Постанова Львівський апеляційний суд № 466/5380/19

Справа № 466/5380/19 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/3035/19 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 січня 2020 року м.Львів Справа № 466/5380/19 Провадження № 22ц/811/3035/19 Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Приколоти Т.І., суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В., секретар Іванова О.О. розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, ухвалене у м. Львові 13 серпня 2019 року у складі судді Зими І.Є. у справі за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат пов`язаних з навчанням,- встановив: 3 липня 2019 року позивач звернувся з цим позовом. Просить стягнути з відповідача 44 226, 30 грн. та судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що наказом Львівського державного університету внутрішніх справ від 4 серпня 2014 року за № 488 о/с ОСОБА_1 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання цього навчального закладу. Вказує, що між позивачем в особі УМВС України у Тернопільській області та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. За умовами договору відповідач зобов`язаний, у разі звільнення з органів внутрішніх справ після закінчення навчання протягом трирічного проходження служби, відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням. Наказом ГУНП України у Тернопільській області від 31 серпня 2018 року № 261 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за власним бажанням. Зазначає, що згідно проведеного розрахунку, сума фактичних витрат, пов`язаних з його утриманням становить 44 226,30 грн. Стверджує, що відповідач не вживає жодних заходів, які свідчать про наміри виконувати зобов`язання передбачені договором, ухиляється від досудового врегулювання спору. Просить позов задовольнити. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського державного університету внутрішніх справ кошти в сумі 44 226, 30 грн. Вирішено питання судових витрат. Рішення суду оскаржив відповідач. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує його законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі. Зазначає, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України, такий необхідно розглядати за правилами КАС України. Вказує, що спір, який виник між сторонами, пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, навіть якщо подання позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби. Згідно з частини 2 статті 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 статті 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла висновку, що скаргу необхідно задовольнити. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі статей 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 82 цього Кодексу вирок суду в кримінальному провадження, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з такогРішення суду першої інстанції мотивовано наступним. Згідно із пунктами 3.2 і 2.3.6 договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України від 29 серпня 2014 року, ОСОБА_1 був зобов`язаний у випадку звільнення з органів внутрішніх справ, після закінчення навчання до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в закладі. Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини. Договір породив певні права та зобов`язання сторін. Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. З довідки-розрахунку № 394 від 26 червня 2018 року вбачається, що сума фактичних витрат, пов`язаних з утриманням ОСОБА_1 за період з 9 серпня 2014 року по 23 червня 2018 року становить 44 226,30 грн. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що згідно із п. 2.3.6. та п. 3.2 договору, постанов Кабінету Міністрів України від 1 березня 2007 року № 313 «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України» та від 12 квітня 2017 року № 261 «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», наказу МВС України від 14 травня 2007 року № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України», наказу Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року «Про затвердження Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах» та відповідно до ч. 6 ст. 18 Закону України «Про міліцію», п. 4 ст.74 Закону України «Про Національну поліцію» витрати на утримання курсантів у вищому навчальному закладі МВС України, підлягають відшкодуванню у судовому порядку. Суд першої інстанції розглянув справу за правилами цивільного судочинства. Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного. Є встановленим, що наказом Львівського державного університету внутрішніх справ від 4 серпня 2014 року за № 488 о/с ОСОБА_1 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Львівського державного університету внутрішніх справ. 4 серпня між позивачем, УМВС України у Тернопільській області та відповідачем укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. Згідно із п. 3.2, п. 2.3.6 договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України від 29 серпня 2014 року, ОСОБА_1 був зобов`язаний у випадку звільнення з органів внутрішніх справ, після закінчення навчання до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в закладі. Наказом ГУНП у Тернопільській області від 31 серпня 2018 року № 261 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням). Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Частиною 2 статті 2 КАС України, передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 цього Кодексу справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно із частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до частини 3 статті 6 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 15 частини 1 статті 3 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Встановлено, що 4 серпня 2014 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України. Згідно із пунктами 3.2 і 2.3.6 договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України від 29 серпня 2014 року, ОСОБА_1 був зобов`язаний у випадку звільнення з органів внутрішніх справ після закінчення навчання до спливу встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в закладі. Статтею 2 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції, а тому його служба є публічною. Головне управління МВС України у Тернопільській області є територіальним органом Національної поліції. Відповідно до частин 1 і 3 статті 73 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські, які вперше прийняті на службу в поліції, з метою набуття спеціальних навичок, необхідних для виконання повноважень поліції, зобов`язані пройти первинну професійну підготовку за відповідними навчальними програмами (планами), затвердженими Міністерством внутрішніх справ України. Порядок і умови проходження первинної професійної підготовки визначає Міністерство внутрішніх справ України. Поліцейські після успішного закінчення курсу первинної професійної підготовки повертаються до органів (закладів, установ) поліції, з яких вони були направлені для проходження первинної підготовки, для подальшого проходження служби в поліції відповідно до частини 4 статті 73 цього Закону. Відповідно до частини 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 ч. 1 ст. 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі п. 2, 4 ч. 1 ст. 77 Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що спір виник у результаті невиконання відповідачем цивільно-правової угоди, внаслідок чого у нього виникло зобов`язання відшкодувати вартість навчання, тому вирішення цього спору належить до компетенції цивільного суду. З таким висновком колегія суддів не погоджується, оскільки спори, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат, відбувається після її звільнення з державної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства. У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимог статті 17 КАС України та статті 19 КАС України, якими охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 липня 1950 року встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є цивільно-правовими, справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення шкоди (збитків) відбувається після її звільнення з державної служби. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Враховуючи вищенаведене, рішення суду першої інстанції належить скасувати та закрити провадження у справі відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України. Повідомити позивача, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Керуючись: п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 367 п.4 ч.1 ст.374, ст.ст. 377, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 серпня 2019 року скасувати. Провадження у справі закрити. Повідомити позивача, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду. Постанову складено і підписано 23 січня 2020 року. Головуючий Судді: