Постанова 4856 № 240/8915/19

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8915/19 Головуючий у 1-й інстанції: Капинос О.В. Суддя-доповідач: Франовська К.С. 23 січня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Радомишльської міської ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення від 30.05.2019 №630 "Про відміну окремих пунктів рішень сесій" в частині рішення від 29.08.2008 №102, щодо ОСОБА_1 . Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року провадження в адміністративній справі закрито з підстав, визначених п.1 ч.1 ст.238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства). Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норм матеріального права, та невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що на думку позивача, дана справа належить до предметної юрисдикцій окружного адміністративного суду. У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Учасники справи в судове засідання на виклик суду не з`явилися, хоча належним чином були повідомленні про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу згідно з п.2 ч.1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав. Як встановив суд, Вісімнадцята сесія Радомишльської міської ради 5 скликання 29 серпня 2008 року прийняла рішення № 102, яким затвердила технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок для виготовлення державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_1 , на земельну ділянку площею 0,10га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,10га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а.с.9). 30 травня 2019 року Вісімнадцята сесія міської ради 7 скликання прийняла рішення №630 "Про відміну окремих пунктів рішень", яким відмінила пункти рішення № 102 від 29.08.2008 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки" в частині затвердження технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок для виготовлення державних актів на право власності на землю ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,10га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд та площею 0,10га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а.с.10). З цим рішенням позивач не погодилась і звернулась в Житомирський окружний адміністративний суд з позовом про визнання його протиправним та скасування. Закриваючи провадження в даній справі з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд першої інстанції виходив з того, що спір не має ознак публічно-правового і його належить вирішувати за правилами цивільного судочинства. Проте такий висновок суду першої інстанції є передчасним, приймаючи до уваги наступне. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність... Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п. 1, 2, 7 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно зі ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин згідно п. «а» ст. 12 Земельного кодексу України належить розпорядження землями територіальних громад. Порядок безоплатного надання земельних ділянок у власність визначений у ст. 118 Земельного кодексу України. За змістом вказаної норми права громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Таким чином, при реалізації своєї компетенції в галузі земельних відносин та приймаючи рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надання мотивованої відмови у його наданні, сільські, селищні, міські ради діють як суб`єкти владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції у розумінні п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України. Разом з тим, такі рішення органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями територіальних громад є передумовою для виникнення цивільних прав. Тому для вирішення питання про можливість розгляду справи щодо оскарження таких рішень визначальним є наявність чи відсутність права власності, іншого речового права на земельну ділянку, зазначену в оскаржуваному рішенні органу місцевого самоврядування. Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 536/233/16-ц. У постанові від 21 березня 2018 року у зазначеній справі міститься висновок про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з пунктом 10 частини першої статті 16 ЦК одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. З наведених норм можна зробити висновок, що в порядку цивільного судочинства може бути оскаржене таке рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, і за результатами його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникає право цивільне. Згідно із частиною першою статті 125 ЗК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. У матеріалах даної справи відсутні докази, що свідчать про набуття позивачем чи іншими особами права власності на спірні земельні ділянки. Без встановлення цієї обставини неможливо підтримати або спростувати висновок суду першої інстанції про наявність спору про право цивільне, встановити предметну підсудність даної справи. Також, колегія суддів враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23 січня 2019 року у справі № 308/10112/16-а, згідно з якою якщо виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправними, на думку позивача, діями відповідача при вирішенні питання щодо передачі земельної ділянки у власність, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції як органу місцевого самоврядування, то законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом. Наведені обставини у своїй сукупності вказують на те, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі з підстав, визначених п.1 ч.1 ст.238 КАС України, є передчасним. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Частиною 3 статті 312 КАС України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Із врахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що через порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ухвалу суду слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 28 січня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.