Постанова 4813 № 522/17101/18

Номер провадження: 22-ц/813/45/20 Номер справи місцевого суду: 522/17101/18 Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю. Доповідач Вадовська Л. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.01.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М., суддів - Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я., при секретарі - Сороколет Ю.С., за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи: заступника військового прокурора Південного регіону України в особі прокурора відділу Бескровного М.О., позивача держави в особі Міністерства оборони України в особі представника Дубчака Д.В., представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , від відповідача державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» - не з`явились, відповідача ОСОБА_3 не з`явились, переглянувши справу №522/17101/18 за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування державної реєстрації права власності за апеляційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року у складі судді Бойчука А.Ю., - в с т а н о в и в : Заступник військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, звернувшись 25 вересня 2018 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що ДП МОУ «Південьвійськбуд» створено Наказом Міністерства оборони України від 29 січня 1998 року №27 на базі розформованих військових частин та організацій, на балансовому обліку даного підприємства перебувала нежитлова адміністративна будівля площею 1696,9 кв.м, розташована за адресом: АДРЕСА_1 , яка відповідно до свідоцтва про право власності від 24 липня 2006 року належала державі в особі Верховної Ради України. 3 липня 2006 року ДП МОУ «Південьвійськбуд» укладено договори №4-ВБ та №5-ВБ на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі (додаткова угода №1 від 30 травня 2007 року), предметом яких була, зокрема, участь ОСОБА_3 у фінансуванні будівництва з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхового адміністративного корпусу за адресом: АДРЕСА_1 та отримання у власність профінансованого паю у вигляді нежитлових офісних приміщень. На виконання умов договорів №4-ВБ та №5-ВБ від 3 липня 2006 року ОСОБА_3 отримав від ДП МОУ «Південьвійськбуд» у власність нерухоме майно, що належить до державної власності, що за своєю правовою природою є відчуженням державного майна, яке могло бути проведено лише за попередньою згодою Міністерства оборони України. Договори №4-ВБ від 3 липня 2006 року та №5-ВБ від 3 липня 2006 року в частині отримання ОСОБА_3 профінансованого паю нерухомого державного майна ДО МОУ «Південьвійськбуд» укладено в супереч актам цивільного законодавства, якими визначено особливий порядок відчуження майна державних підприємств, що в силу приписів частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України є підставою для визнання договорів недійсними. На даний час відповідно до договорів купівлі-продажу від 18 січня 2008 року, укладених з ОСОБА_3 , приміщення першого та шостого поверхів площею 41,3 кв.м та 70,8 кв.м, розташовані в адміністративній будівлі ДП МОУ «Південьвійськбуд» за адресом: АДРЕСА_1 , перебувають у володінні ОСОБА_1 . У зв`язку із вибуттям вказаного нерухомого майна з володіння держави в особі Міністерства оборони України поза його волею за договорами №4-ВБ від 3 липня 2006 року та №5-ВБ від 3 липня 2006 року, нерухоме майно на підставі статті 387 ЦК України підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_1 . Посилаючись на вказані обставини, прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, просив: визнати недійсними договори №4-ВБ та №5-ВБ від 3 липня 2006 року на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладені між ДП МОУ «Південьміськбуд» та ОСОБА_3 ; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення першого та шостого поверхів площею 41,3 кв.м та 70,8 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ «Південьвійськбуд» за адресом: м АДРЕСА_1 , у тому числі шляхом виселення з вказаних нежитлових приміщень; скасувати державну реєстрацію пава власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на нежитлові приміщення першого та шостого поверхів площею 41,3 кв.м та 70,8 кв.м, розташовані в будівлі ДП МОУ «Південьвійськбуд» за адресом: м. Одеса, вул АДРЕСА_1 18-А (реєстраційні номери майна: 20874594, 20874852, номер запису: 5761 в книзі: 75неж-73 та 75неж-72 відповідно); стягнути судові витрати (т.1 а.с.2-10). Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2018 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.63-64). Відповідачем ДП МОУ «Південьвійськбуд» подано заяву про визнання позову (т.1 а.с.165-168). Відповідач ОСОБА_1 в особі представника позов не визнала, обґрунтувавши тим, ОСОБА_3 на аукціоні виграв право викупу у ДП МОУ «Південьвійськбуд» паю замовника у вигляді спірних нежитлових приміщень при інвестуванні реконструкції будівлі в порядку паювання участі, на підставі результатів аукціону з підприємством, що мало наданий уповноваженою особою Міністерства оборони України дозвіл на укладення договорів для залучення пайовиків, уклав спірні договори №4-ВБ від 3 липня 2006 року та №5-ВБ від 3 липня 2006 року, на виконання яких профінансував відповідні роботи з реконструкції відповідно до погодженого графіку. В результаті реконструкція за рахунок пайовиків загальна площа будівлі по АДРЕСА_1 збільшилась майже у два рази, виконавчим комітетом Одеської міської ради 28 серпня 2007 року видано свідоцтво про право власності на реконструйовану будівлю загальною площею 3135,30 кв.м, після чого ДП МОУ «Південьвійськбуд» передало ОСОБА_3 нежитлові приміщення першого та шостого поверхів площею 41,3 кв.м та 70,80 кв.м, розташовані в будівлі за адресом: АДРЕСА_1 . Позов про визнання недійсними укладених ОСОБА_3 3 липня 2006 року спірних договорів та витребування майна з володіння ОСОБА_1 подано до суду через 11 років після набуття ОСОБА_3 , а потім і ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення, тобто подано після спливу позовної давності, наслідки спливу якої підлягають застосуванню. Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірні нежитлові приміщення, то така вимога є похідною, так як запис про державну реєстрацію права власності, зокрема, ОСОБА_1 на нежитлові приміщення було здійснено на підставі відповідних нотаріально посвідчених 18 січня 2008 року договорів купівлі-продажу, що є чинними (т.1 а.с.97-106). Прокурором надано відповідь на відзив ОСОБА_1 , де звернута увага на невірне тлумачення вимоги законодавства щодо звільнення від доказування у цій справі обставин, установлених рішенням господарського суду щодо припинення Міністерством оборони України з 2 жовтня 2004 року повноважень ОСОБА_4 щодо надання дозволів та відчуження майна державних підприємств шляхом скасування довіреності, виданої Ісаєнку Д.В. Міністром оборони України 17 серпня 2004 року за реєстровим №2369. Також надано відповідь на пропуск прокурором строку позовної давності, де визначальним є обставина обізнаності про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів Міністерством оборони України як органу державної влади, що здійснює повноваження з управління об`єктами нерухомого державного майна. Оскільки про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів на нерухоме майно адміністративну будівлю ДП МОУ «Південьвійськбуд», розташовану по вул. Армійській, 18-А в м. Одесі, та наявні в ній нежитлові приміщення Міністерство оборони України дізналося лише з листа заступника військового прокурора Південного регіону України від 11 вересня 2018 року №05/3-4192вих18, а надані представником відповідача ОСОБА_1 письмові докази є недопустимими, то строк позовної давності в даному спорі не пропущений (т.1 а.с.123-128). Міністерством оборони України надано відповідь на відзив ОСОБА_1 , де підтримано позицію прокурора (т.1 а.с.129-130). Відповідачем ОСОБА_3 пояснень, заперечень суду першої інстанції не надано. Відповідачем ОСОБА_1 в особі представника 16 листопада 2018 року подано заяву про застосування строку позовної давності та, відповідно, відмову в задоволенні позовних вимог за пропуском строку позовної давності (т.1 а.с.169-172). Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року в задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.173-186). Висновок суду мотивовано недоведеністю вимог незалежно від спливу строку позовної давності. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 5 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України на рішення суду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 липня 2019 року провадження у справі №522/17101/18 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №916/1807/18, тобто справи у подібних правовідносинах (т.2 а.с.48-50). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2019 року провадження у справі №522/17101/18 поновлено (т.2 а.с.57). В апеляційній скарзі заступник військового прокурора Південного регіону України просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позову (т.1 а.с.191-198). За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у неправильності встановлення обставин відчуження спірного державного нерухомого майна, хибного висновку щодо наявності згоди Міністерства оборони України на відчуження об`єктів нерухомого майна через надання ОСОБА_4 довіреності Міністра оборони України від 17 серпня 2004 року за реєстровим №2369 та листа начальнику Центрального спеціалізованого будівельного управління МОУ ОСОБА_4 за вихідним №10/260/1 від 3 лютого 2006 року на адресу директора ДП МОУ «Південьвійськбуд»; полягає у безпідставності висновку суду з посиланням на статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про незаконність та непропорційність визначеним цілям вручання в право відповідачів на мирне володіння майном; полягає у безпідставності висновку суду щодо пропуску строку позовної давності, так як про порушення своїх прав та охоронюваних інтересів щодо нерухомого майна Міністерству оборони України стало відомо лише 11 вересня 2018 року тощо. В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці. У відзиві на апеляційну скаргу представник в інтересах Ященок ОСОБА_5 заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги обґрунтовує фактичним підтриманням власних доводів у суді першої інстанції (т.2 а.с.1-16, пояснення т.2 а.с.68-72). Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині та залишення без змін в його резолютивній частині з огляду на наступне. Учасниками справи в порядку доведення обставин, на які посилалися як на підставу своїх вимог та заперечень, надано докази, що містять наступні дані. Наказом Міністра оборони України від 29 січня 1989 року №27 «Про створення та реєстрацію державних підприємств Міністерства оборони України» на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу створено державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» (т.1 а.с.12-13). Відповідно до положень пункту 4.2 Статуту ДП МОУ «Південьвійсьбуд», затвердженого 29 січня 1998 року Міністром оборони України, майно підприємства є державної власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання; підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству (т.1 а.с.14-18). Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України ОСОБА_6 Є.К. відповідно до Положення про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних Сил України уповноважено начальника Центрального управління Міністерства оборони України Ісаєнка Д.В. від імені Міністерства оборони України укладати будь-які договори (угоди, контракти, попередні договори) підряду, в тому числі підряду на капітальне будівництво та капітальний ремонт, пайової участі в будівництві, інвестування будівництва житла, купівлі-продажу квартир та іншого нерухомого майна, його міни, оренда земельних ділянок, оцінка майна, передачі в заставу рухомого та в іпотеку нерухомого майна на користь Міністерства оборони України та третіх осіб, купівлі паливно-енергетичних ресурсів, матеріалів і технічних засобів, сумісної діяльності, оренди державного майна та прийому-передачі матеріальних цінностей, представляти і захищати інтереси Міністерства оборони України з усіх питань, пов`язаних з укладенням та виконанням зазначених договорів (угод, контрактів), в органах бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно на всій території України, у відповідних управліннях земельних ресурсів з правом підписання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками та в усіх інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування; бути представником в судах загальної юрисдикції України. Довіреність посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. 17 серпня 2004 року, зареєстровано в реєстрі за №2369. Довіреність видана з правом передовіри та є безстроковою до моменту припинення її дії (а.с.36). Згідно витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) Довіреність, посвідчена 17 серпня 2004 року нотаріусом Шевчук З.М. за реєстраційним №2369, припинила дію; 10 квітня 2006 року (запис про припинення дії довіреності внесено приватним нотаріусом Шевчук З.М. 10 квітня 2006 року 11:33:29 на підставі листа від 1 квітня 2006 року Міноборони (т.1 а.с.112, 113). На лист №12 від 31 січня 2006 року державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» щодо проведення реконструкції будівлі по АДРЕСА_1 за рахунок коштів пайовиків за умови наступного переходу права власності на частину приміщень в рахунок погашення залучених пайових внесків третіх осіб начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України ОСОБА_4 . надіслано директору ДП МОУ «Південьвійськбуд» листа №10/260/1 від 3 лютого 2006 року, за змістом якого Міністерство оборони України вважало наведену у листі від 31 січня 2006 року №12 пропозицію провести заходи по реконструкції будівлі за рахунок пайових внесків третіх осіб слушною та такою, що підлягає реалізації шляхом укладення відповідних господарських угод (договорів) (т.1 а.с.35). Згідно Договору №4-ВБ на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі від 3 липня 2006 року, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» в особі директора («замовник») та громадянином ОСОБА_3 («пайовик»), предметом договору є участь Пайовика на конкурентних засадах в будівництві з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі з надбудовою п`ятого поверху та прибудови 5-поверхового адміністративного корпусу за адресом: АДРЕСА_1 А згідно рішення Одеської міської ради за №249 від 2 березня 2006 року та отримання у власність профінансованого паю у вигляді нежитлових приміщень на умовах, що викладені в цьому договорі (п.1.1); Пайовик зобов`язується профінансувати як переможець аукціонних торгів, що відбулися 1 липня 2006 року по лоту №4 «Право на інвестування будівництва магазину канцелярських товарів, розташованого на 1 поверсі прибудованого 5 поверхового адміністративного корпусу в АДРЕСА_1 загальною площею 41 кв.м (без перегородок, внутрішніх оздоблювальних робіт та інженерних мереж)», а Замовник побудувати та передати у власність Пайовика пакет документації в обсязі, достатньому для оформлення свідоцтва про власність на нежитлові приміщення загальною площею 41 кв.м (п.2.1). Додатковою угодою №1 від 30 травня 2007 року до Договору №4-ВБ від 3 липня 2006 року на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі визначено, що площа офісних приміщень, вартість яких Пайовик зобов`язується профінансувати, а Замовник зобов`язується передати у власність Пайовича, визначена пунктом 2.1 Договору на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі №4-ВБ від 3 липня 2006 року, фактично становить 41,3 кв.м згідно технічного паспорту, виготовленого бюро технічної інвентаризації (т.1 а.с.42-43, 44, 45). Згідно Договору №5-ВБ на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі від 3 липня 2006 року, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» в особі директора («замовник») та громадянином ОСОБА_3 («пайовик»), предметом договору є участь Пайовика на конкурентних засадах в будівництві з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі з надбудовою п`ятого поверху та прибудови 5-поверхового адміністративного корпусу за адресом: АДРЕСА_1 А згідно рішення Одеської міської ради за №249 від 2 березня 2006 року та отримання у власність профінансованого паю у вигляді нежитлових приміщень на умовах, що викладені в цьому договорі (п.1.1); Пайовик зобов`язується профінансувати як переможець аукціонних торгів, що відбулися 1 липня 2006 року по лоту №5 «Право на інвестування будівництва кімнат для відпочинку, офісних приміщень, розташованих на мансардному поверсі прибудованого 5 поверхового адміністративного корпусу в АДРЕСА_1 загальною площею 54 кв.м (без перегородок, внутрішніх оздоблювальних робіт та інженерних мереж), а Замовник побудувати та передати у власність Пайовика пакет документації в обсязі, достатньому для оформлення свідоцтва про власність на нежитлові приміщення загальною площею 54 кв.м (п.2.1). Додатковою угодою №1 від 30 травня 2007 року до Договору №5-ВБ від 3 липня 2006 року на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі визначено, що площа офісних приміщень, вартість яких Пайовик зобов`язується профінансувати, а Замовник зобов`язується передати у власність Пайовича, визначена пунктом 2.1 Договору на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі №4-ВБ від 3 липня 2006 року, фактично становить 70,8 кв.м згідно технічного паспорту, виготовленого бюро технічної інвентаризації (т.1 а.с.49-52). Згідно Свідоцтва про право власності на нежитлову адміністративну будівлю, серія САА, №433675, виданого 24 липня 2006 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 14 жовтня 2005 року №2933, довідки державного підприємства «Південьвійськбуд» від 18 жовтня 2005 року №218, об`єкт, що в цілому складається з будівлі літ. «А» загальною площею 1696,9 кв.м, відображений у технічному паспорті від 24 березня 2005 року, який розташований за адресом: АДРЕСА_1 , належить Державі в особі Верховної Ради України на праві державної власності (т.1 а.с.20, 21). Згідно Свідоцтва про право власності на адміністративну будівлю, серія ЯЯЯ №997664, виданого 28 серпня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 липня 2007 року №1445 замість Свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 24 липня 2006 року, серія САА №433675, зареєстрованого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 31 серпня 2006 року номер запису: 5761 в кн.55неж-77, об`єкт, що в цілому складається з будівлі літ. «А» загальною площею 3135,3 кв.