Постанова 4854 № 420/161/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ______________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 січня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/161/19 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача - судді Стас Л.В. суддів Шляхтицького О.І, Семенюка Г.В. розглянувши у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДФС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 ( надалі позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області ( надалі відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0012341303 від 09.06.2017 року у сумі 122 813 грн. 11 коп. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014, 2015, 2016 роки. В обґрунтування позову зазначив, що зміни до Податкового кодексу України щодо об`єктів нерухомості були внесені пізніше ніж за 6 місяців до початку 2014 року, вони не можуть бути застосовані у 2014 бюджетному році, з огляду на приписи пп.4.1.9 п. 4. 1 ст. 4 ПК України, якими встановлено принцип стабільності податкового законодавства. Також, позивач зазначив, що у власності позивача не було об`єкту (об`єктів) оподаткування, житлова площа яких складала би 1887, 25 кв.м, оскільки позивачу на праві спільної часткової власності з іншими особами належало два будинки, житлова площа яких складає, відповідно, 274, 2 кв.м та 1288 кв.м, при цьому, частка права власності позивача у цих будинках складає Ѕ. Позивач також вважає, що визначення розміру податкового зобов`язання позивача за 2015 рік, та його розрахунок не відповідають вимогам законодавства, є протиправними та такими, що не підлягають застосуванню, оскільки рішення Одеської міської ради №6258-VI від 21.01.2015 року щодо визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не було опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду. Стосовно визначення позивачу суми податкового зобов`язання за 2016 рік із застосуванням елементів податку, які встановлені законом безпосередньо у 2016 році, позивач вважає, що це прямо суперечить нормам ПК України та не може бути підставою для нарахування податкового зобов`язання. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, місцезнаходження: 665044, м. Одеса, вул. Семінарська,5) №0012341303 від 09.06.2017 року в частині нарахування податкового зобов`язання за податковий період - 2014 рік у сумі 33 2689,24 грн. та за податковий період - 2015 рік у сумі 36 960,21 грн. В іншій частині позовних вимог, - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 818,76 грн. (вісімсот вісімнадцять гривень 76 копійок). В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду від 26 березня 2019 року та додаткове рішення від 08 квітня 2019 року скасувати, прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі та вирішити питання розподілу судових витрат. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що з огляду на принцип правової визначеності, недотримання законодавцем передбаченої процедури внесення змін до елементів податку, має наслідком заборону застосування таких елементів податку до настання планового періоду, але суд першої інстанції не надав цим доводам належної оцінки. На думку апелянта, відповідно до Закону України від 24.12.2015 року № 909-VIII « Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», підпункт 266.7.1 пункту 266.7 Податкового кодексу, яким встановлено порядок обчислення суми податку, було доповнено підпунктом п`ятим « ґ », згідно якого сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку). Заперечуючи проти наданого відповідачем розрахунку, ОСОБА_1 вказав на протиправність застосування наведеної редакції абзацу "ґ" підпункту 266.7.1 пункту 266.7 ПК України з огляду на пряму заборону, встановлену ст.4 Податкового кодексу. Відмовляючи в задоволені позову в цій частині, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що змінами внесеними Законом № 909-VIII, не був визначений новий податок, а також не змінені об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 Податкового Кодексу, а тільки додано до податкового зобов`язання додатковий коефіцієнт у розмірі 25 000 грн. Такий висновок суду прямо суперечить нормам Податкового кодексу України та свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. Закріплений у пп. 4.1.9. ПК України принцип стабільності встановлює пряму заборону змінювати будь-які елементи податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. В апеляційній скарзі на рішення суду від 26 березня 2019 року, податковий орган, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги, вказав, що на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3. ст.54 , п. 102.1 ст. 102, та відповідно до пп. 266.7.2. п.266.7. ст.266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI Головним управлінням ДФС в Одеській області правомірно сформовано податкове повідомлення - рішення №0012341303 від 09.06.2017 року за 2014 - 2016 роки на загальну суму 122 813, 11 грн., яке було вручено платнику податку ОСОБА_1 особисто та сплачено ним у повному обсязі, а посилання позивача на незаконність винесення податкового повідомлення - рішення є вільним трактуванням законодавства. У відзиві на апеляційні скарги Головного управління ДФС в Одеській області, позивач послався на доводи, ідентичні тим, що викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , відповідач навів законодавче обгрунтування правомірності своїх дій. Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких мотивів. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником Ѕ житлового будинку на праві спільної часткової власності за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею АДРЕСА_3 кв.м., житловою 274,2 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САК №931094 (а.с.18). Також ОСОБА_1 є власником Ѕ житлового будинку на праві спільної часткової власності за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1609,9 кв.м., житловою 1288,1 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САК №931095 (а.с.19). З матеріалів справи вбачається, що площа об`єктів оподаткування 1887, 25 кв. м це загальна площа всього нерухомого майна, з якого нарахований позивачу податок, до складу якого входить дві квартири по АДРЕСА_4 та частка позивача у власності у вищезазначених будинках. Представник позивача не заперечував щодо наявності у позивача квартир по АДРЕСА_4 , загальною площею 124,3 кв. м. ГУ ДФС в Одеській області прийняло податкове повідомлення-рішення №0012341303 від 09.06.2017 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2014 рік - у розмірі 33 268, 24грн., за 2015 рік - у розмірі 36 960,21 грн., за 2016 рік - у розмірі 52584,66 грн. (а.с.14). Судом також досліджені електроні докази щодо опублікування на сайті Одеської міської ради (рішення міськради) 24 грудня 2013 року о 17.36. рішення Одеської міської ради № 4193-УІ від 17.12.2013 року Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 08.07.2011 № 796-УІ Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с.20) та 26 січня 2015 року о 18.45. рішення Одеської міської ради № 6258-УІ від 21.01.2015 року Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (а.с. 21). Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач сплатив суму податкового зобов`язання, що підтверджується квитанціями №4956905 від 27 липня 2017 року, №5062126 від 14 вересня 2017 року; №5119569 від 12 жовтня 2017 року (а.с.15). Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачем неправомірно нараховано позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2014, 2015 роки з мотивів порушення законодавцем передбаченої процедури внесення змін до нормативно правових актів щодо встановлення місцевих податків. Водночас, суд першої інстанції вважав що контролюючий орган при визначенні позивачу податкового зобов`язання за 2016 рік діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України № 403-УІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо об`єктів нерухомості від 04.07.2013 року, що набув чинності 04.08.2013 року було внесено зміни до ст. 265 Податкового кодексу України, а саме: у пункті 265.2: підпункт 265.2.1 доповнено словами "в тому числі його частка"; у підпункті 265.2.2: підпункт "б" доповнено словами "в тому числі їх частки"; підпункт "ґ" викладено в такій редакції: "ґ) об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать фізичним особам, які відповідно до закону мають статус багатодітних або прийомних, або малозабезпечених сімей, опікунів, піклувальників дітей, але не більше одного такого об`єкта на сім`ю, опікуна, піклувальника"; у підпункті 265.3.4 слова "податку кількох об`єктів оподаткування база оподаткування обчислюється окремо за кожним з таких об`єктів" замінено словами "податку - фізичної особи більше одного об`єкта оподаткування, в тому числі різних видів (квартир, житлових будинків або квартир і житлових будинків), база оподаткування обчислюється виходячи з сумарної житлової площі таких об`єктів з урахуванням норм підпункту 265.4.1 пункту 265.4 цієї статті"; підпункт 265.5.1 викладено у такій редакції: "265.5.1. Ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування"; доповнено підпунктами 265.5.2 і 265.5.3 такого змісту: "265.5.2. Ставки податку для фізичних осіб встановлюються в таких розмірах: а) не більше 1 відсотка - для квартири/квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів; б) 2,7 відсотка - для квартири/квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів; в) 1 відсоток - для різних видів об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких не перевищує 740 кв. метрів; г) 2,7 відсотка - для різних видів об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких перевищує 740 кв. метрів". Таким чином, Законом № 403-УІІ змінено базу оподаткування, виходячи з сумарної житлової площі об`єктів нерухомого майна та додано такий об`єкт оподаткування як частка власності. Матеріалами справи також підтверджено, що Одеською міською радою було прийнято рішення Одеської міської ради № 4193-УІ від 17.12.2013 року Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 08.07.2011 № 796-УІ Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке опубліковано на сайті Одеської міської ради (рішення міськради) 24 грудня 2013 року о 17.36. Вподальшому, відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 71-УІІІ Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, який набув чинності з 01 січня 2015 року, статтю 266 Податкового кодексу України викладено у новій редакції. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування, відповідно до п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України, база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності. Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. На виконання цього Закону, Одеська міська рада прийняла рішення №6258-VI від 21.01.2015 року Про встановлення податку на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке було опубліковано на офіційному сайті 26 січня 2015 року о 18.45. Відповідно до статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Згідно зі статтею 10 Кодексу до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір. Місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю). Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Як передбачено пунктом 12.3.статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України). Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду. Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України, у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю. Наведені положення кодексу необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 15 липня 2014 року, колегія суддів погоджується з висновком суду, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року. Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією викладеної у постанові Верховного Суду від 11 березня 2019 року по справі №815/6234/16. Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також висновки Верховного Суду, колегія суддів також вважає, що відповідачем неправомірно нараховано позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2014, 2015 роки, а тому податкове повідомлення-рішення №0012341303 від 09.06.2017 року в частині нарахування податкового зобов`язання за податковий період - 2014 рік у сумі 33 2689,24 грн. та за податковий період - 2015 рік у сумі 36 960,21 грн. підлягає скасуванню. В подальшому, Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році від 24 грудня 2015 року № 909-VIII(далі - Закон № 909-VIII), який набув чинності з 01 січня 2016 року, було внесено зміни до Податкового кодексу України у підпункті 266.7.1 пункту 266.7 та доповнено підпунктом "ґ" такого змісту: "ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку)". Проаналізувавши викладену норму, суд дійшов правильного висновку, що вказаними змінами не був визначений новий податок, а також не змінені об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу, а тільки додано до податкового зобов`язання додатковий коефіцієнт у розмірі 25 000,00 грн. Так, виходячи із визначень, закріплених у Податковому кодексі України об`єкту оподаткування, а саме: об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку (ст. 22 Податкового кодексу України); бази оподаткування, а саме: базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування (ст. 23 Податкового кодексу України); ставки оподаткування, а саме: ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування (ст. 25 Податкового кодексу України), колегія суддів також вважає, що ці показники не були змінені. Крім того, згідно з пунктом 7 Закону №909-VІІІ, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», що свідчить про відсутність обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов`язок громадянина сплатити податок за 2016 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів. Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено також правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9). Суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання в тому числі Закону України від 24 грудня 2015 №909-VІІІ, рішенням Одеської міської ради № 428-VII від 16.03.2016р. «Про внесення змін до Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 р. № 6258-VI», внесені зміни до Положення про податок на майно в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема, пункт 5 Положення викладено в наступній редакції «

5. Ставки податку: 5.1. Ставки податку для об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб встановлюються у розмірі 0,1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. 5.2. Ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, встановлюються у розмірі 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування». Згідно з пункту 3 Рішення, воно набуває чинності з 01 січня 2016 року. Колегія суддів визнає, що при прийнятті спірних актів індивідуальної дії, податковий орган, як суб`єкт виконавчої влади, застосував чинне рішення органу місцевого самоврядування (з урахуванням змін), яке в свою чергу прийняте на виконання положень Закону України від 24 грудня 2015 року №909-VІІІ, норми якого були чинними, не визнані неконституційними, та які рекомендували, з метою забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році, переглянути прийняті на 2016 рік рішення щодо встановлення місцевих податків і зборів. Перевіряючи податкове повідомлення-рішення податкового органу за період 2016 року, яке є предметом судового оскарження в цій справі, на його відповідність критеріям (вимогам), яким воно має відповідати, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час ухвалення судового рішення), суд першої інстанції здійснив вірний висновок зокрема про його прийняття відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача від 09 червня 2017 року, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування, яким встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи. Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України). Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в апеляційній скарзі, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків. Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення. Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) слід зазначити таке. Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (стаття 41 Конституції України). Пунктом 21 рішення ЄСПЛ у справі Федоренка проти України від 30 червня 2006 року зазначено, що, відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може виступати у формі не тільки майна, а й "виправданих очікувань" від ефективного використання права власності. У рішенні ЄСПЛ у справі Стретч проти Об`єднаного Королівства від 24 червня 2003 року майном, у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції (встановлює право особи на мирне володіння своїм майном), вважається, зокрема, "законне і обґрунтоване очікування набути майно або майнове право" . Таким чином, наявність згаданої вище норми Податкового кодексу України породжує у платників податків обґрунтовані "законні очікування" щодо майна (податку), який підлягає (або не підлягає) сплаті в наступному податковому періоді, за умови збереження або відчуження власного майна. Виходячи з цього, хоча й платник податків не має права на позов про скасування законодавчих змін, однак може скористатись можливістю захистити на його думку порушене право та інтереси з огляду на доведеність чи реальність такого порушення в іншій спосіб, зокрема, пред`явленням позову про відшкодування шкоди. У даному ж випадку, суд констатує, що позивач не скористався правом звернення до суду з позовом про оскарження рішення органу місцевого самоврядування, яким в тому числі керувався відповідач приймаючи податкове повідомлення-рішення в частині податкового періоду за 2016 рік. Отже, хоча держава, володіючи податковим суверенітетом, має право встановлювати норми, змінювати і скасовувати раніше встановлені нею норми поведінки, проте у неї відсутні гарантії чи імунітет від вимог щодо відшкодування шкоди (якщо заподіяння таких буде доведене) платникам податків, які виникли у зв`язку з порушенням їхніх законних очікувань через такі дії чи рішення органів державної влади. За вказаних обставин у даній справі можливо й порушено вказаний принцип, однак це само по собі не може бути підставою для визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень (контролюючого органу) та для скасування податкового повідомлення-рішення за 2016р., при винесенні якого відповідачем дотримано приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд вважає, що цей Закон №909-VІІІ в тому числі і в частині порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) спрямований на захист суспільних (публічних) інтересів та з урахуванням ситуації, яка виникла в Україні у той період часу та особливостей правової природи податкових правовідносин, мав на меті усунути об`єктивні (технічні) недоліки законодавчого регулювання конкретного аспекту оподаткування. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення залишити без змін. Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача №UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1228,14 грн. (одна тисяча двісті двадцять вісім гривень, 14 коп.). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 23 січня 2020 року. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.