Постанова 4808 № 342/867/18

Справа № 342/867/18 Провадження № 22-ц/4808/237/20 Головуючий у 1 інстанції Ничик Г. І. Суддя-доповідач Девляшевський ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Девляшевського В.А., суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Капущак С.В., з участю: представника ПАТ КБ «Приватбанк» - Рокетської С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Городенківського районного суду, ухвалене головуючим суддею Ничик Г.І. 22 листопада 2019 року, в с т а н о в и в: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» пред`явило позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору № б/н від 07.09.2010 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2200 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом в заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором та можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконує, а тому станом на 04.07.2018 заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 15590,29 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 3193,82 грн, нарахованих відсотків за користування кредитом -3501,71 грн, нарахованої пені 7676,17 грн, а також штрафів: (фіксована частина) 500 грн та штраф (процентна складова) 718,59 грн. Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вказану суму боргу та судові витрати. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Городенківського районного суду від 22 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3193,82 грн заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором б/н від 07.09.2010 та 1762 грн судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції рішення мотивував тим, що у заяві позичальника від 07 вересня 2010 року процентна ставка не зазначена, у цій заяві відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. За таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати пені та штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із даним рішенням суду в частині відмови у стягненні процентів та неустойки, представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначила, що відповідачем не заявлялись вимоги про визнання укладеного кредитного договору недійсним або нікчемним та не спростовувались жодним чином доводи позивача. Крім того, під час підписання анкети-заяви відповідач погодилася з умовами та правилами надання банківських послуг. ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості, що на думку позивача, свідчить про згоду відповідача з формою договору та його умовами. Апелянт зазначила, що чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому. Позивач вважає, що рішення суду щодо не ознайомлення відповідача з Тарифами, Умовами та правилами ґрунтується на припущеннях. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17, оскільки у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем не оспорювався та не визнавався недійсним, тому наведені вище обставини свідчать про згоду відповідача усіма умовами цього договору. У зв`язку із наведеним просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками, неустойкою та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги Банку в цій частині в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача. ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила. В засідання апеляційного суду ОСОБА_1 не з`явилась з невідомих причин, хоч судове повідомлення їй було направлено завчасно у встановленому законом порядку. Отже, є правові підстави для розгляду справи у її відсутності. Представник Банку ОСОБА_2 С ОСОБА_3 апеляційну скаргу з наведених вимог підтримала. Вислухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Фактичні обставини справи встановлені судом Суд першої інстанції встановив, що 07.09.2010 між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (сума кредитного ліміту у заяві не вказана). У заяві зазначено, що відповідач погодилась з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 8). До позовної заяви банк додав витяг з умов та правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», які без підпису відповідача (а.с. 9, 10-24). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 04.07.2018 становила 15590,29 грн та складається із: заборгованості за тілом кредиту 3193,82 грн, нараховані відсотки 3501,71 грн, нарахована пеня 7676,17 грн, а також штраф 1218,59 грн, (а.с. 5-7).

Мотивувальна частина Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У частині другій статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ПАТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 07 вересня 2010 року розмір процентної ставки не зазначений. Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 07.09.2010, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (07.09.2010) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.08.2018), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Наявність у матеріалах справи редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. З тих же підстав не можна вважати складовою частиною кредитного договору витяг з Тарифів банку, оскільки вони також не містять підпису позичальника. Колегія суддів приймає до уваги, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 вересня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вказане враховано судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» процентів за користування кредитом, штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг. З наведених підстав, апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що сплачування відповідачем коштів за користування кредитом свідчить про узгодження сторонами процентної ставки, оскільки враховуючи відсутність погоджених умов кредитування, автоматичне списання коштів з рахунку позичальника без ініціювання цієї дії самим позичальником та поза її волею, не може вважатися добровільним погашенням боргу за користуванням кредитом. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач в суді першої інстанції не пред`явив, тому вони не можуть бути розглянуті апеляційним судом. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Приймаючи до уваги вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Також колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами кредитний договір від 07 вересня 2010 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів уважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 тільки суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 3193,82 грн. За таких обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника АТ КБ «Приватбанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Городенківського районного суду від 22 листопада 2019 року в даній справі - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, і у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту. Повний текст постанови складено 24 січня 2020 року. Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк