Постанова 4818 № 616/278/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2020 року м. Харків справа № 612/278/19 провадження № 22-ц/818/369/20 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів - Котелевець А.В., Піддубного Р.М., за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області, ухвалене 3 жовтня 2019 року у складі судді Рикова М.І., УСТАНОВИВ: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на частину житлового будинку з надвірними будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (надалі Будинок) за набувальною давністю. В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником 3/20 частин Будинку, з 2008 року постійно в ньому проживає, користується та утримує весь Будинок в цілому. Постановами Великобурлуцької державної нотаріальної контори від 14.09.2018 їй було відмовлено в оформленні права власності на ј та 3/20 частин Будинку, що залишилися після смерті її прабабусі ОСОБА_3 та матері ОСОБА_4 . Згідно з відмовою нотаріуса право на спадкування зазначених частин в порядку спадкування за законом та заповітом має ОСОБА_2 , який прийняв спадщину в установленому законом порядку, але не оформив своє право на спадкування. З серпня 2006 року ОСОБА_2 не проживає та не з`являється в Будинку, не утримує його в належному стані, не сплачує комунальні послуги за електроенергію, газ та інші послуги. Місце перебування ОСОБА_2 позивачу невідоме. Оскільки з 2008 року вона фактично добросовісно, відкрито, безперервно володіє та користується ј та 3/20 частинами Будинку, позивач просила суд визнати за нею право власності на ці частини будинку за набувальною давністю. Заочним рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 3 жовтня 2019 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Заочне рішення мотивоване тим, що визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Позивачу з самого початку проживання в Будинку було відомо, що Будинок успадкував відповідач, хоч і не оформив спадок належним чином. Таким чином, власником спірних часток житлового будинку є ОСОБА_2 . Тобто безтитульність та добросовісність, як початковий елемент заволодіння спірним майном, відсутні, що є підставою для відмови у задоволенні позову. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду не відповідає встановленим у справі обставинам, що підтверджені належними доказами. Державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори їй було відмолено в оформлені спадщини на спірні частини Будинку, оскільки спадщину фактично прийняв ОСОБА_2 . Проте останній до цього часу своє право на спадщину не оформив. Зі спадкової справи вбачається, що спадкові справи після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не заводились. Факт прийняття спадщини ОСОБА_6 після смерті її матері ОСОБА_3 та факт прийняття спадщини за заповітом ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 перевірявся по домовій книзі. Було встановлено, що заповіт у спадковій справі відсутній, а факт заповіту судом не перевірявся, тому є обґрунтовані сумніви у його дійсності. Відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_1 прийняла спадщину, оскільки спадкоємець ОСОБА_2 занедбав Будинок, заборгував за комунальні послуги. Позивач з 2008 року проживає в Будинку, постійно займається благоустроєм прибудинкової території, ремонтом і підтриманням будівлі в належному стані. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення сторін у справі, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України). Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є власником 3/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 надалі Будинок ), що підтверджується даними свідоцтва про право на спадщину від 29.03.2006 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 13, 14). Інша частина Будинку залишилася зареєстрованою за колишніми власниками будинку: за ОСОБА_4 в розмірі 3/4 частки (за виключенням частки, право власності на яку набула позивачка на підставі спадкування за законом) та за ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки, що підтверджується даними свідоцтва про право власності від 31.01.2006, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 15 - 17). ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 97 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 24 травня 1985 року був зроблений запис за № 59, відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 (т.1 а.с.18). Після її смерті відкрилася спадщина на ј частину Будинку. Доводи апелянта про те, що зазначену частину будинку ніхто зі спадкоємців не прийняв спростовується даними постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 серпня 2018 року, виданої державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області. Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_3 була прабабусею позивачки. На день її смерті з нею постійно проживала її донька ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину фактично, але не оформила спадкових прав та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_6 залишила заповіт, посвідчений Великобурлуцькою державною нотаріальною конторою Харківської області 25 вересня 1998 року за зареєстрованим № 1748 на майно на ім`я онука ОСОБА_2 , який спадщину прийняв фактично, оскільки на день смерті ОСОБА_6 постійно мешкав з нею в спадковому будинку, але до цього часу спадщину не оформив (т.1 а.с.11). Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_6 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.47). ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 68 років, про що в книзі реєстрації актів про смерть 25 листопада 2002 року зроблено актовий запис № 164, згідно зі свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 (т.1 а.с.19). Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 серпня 2018 року, виданої державним нотаріусом Великобурлуцької державної нотаріальної контори Харківської області позивачці, яка є донькою ОСОБА_4 , відмовлено в оформленні права на спадкування 3/20 частин Будинку після смерті матері тому, що зазначену частку фактично прийняв та мав оформити за собою право власності син спадкодавці - ОСОБА_2 , але до цього часу так і не оформив (т.1 а.с.12). Вказані обставини щодо належності та спадкування часток Будинку підтверджуються також матеріалами спадкової справи № 144/2003 ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.144 - 173). У своїй заяві до нотаріальної контори від 29.03.2006 ОСОБА_1 повідомляла нотаріальну контору про інших спадкоємців ОСОБА_4 , в тому числі і про сина покійної, який прийняв спадщину фактично: на день смерті спадкодавці мешкав разом з нею і продовжує мешкати в спадковому будинку з 29.11.1991 по цей час (т. 1 а.с. 155). Згідно з даними домової книги для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_1 (а.с. 30-40), ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою з 29.11.1991 року і по теперішній час. Відповідно до вимог ч. 5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Тому твердження ОСОБА_1 про те, що їй не відомий власник спірних часток Будинку спростовується матеріалами Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та обґрунтовано вважав, що підстави для застосування до них вимог ст. 344 ЦК України, що регулюють набувальну давність, відсутні. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч.1 ст.344 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном». ОСОБА_1 не заперечує того, що знає про право відповідача на майно, що виключає безтитульність частини Будинку, право власності на яку просить за собою визнати позивач. Та обставина, що ОСОБА_2 , який є братом позивачки по матері, не проживає у спірних частинах Будинку, ними не цікавиться, місце проживання або місце перебування останнього не відоме, може бути підставою для визнання останнього безвісно відсутнім або померлим, але не є підставою для визнання права власності на йог майна за позивачем. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Великобурлуцького районного суду Харківської області від 3 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 21 січня 2020 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді А.В. Котелевець Р.М. Піддубний