Постанова 4803 № 216/5834/15-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1317/20 Справа № 216/5834/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Кузнецов Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. секретаря судового засідання-Голуб О.О. сторони справи : позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», відповідач- ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міськогорайонного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2019року, ухваленого суддею Кузнецовим Р.О. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, (відомості про складення повного тексту судового рішення відсутні), - ВСТАНОВИВ : У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту - ПАТ «Дельта Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1138919000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 110 000 доларів США з розрахунку 15 % річних за користування кредитом на строк до 25.08.2022. Банк взяті на себе зобов`язання виконав в повному обсязі. 08 грудня 2011 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» передає АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним кредитним договором іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки №11389191000-З від 29 серпня 2008 року передала в іпотеку нерухоме майно, а саме: п`яти кімнатну квартиру загальною площею 123,7 кв.м., житловою площею 79,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить останній на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2004 року. Внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору станом на 01.07.2015 утворилась заборгованість у розмірі 5720585,60 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 2225956,87 грн.; сума заборгованості за відсотками - 2627759,41 грн.; пеня - 809794,27 грн.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 23869,79 грн.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 33205,25 грн. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк». Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2019 року позовна заява Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволена. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: п`яти кімнатну квартиру, загальною площею 123,7 кв.м., житловою площею 79,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна посвідченого 02.09.2004, приватним нотаріусом Криворізького МНО Пахомовою Н.І. за реєстровим №14872, в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 5720585,60 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом - 2225956,87 грн.; сума заборгованості за відсотками - 2627759,41 грн.; пеня - 809794,27 грн.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 23869,79 грн.; сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по відсотках - 33205,25 грн., шляхом визнання за Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (код ЄДРПОУ 34047020) права власності на предмет іпотеки, а саме: п`яти кімнатну квартиру, загальною площею 123,7 кв.м., житловою площею 79,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 39, ЄДРПОУ 34047020) судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 85808,78 грн. (вісімдесят п`ять тисяч вісімсот вісім гривень сімдесят вісім копійок). Відповідач ОСОБА_1 , будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі. При цьому, скаржник вказує на те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив повноваження представника позивача, проігнорувавши норми ЦПК України. Відповідач зазначає, що суд погодився із розрахунком заборгованості відповідача наданим позивачем, не дослідивши об`єктивно та всебічно розрахунок заборгованості. Наголошує на тому, що представником відповідача 06.11.2018 року подавалося клопотання про витребування від позивача виписки про стан рахунків за споживчим договором від 29 серпня 2008 року та клопотання про витребування розрахунку заборгованості, у задоволенні яких судом було відмовлено. Вказує, що позивачем не було надано до позову виписки про стан рахунків, які свідчать про розмір фактично сплаченого кредиту та датами сплати. Скаржник вважає, що відсутність в матеріалах справи розрахунку заборгованості та виписки по рахунку унеможливлює встановлення наявності зобов`язань по нарахуванню заборгованості. Посилаючись на ст.549 ЦК України відповідач вказує, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, у зв`язку із чим їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошового зобов`язання за кредитним договором свідчить про порушення положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення. Також, відповідач наголошує на тому, що суд проігнорував клопотання представника відповідача щодо виклику в судове засідання поручителів ОСОБА_2 та представника ТОВ «Прогрес» чим порушив вимоги чинного законодавства. Скаржник зазначає, що позивачем при подачі позову судовий збір у розмірі 85 808,78 грн. не сплачувався, тому вона не погоджується із рішенням суду в частині стягнення з відповідача судового збору. Відзив на апеляційну скаргу відповідача не подано. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який у повному обсязі підтримав доводи апеляційної скарги відповідача, просив їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 29 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №1138919000, згідно з умовами, якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 110 000 доларів США з розрахунку 15 % річних за користування кредитом на строк до 25 серпня 2022 року (а.с. 4-9, т.1). Банк взяті на себе зобов`язання виконав в повному обсязі. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним Кредитним договором Іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки №11389191000-З від 29 серпня 2008 року передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить останній на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Пахомовою Н.І. (а.с.30-33, т.1). 08 грудня 2011 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» передає ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» як кредитора у зазначених зобов`язаннях, а внаслідок передачі від Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 40-41, т.1). Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 №51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким, з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» (а.с. 47-48, т.1). Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору станом на 01.07.2015 утворилась заборгованість у розмірі 5720585,60 грн. з яких: сума заборгованості за кредитом - 2225956,87 грн.; сума заборгованості за відсотками - 2627759,41 грн.; пеня - 809 794,27 грн.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 23869,79 грн.; сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 33205,25 грн. (а.с. 34, т.1). Позивач на виконання зазначених вимог Закону України «Про іпотеку» 16 липня 2015 року направив на адресу відповідача вимогу про усунення порушення умов кредитного договору (а.