м, відображений у технічному паспорті від 19 березня 2007 року, який розташований за адресом: АДРЕСА_1 , належить Державі в особі Міністерства оборони України на праві державної власності (т.1 а.с.22, 23-33). Згідно Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення першого поверху, серія САВ №395921, виданого 16 жовтня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі Договору №4-ВБ на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі від 3 липня 2006 року, Додаткової угоди №1 від 30 травня 2007 року до Договору №4-ВБ від 3 липня 2006 року на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, Акту прийому-передачі від 1 серпня 2007 року, об`єкт, що в цілому складається з приміщень загальною площею 41,3 кв.м, відображених у технічному паспорті від 28 серпня 2007 року, який розташований за адресом: АДРЕСА_1 , в цілому громадянину ОСОБА_3 на праві приватної власності (т.1 а.с.45зв., 46). Згідно Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення першого поверху, серія САВ №395922, виданого 16 жовтня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі Договору №5-ВБ на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі від 3 липня 2006 року, Додаткової угоди №1 від 30 травня 2007 року до Договору №5-ВБ від 3 липня 2006 року на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, Акту прийому-передачі від 1 серпня 2007 року, об`єкт, що в цілому складається з приміщень загальною площею 70,8 кв.м, відображених у технічному паспорті від 29 серпня 2007 року, який розташований за адресом: АДРЕСА_1 , в цілому громадянину ОСОБА_3 на праві приватної власності (т.1 а.с.52зв., 53). Згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_7 , діючим від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої Покровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області 26 жовтня 2007 року за реєстровим №4904 («Продавець») та ОСОБА_1 («Покупець»), ОСОБА_1 купила нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 41.3 кв.м, розташовані за адресом: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С. 18 січня 2008 року, зареєстровано в реєстрі №19. Реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена за реєстраційним номером 20874594 27 лютого 2008 року (т.1 а.с.47-48, 56-57). Згідно Договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_7 , діючим від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої Покровською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області 26 жовтня 2007 року за реєстровим №4904 («Продавець») та ОСОБА_1 («Покупець»), ОСОБА_1 купила нежитлові приміщення шостого поверху загальною площею 70.8 кв.м, розташовані за адресом: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С. 18 січня 2008 року, зареєстровано в реєстрі №22. Реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведена за реєстраційним номером 20874852 27 лютого 2008 року (т.1 а.с.54-55, 57-58). Листом від 11 вересня 2018 року №4192 заступник військового прокурора Південного регіону України проінформовано Міністерство оборони України про не надання Міністерством оборони України згоди ДП МОУ «Південьвійськбуд» на укладення договорів, результатом яких є відчуження державного нерухомого майна за адресом: АДРЕСА_1 ; про використання державної власності всупереч закону; про подання прокуратурою позовів в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (т.1 а.с.59-60). На підставі поданих учасниками справи доказів встановлено, що державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» є підприємством, заснованим на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю; засновником підприємства є Міністерство оборони України. Майно підприємства є державною власністю, закріплюється за ним на праві повного господарського відання; підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та його Статуту. Органом управління майном підприємства є Міністерство оборони України. 3 липня 2006 року підприємством укладено договори з фізичною особою на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, предметом яких була участь пайовика у будівництві з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі з надбудовою п`ятого поверху та прибудови 5-поверхового адміністративного корпусу за адресом: АДРЕСА_1 . Виконання вказаних договорів зі сторони підприємства як замовника передбачало побудову та передачу у власність пайовика пакету документації в обсязі, достатньому для оформлення свідоцтва про власність на обумовлені договором нежитлові приміщення. Відповідно до статті 75 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншими юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом; відчужувати, віддавати в заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємством має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що Міністерством оборони України як органом, до сфери управління якого входить ДП МОУ «Південьвійсьбуд», надавалась згода на укладення спірних договорів №4-ВБ від 3 липня 2006 року та №5-ВБ від 3 липня 2006 року, в результаті яких відбулося відчуження державного нерухомого майна, розташованого за адресом: АДРЕСА_1 , не надано. Наявний в матеріалах справи лист №10/260/1 від 3 лютого 2006 року начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України ОСОБА_4 . надісланий директору ДП МОУ «Південьвійськбуд», за змістом якого Міністерство оборони України вважало наведену у листі від 31 січня 2006 року №12 ДП МОУ «Південьвійськбуд» пропозицію провести заходи по реконструкції будівлі за рахунок пайових внесків третіх осіб слушною та такою, що підлягає реалізації шляхом укладення відповідних господарських угод (договорів), не є належним доказом надання згоди органом управління на укладення договорів, в наслідок виконання яких відбулося відчуження державного нерухомого майна. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено статтею 203 ЦК України, частиною 1 якої передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавство, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відсутність згоди Міністерства оборони України на укладення договорів, внаслідок виконання яких відбулося відчуження державного нерухомого майна, вказує на те, що договори №4-ВБ від 3 липня 2006 року та №5-ВБ від 3 липня 2006 року на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі, укладені за відсутності необхідного обсягу повноважень з порушенням частини 5 статті 75 ГК України, тому спірні договори підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України. Правочин, визнаний недійсним, не породжує жодних правових наслідків, відтак, при визнанні недійсними спірних договорів на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі Міністерство оборони України як уповноважений власник належного державі майна вправі на підставі статей 387, 388 ЦК України витребувати це державне майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Проте, в даній справі підлягають застосуванню наслідки спливу позовної давності з огляду на наступне. Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права, щодо якого заявлено вимогу, і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб`єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги. Так, прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до суду з вимогами про визнання недійсними договорів, витребування майна, скасування державної реєстрації права власності звернувся 25 вересня 2018 року. Суб`єктивне право, про захист якого просить прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, існує, факт його порушення встановлено, відтак, підстави для відмови в позові за безпідставністю матеріально-правової вимоги, як то вирішив суд першої інстанції, відсутні. Положеннями частин 3, 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороно у спорі, є підставою для відмови у позові. Заяву про застосування позовної давності зроблено відповідачем ОСОБА_1 в суді першої інстанції до винесення ним рішення, відтак, за доведеності спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, у позові належить відмовити. На правовідносини, що виникли, поширюється визначена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки. За загальним правилом, що міститься у частині 1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Спірним є початок перебігу позовної давності. Судова практика, на яку орієнтує касаційна інстанція, виходить з того, що для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав; що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що міститься в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, не достатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Так, прокурор та Міністерство оборони України дотримання строку позовної давності обґрунтовує тим, що про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів на нерухоме майно адміністративну будівлю, розташовану за адресом: АДРЕСА_1 , Міністерство оборони України довідалося лише з листа заступника військового прокурора Південного регіону України від 11 вересня 2018 року №05/3-4192вих18. Проте дане не доводить той факт, що Міністерство оборони України не знало (не могло знати) про порушення свого права раніше. Відповідно до положень Закону України «Про управління об`єктами державної власності», який набрав чинності з 18 жовтня 2006 року, до повноважень органів управління віднесено, зокрема, забезпечення проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних підприємств