Постанова 4855 № 640/17660/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17660/19 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року (місце ухвалення: місто Черкаси, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 25.09.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просить суд визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 2921-17 та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 2921-17, видане Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві, про сплату транспортного податку з фізичних осіб. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 17.06.2015 № 2921-17. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою позов залишити без розгляду у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що особою пропущено строк на звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки спірне податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом 17.06.2015, а з позовом позивач звернувся лише у 2019 році. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на підставі приватної власності належить автомобіль марки Ford Mustang 2010 року випуску, з об`ємом двигуна - 4951. 17.06.2015 Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 2721-17, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000,00 грн. 23.06.2015 вказане податкове повідомлення-рішення надіслано на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Проте, 23.07.2015 вищезазначений лист повернувся на адресу відповідача без вручення, з відміткою на конверті "За закінченням терміну зберігання". 20.04.2019 регіональним сервісним центром МВС в м. Києві сформовано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, згідно якого майно позивача перебуває у податковій заставі згідно акта опису від 24.09.2018 № 757/26-15-17-03-15. 24.04.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив пояснити причини виникнення податкового боргу. Листом від 11.05.2019 № 59356/С/26-15-13-10-22 Головне управління ДФС у м. Києві скерувало на адресу позивача копію податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 2921-17 та копію конверта з відміткою про повернення поштового відправлення. Не погодившись з діями та рішенням контролюючого органу, позивач 13.09.2019 звернувся до суду з даним позовом. Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що апелянтом жодним чином не обґрунтовано правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а єдиним доводом в обґрунтування протиправності рішення суду першої інстанції є порушення позивачем строків на звернення до суду з адміністративними позовом та відсутність причин для визнання пропуску строку на звернення до суду таким, що допущено з поважних причин. Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з клопотанням про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском строків. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2020 визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 , у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено. Відмовляючи у задоволенні клопотання податкового органу, суд першої інстанції виходив з того, що про винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення позивачу стало відомо лише у травні 2019 році. Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що при спробі відчуження свого рухомого майна (транспортного засобу марки Сітроен, ДНЗ НОМЕР_1 ), позивач 20.04.2019 отримав інформацію від сервісного центру МВС України про наявність податкового боргу, що підтверджується талон-заявою сервісного центру МВС України з номером черги № 151, для здійснення послуги, перереєстрації транспортного засобу марки Сітроен, ДНЗ НОМЕР_1 для оформлення договору купівлі-продажу. З метою отримання інформації щодо причин та умов внесення податковим органом обтяження, позивач через свого представника звернувся до відповідача. Листом від 11.05.2019 № 59356/С/26-15-13-10-22 Головне управління ДФС у м. Києві скерувало на адресу позивача копію податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 № 2921-17 та копію конверта з відміткою про повернення поштового відправлення. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, про наявність податкового боргу позивачеві стало відомо після отримання відповіді Головним управлінням ДФС у м. Києві від 11.05.2019 № 59356/С/26-15-13-10-22, що є єдиним документальним підтвердженням про вручення позивачеві спірного податкового повідомлення-рішення. При цьому, у період з 17.06.2015 (дата податкового повідомлення-рішення) по 24.04.2019 (дата звернення із заявою до ДФС, щодо надання інформації про наявність податкового боргу), жодних листів та інформації про наявність у позивача податкового боргу позивач не отримував. Зазначені обставини апелянтом також не спростовано. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку позивачем пропущено строк на звернення до суду з поважних причин. Що ж стосовно правомірності самого податкового повідомлення-рішення колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010. Законом України від 28.12.2014 № 71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України "Транспортний податок". Відповідно до вимог статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування. Згідно з приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. Відповідно до пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті. При цьому, згідно з положеннями підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та статті 265 Податкового кодексу України транспортний податок у складі податку на майно віднесений до місцевих податків. Питання щодо встановлення податку на майно відповідно до вимог Податкового кодексу України вирішують місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом. Особливістю місцевих податків та зборів є те, що вони установлюються конкретною сільською, селищною, міською радою, але в межах тих податків та зборів, що передбачені Податкового кодексу України (підпункти 4.2, 4.4 статті 4, підпункт 10.4 статті 10 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Пунктами 12.3.1 - 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів визначені в пункті 12.4 статті 12 Податкового кодексу України. Зокрема, до повноважень місцевих рад належить до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду (підпункт 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. Відповідно до пункту 4 розділу 2 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Так, Прикінцеві положення Закону № 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році, проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку. Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. В частині п`ятій статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" зазначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 № 58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629" внесені зміни до рішення Київської міської ради від 23.06.2011, а саме: встановлений в м. Києві новий податок на майно-транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок. Вказане вище рішення Київської міської ради опубліковано у газеті "Хрещатик" 06.03.2015. Таким чином, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Тому, за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. У свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню. З урахуванням змісту норм Податкового кодексу України Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. Таким чином, сама собою наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте. Враховуючи викладене, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку. Відтак, рішення, яким введено транспортний податок на території міста Києва, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, що відбулось 06.03.2015. Відповідно до підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зазначений принцип визнано законодавцем однією з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України процитований принцип є елементом правового регулювання. Такий принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов`язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов`язаної з виникненням об`єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов`язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов`язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються. Приписами статті 5 Податкового кодексу України визначено порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України. Порядок формування доходної частини бюджетів, визначено у частині третій статті 27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. З урахуванням вимог чинного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Як вірно зазначено судом першої інстанції, оскільки Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким з 01.01.2015 введено в дію "Транспортний податок", прийнятий 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року. Вказана правова позиція узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України викладеної в постанові від 30.08.2016 у справі № 826/22028/15 та ухвалі цього ж суду від 26.09.2017 у справі № 808/902/16, а також з висновками Верховного Суду, викладеною у постановах, зокрема, від 06.02.2018 у справі № 808/2192/17, від 11.06.2018 у справі № 820/5890/16, від 05.09.2018 у справі № 822/579/16. В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999№1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб. Враховуючи значний об`єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов`язків платників податків. Положеннями підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу. Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 13.10.2021 року)