Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 810/1522/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/1522/17 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів: Земляної Г.В., Собківа Я.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 80/13-02 від 29.06.2016 про нарахування транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017, позов задоволено повністю. Ухвалою Верховного суду від 28.03.23019 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2017 і передано справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позов повністю. Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та положенням закону, позаяк транспортний засіб позивача в розумінні вимог Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування, а тому спірне податкове повідомлення-рішення є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Білоцерківської міської ради Київської області №1395-70-VІ від 22 січня 2015 року встановлено місцеві податки на 2016 рік, зокрема і транспортний податок. В подальшому Білоцерківською міською радою 28 січня 2016 року прийнято рішення №47-05-VІІ за яким встановлено місцеві податки та збори на території Білоцерківської міської ради, зокрема транспортний податок. Крім того, даним рішенням визначено, що з 01.01.2016 втратило чинність рішення Білоцерківської міської ради від 22.01.2015 №1395-70- VІ "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Білій Церкві". Позивач є власником транспортного засобу марки AUDI, модель Q7, 2014 року випуску, з об`ємом двигуна 2 967 куб. см., реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . 29 червня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №80/13-02, яким визначено позивачу податкове зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25 000 грн. Не погоджуючись з правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що відповідно до листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 22.02.2016 № 3252-08/4797-03, який брався до уваги відповідачем під час прийняття оспорюваного рішення, автомобіль позивача є об`єктом оподаткування в 2016, оскільки його середньоринкова вартість становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати. Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок. 24.12.2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01.01.2016 року (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об`єкту оподаткування транспортним податком. Підпунктом 267.3.1 пункту 267.3 ст. 267 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. Відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції Закону України від 24.12.2015 №909) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки Законом України № 909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше 5 років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати. Крім того, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Відтак, законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків. В той же час, зі змісту пп. 267.2.1 ч. 267.2 ст. 267 ПК України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 вбачається, що повноваження та обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Отже, як зазначено судом першої інстанції, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація. Водночас, судом першої інстанції вірно вказано, що розрахунок середньоринкової вартості автомобіля з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку, в розумінні статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, не є належним доказом того, що автомобіль позивача не є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, оскільки останній датований квітнем 2017 року. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на неправомірність врахування судом першої інстанції листа Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 22.02.2016 № 3252-08/4797-03, за яким автомобіль позивача є об`єктом оподаткування в 2016 році, позаяк перелік автомобілів, наведений у зазначеному листі, не містить всіх критеріїв, які б дозволили стверджувати про можливість віднесення транспортного засобу позивача до одного із тих, які перелічені в даному листі. До вказаного висновку, колегія суддів дійшла, з огляду на те, що у всіх автомобілів Audi Q7, які вказані у переліку зазначено тип палива - «бензин» (а.с.154). В той же час, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 належить автомобіль Audi Q7, проте тип палива авто - дизельне паливо, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.8). Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В контексті викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав стверджувати про те, що транспортний засіб позивача міститься в переліку, вказаному в листі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 22.02.2016 № 3252-08/4797-03, який став підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Жодних інших доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та у встановленому порядку підтверджували те, що автомобіль позивача є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році матеріали справи не містять. Враховуючи викладене нормативне регулювання та обставини справи, судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду. Згідно п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на те, що позивачем належно підтверджено правомірність своїх вимог та доведено їх обгрунтованість, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області на користь позивача витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в розмірі 1600 грн. Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області № 80/13-02 від 29.06.2016. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 (одна тисяча шістсот) грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко Суддя Г.В. Земляна Суддя Я.М. Собків