і господарських структур (п.8 ч.1 ст.6); здійснення контролю за діяльністю господарських структур (п.10 ч.1 ст.6); ведення обліку об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів (п.11 ч.1 ст.6) тощо. Статутом ДП МОУ «Південьвійськбуд», який затверджено наказом Міністра оборони України від 29 січня 1998 року №27, передбачено здійснення контролю органом управління майном, тобто Міністерством, за ефективністю використання, збереженням закріпленого за підприємством майна. Отже, Міністерство оборони України як орган управління майном ДП МОУ «Південьвійськбуд» мав здійснювали контроль за ефективним використанням, збереженням закріпленого за підприємством майна. Матеріали справи містять інформацію, не заперечену прокурором та Міністерством оборони України, щодо проведення з 6 листопада 2008 року по 18 листопада 2008 року документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ «Південьвійськбуд» за період з 1 жовтня 2006 року по 18 листопада 2008 року під керівництвом старшого інспектора-ревізора відділу фінансового контролю у сфері виробництва та послуг Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України із залученням спеціалістів цього ж відділу на підставі плану Контрольно-ревізійної роботи на П півріччя 2008 року та посвідчень директора Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України від 5 листопада 2008 року №№234/438, 439, 440,

441. В Акті контрольно-ревізійної перевірки ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 21 листопада 2008 року №234/43/230, підписаному посадовою особою Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства, відображено обізнаність з приводу укладення за результатами проведених аукціонів договорів на пайову участь в реконструкції будівлі за адресом: АДРЕСА_1 , після виконання яких ДП МОУ «Південьвійськбуд» належить лише 714,00 кв.м приміщень будівлі із 1696,9 кв.м до реконструкції та із 3135,3 кв.м після реконструкції. Крім того, 28 серпня 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано Свідоцтво про право власності на адміністративну будівлю, яким було посвідчено, що об`єкт, розташований за адресом: АДРЕСА_1 та складається з однієї будівлі літ. «А» загальною площею 3135,3 кв.м, належить Державі в особі Міністерства оборони України на праві державної власності. Спірні договори на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі укладено 3 липня 2006 року, реконструкцію об`єкту завершено у 2007 році, 16 жовтня 2007 року ОСОБА_3 отримано свідоцтво про право приватної власності на нежитлові приміщення, які ним на підставі нотаріально посвідчених 18 січня 2008 року договорів купівлі-продажу відчужено ОСОБА_1 ; державна реєстрація права приватної власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення проведена 27 лютого 2008 року, з 2008 року приміщення використовуються власником ОСОБА_1 . За таких обставин, подання прокурором в інтересах держави в особі Міністерства оборони України позову 25 вересня 2018 року є зверненням до суду з пропуском строку позовної давності; той факт, що Міністерство оборони України про порушення права державної власності могло довідатися не менш як 10 років тому, ні прокурором, ні Міністерством оборони України, в інтересах якого подано прокурором позов, не спростовано; щонайменше з листопада 2008 року позивач очевидно знав (не міг не знати) про вибуття з власності держави спірного майна, відповідно про порушення внаслідок цього прав держави. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанова Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №6-1852цс16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі №369/6892/15-ц, від 22 травня 2018 року в справі №469/1203/15-ц, від 4 грудня 2018 року в справі №910/18560/16). Позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини 5 статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Враховуючи відсутність обставини, які б свідчили про поважність причин такого значного пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, захист прав держави в даному випадку є вичерпаним. У позові прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України належить відмовити за спливом позовної давності. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2018 року в справі за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд», ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними, витребування майна, скасування державної реєстрації права власності змінити в його мотивувальній частині та залишити без змін в його резолютивній частині. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 січня 2020 року. Головуючий Л.М.Вадовська Судді Л.Г.Ващенко Г.Я.Колесніков