с. 35, т.1), однак відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконує, відтак у позивача виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до іпотечного договору №11389191000-З від 29 серпня 2008 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», права якого придбав ПАТ «Дельта Банк», та в п. 4.1 мітиться, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється на підставі рішення суду (п. 4.2.1). Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» виходив з того, що не виконання відповідачем основного зобов`язання за кредитним договором є підставою для задоволення обґрунтованих позовних вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Колегія суддів у повному обсязі погоджується з таким висновком суду першої інстанції і не може погодитись із доводами відповідача ОСОБА_1 , викладеними в апеляційній скарзі, виходячи з наступних підстав. За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Колегія суддів вважає, що оскаржуване відповідачем судове рішення відповідає зазначеним вище нормам закону. Статтями 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а ч.2 ст.1050 ЦК України передбачено, що кредитор має право вимагати дострокового повернення всієї суми позики та сплати відсотків, у випадку, якщо позичальник прострочив повернення чергової частини позики, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом, як передбачено ст.590 ЦК України. Згідно ч.6 ст.3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Статтею 12 вказаного Закону передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Крім того, відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а згідно ст.35 цього Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання, а також право на відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки. Згідно вимог ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін. Згідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.2 ст.80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Рішення суду оскаржується в частині розрахунку заборгованості, з яким не погоджується відповідач, та який взято до уваги судом при зверненні стягнення на предмет іпотеки. Доводи скаржника ОСОБА_1 про те, що суд належним чином не перевірив повноваження представника позивача, що суд погодився із розрахунком заборгованості відповідача наданим позивачем, не дослідивши об`єктивно та всебічно розрахунок заборгованості, що суд відмовив у задоволенні клопотань про витребування від позивача виписки про стан рахунків за споживчим договором від 29 серпня 2008 року та про витребування розрахунку заборгованості, про виклик в судове засідання поручителів ОСОБА_2 та представника ТОВ «Прогрес», що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, у зв`язку із чим їх одночасне застосування свідчить про порушення положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, колегія суддів відхиляє. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи наведені вище доводи відповідача встановив, що під час судового розгляду справи суд першої інстанції у відповідності з вимогами п.1 ч.1ст.62 ЦПК України належним чином перевіряв повноваження сторін, в тому числі і повноваження представника позивача ОСОБА_4 , що підтверджується наявними у справі довіреностями та журналами судового засідання (а.с.20:, 208-209, 218-219 т.1, 8, 42 т.2). Також, суд першої інстанції у відповідності з вимогами цивільного процесуального закону розглядав в судовому засіданні клопотання сторони відповідача щодо витребування виписки про стан рахунків, розрахунку заборгованості, про виклик в судове засідання поручителів ОСОБА_2 та представника ТОВ «Прогрес», вислухавши думку сторін щодо заявлених клопотань, ухвалив рішення про відмову в їх задоволенні, що не суперечить нормам ст..222 ЦПК України. Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором від 01 липня 2015 року, погодився із ним, тоді як сторона відповідача має сумніви щодо правильності здійснених позивачем розрахунків. За змістом ч.1 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта складений на його замовлення. Суд апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи встановив, що ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 , маючи сумніви у правильності розрахунків заборгованості, наданої позивачем мали можливість надати суду висновок експерта складений на замовлення сторони відповідача, який би підтвердив або спростував нараховану позивачем заборгованість або заявити клопотання суду щодо призначення відповідної експертизи для визначення суми боргу за кредитним договором, або хоча б надати власний розрахунок, де вказано який з платежів виконаних боржником не було враховано кредитором, однак таких клопотань стороною відповідача не було заявлено. З розрахунку заборгованості, перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що вона складається з заборгованості за кредитом - 2225956,87 грн.; заборгованості за відсотками - 2627759,41 грн.; пені - 809 794,27 грн.; суми за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 23869,79 грн.; суми за ставкою 3% від простроченої заборгованості по відсотках - 33205,25 грн, що разом становить суму 5720585,60 грн. У заборгованості відсутні відомості про нарахування штрафів, нарахована пеня в розмірі 809 794,27 грн, за один рік, яка, також була перевірена судом апеляційної інстанції та встановлена правильність її нарахування, тому доводи скаржника щодо порушення вимог стаття 61 Конституції України про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення, колегія суддів не сприймає. Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час подачі позову у серпні 2015 року позивач на підставі п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір був звільнений від сплати судового збору», у зв`язку із чим, суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі стягнув з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 85808,78 грн. За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2019 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду до ухвалення судового рішення по справі (а.с.68, т.2). Відповідно п.п.6 п.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 1 листопада 2011 року (з подальшими змінами та доповненнями), судовий збір за розгляд апеляційної скарги на рішення суду становить 150% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Отже, оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 128 713,17 грн. (85808,78 грн. х 1,5%). Колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги відповідача не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості й підстави для його зміни у відповідності до доводів апеляційної скарги відсутні, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, ст.375, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2019 рокузалишити без змін. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 128 713,17 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 27 січня 2020 року. Головуючий: Судді: