, вселився і проживав у спірній квартирі як член сім`ї своєї матері - користувача цим житлом, його права на користування цією квартирою похідні від прав останньої. Питання щодо законності набуття права власності відповідачами на спірну квартиру в даній цивільній справі не вирішується. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до норм ст.. 141 ЦПК України, враховуючи, що ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір слід віднести за рахунок держави. Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 07 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий С. М. Єгорова Судді С. А. Кіселик С. І. Мурашко