Постанова 4822 № 724/1488/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 січня 2020 року м. Чернівці справа № 724/1488/19 провадження №22-ц/822/97/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н. секретар Тодоряк Г.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2019 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення. Позовні вимоги позивач обґрунтував слідуючими обставинами. 12.12.2016р. АТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність будинок, загальною площею 94,20 кв.м., житловою площею 48,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі укладеного між сторонами договору іпотеки від 12.11.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Хотинського районного нотаріального округу Чернівецької області Бричаєв Ю.В. та зареєстрованого у державному реєстрі під номером 1424. Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Проживання відповідачів в житловому будинку перешкоджає позивачу в реалізації його прав, передбачених ст.ст. 319, 321 ЦК України. Позивачем було направлено відповідачам письмову претензію про добровільне звільнення будинку, однак відповідачами вказана вимога позивача була проігнорована. Позивач просив виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» вважає рішення суду першої інстанції незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що виселення відповідачів із житлового приміщення, яке не було придбане за рахунок кредитних коштів, без надання їм іншого постійного житла є неправомірним. ОСОБА_1 втратила право власності на будинок, то й втратила право користування ним, а тому правова вимога власника про виселення користувача будинком є законною та обґрунтованою. Втрата права користування житловим приміщенням колишнього власника є наслідком припинення його права власності на це приміщення. Відповідачами вимог щодо оспорення права власності АТ КБ «ПриватБанк» на будинок не заявлялось. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк». Просить апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення. Посилається на те, що аргументи АТ КБ «ПриватБанк» викладені в апеляційній скарзі є безпідставними.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Встановлено, що 12.12.2016р. АТ КБ «Приватбанк», в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, отримав у власність будинок, загальною площею 94,20 кв.м., житловою площею 48,10 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі укладеного між сторонами договору іпотеки від 12.11.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Хотинського районного нотаріального округу Чернівецької області Бричаєв Ю.В. та зареєстрованого у державному реєстрі під номером 1424. АТ КБ «Приватбанк» набуло право власності на належний ОСОБА_1 житловий будинок в безспірному, позасудовому порядку, а саме в порядку, узгодженому сторонами під час підписання договору іпотеки. Позивачем 05.02.2019р. направлялась відповідачам вимога - претензія про необхідність виселення та зняття з реєстраційного обліку в будинку протягом 30 днів з моменту отримання вимоги. Вказана вимога відповідачами залишена без задоволення. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов`язання» Цивільного кодексу України та Законом України «Про іпотеку». За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною другою якої, у редакції на дату ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»). Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, відповідно до частини другої якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК Української РСР. Особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16. У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів». Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18). Установивши, що переданий в іпотеку житловий будинок, був набутий у власність іпотекодавцем ОСОБА_1 до укладення іпотечного договору, не за рахунок кредитних коштів, та за відсутності відомостей про можливість надання позивачем одночасного з вирішенням питання про їх виселення із спірного житлового будинку з наданням іншого постійного житлового приміщення, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про виселення відповідачів із спірного будинку. Доводи апеляційної скарги про те, що відмова у виселенні відповідачів з іпотечного майна порушує права АТ КБ «Приватбанк», як власника спірного житлового будинку, фактично зводяться до незгоди з судовим рішенням, яке грунтуються на правильному застосуванні судом першої інстанції норм частини другої статті 109 ЖК Української РСР та статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку». Апеляційний суд зауважує, що відмова у задоволенні позову про виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення не перешкоджає зверненню позивача з вимогами про їх виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення, яке буде надане їм, у разі задоволення таких вимог. Звернувшись з позовом про виселення з іпотечного житла, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, позивач не заявляв клопотання щодо залучення до участі у справі органу місцевого самоврядування для вирішення питання про надання відповідачам іншого житла. Доводи апеляційної скарги про те, що саме на суд покладено обов`язок визначити та зазначити у рішенні суду інше постійне жиле приміщення, яке має бути надане відповідачам, та не покладено такого обов`язку на банк, оскільки такі повноваження є делегованими виконавчому комітету, не впливають на законність судового рішення у справі, оскільки саме на позивача покладено обов`язок визначати співвідповідачів у справі. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий (підпис) І.Б. Перепелюк Судді: (підпис) Н.К. Височанська (підпис) І.Н. Лисак Згідно з оригіналом :