Постанова 4822 № 725/4635/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 січня 2020 року м. Чернівці справа № 725/4635/19 провадження №22-ц/822/60/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н. К. суддів: Владичана А.І., Литвинюк І.М. секретар Герман Я.І. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Блауш Наталія Зіновіївна, про стягнення боргу за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Войтуна О.Б., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» (далі - ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. Позовна заява обґрунтована тим, що 27 січня 2016 року між ПАТ «Ідея Банк», яке в подальшому змінило найменування на АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №F94.321.70169, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 18 750 грн. зі сплатою 16,5% річних, з погашенням кредиту та процентів у терміни передбачені встановленим договором графіком щомісячних платежів. 29 грудня 2016 року між ТОВ «Факторингова компанія «РАНТЬЕ» та АТ «Ідея Банк» було укладено договір факторингу №29/12-1, згідно якого ТОВ «ФК «РАНТЬЕ» з 29 грудня 2016 року набуло право грошової вимоги за кредитним договором №F94.321.70169. Станом на 29 грудня 2016 року загальна заборгованість за кредитом становила 23 320 грн. 29 коп., з яких: 17 637 грн. 24 коп. - тіло кредиту, 5683 грн. 05 коп. - нараховані та не сплачені відсотки та комісії. 28 лютого 2017 року між ТОВ «Факторингова компанія «РАНТЬЕ» та ТОВ «Фінансова компанія «СЕРЕТ», яке змінило найменування та ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» був укладений договір факторингу №28/02-1, згідно якого ТОВ «НФС» з 28 лютого 2017 року набуло право грошової вимоги за кредитним договором №F94.321.70169. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Станом на дату смерті у позичальника існувала непогашена заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 31 липня 2019 року становить 23 320 грн. 29 коп. Після отримання інформації про смерть ОСОБА_2 ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» було надіслано до Першої чернівецької держаної нотаріальної контори Претензію кредитора від 01 квітня 2019 року, у відповідь на яку позивач отримав лист приватного нотаріуса Блауш Н.З. про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом №73/19 від 29 жовтня 2018 спадкоємцю померлої - ОСОБА_1 . Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 23320,29 грн, витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23320,29 грн., 1921 грн. судового збору та 2100 грн. витрат на правову допомогу. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що надані позивачем меморіальні ордери на видачу готівки не містять підпису ОСОБА_2 , що викликає у відповідача сумніви щодо цих боргових зобов`язань спадкодавця. Крім того, згідно ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону є нікчемною. Таким, чином встановлення в п.1.5 кредитного договору щомісячної плати за кредитне обслуговування в розмірі 2,85% від початкової суми кредиту є незаконною, а кредитний договір в частинах, що стосується встановлення розмірів та порядку сплати коштів за кредитне обслуговування є нікчемним. Також зазначає, що за умови надання позивачем належних та допустимих доказів отримання ОСОБА_2 кредиту у розмірі 18750 грн., позивач мав би право на стягнення заборгованості зі спадкоємця боржника в межах позовної давності в сумі 14316,91 грн., згідно наведеного розрахунку. Вказує, що ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» не наділене правом надавати фінансові послуги, оскільки не внесене до реєстру фінансових установ. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує на те, що відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22 не передбачено підпису клієнта банку в меморіальному ордері, а лише підпис працівника банку. Зазначає, що нарахування плати за обслуговування кредитної заборгованості передбачено низкою законодавчих актів України, а тому доводи ОСОБА_1 щодо незаконності такого нарахування є безпідставними. Твердження ОСОБА_1 про те, що ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» неправомірно набуло право вимоги за кредитним договором є помилковими. Діяльність ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС», що здійснюється після набуття права вимоги за кредитним договором щодо стягнення заборгованості не є фінансовою послугою в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та, відповідно не потребує жодних додаткових дозволів, ліцензій чи включення юридичної особи до реєстру фінансових послуг. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції зміні з наступних підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 27 січня 2016 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №F94.321.70169, згідно якого Банк надав останній кредит на поточні потреби в сумі 18750 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов`язувався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами і комісіями, згідно з умовами цього договору та Додатку №1 до даного договору, який становить його невід`ємну частину. За користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 16,5000 % річних від залишкової суми кредиту (п.1.4 договору). Згідно п.1.5 Договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі 2,8500% від початкової суми кредиту. ПАТ «Ідея Банк» повністю виконало свої зобов`язання за кредитним договором та надало ОСОБА_2 спірні кредитні кошти, що підтверджується меморіальними ордерами (а.с.20,21). Пунктом 2.1. кредитного договору передбачено, що позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 30 щомісячних внесках включно до 1 дня/числа кожного місяця, згідно додатку №1 даного договору. Згідно пункту 5.2. цього договору він вступає в силу з дня його підписання сторонами та діє до 27 липня 2018 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. З наданого до суду розрахунку заборгованості та довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором судом було встановлено, що кредитна заборгованість становить 23 320 грн. 29 коп., з яких: 17 637 грн. 24 коп. - тіло кредиту, 5683 грн. 05 коп. - нараховані та не сплачені відсотки та комісії. 29 грудня 2016 року ТОВ «Факторингова компанія «Рантьє» на підставі договору факторингу №29/12-1 з ПАТ «Ідея Банк» набуло право грошової вимоги за кредитним договором №F94.321.70169 (а.с. 22-27). 28 лютого 2017 року ТОВ «ФК «Рантьє» на підставі договору факторингу відступило (передало у власність) ТОВ «ФК «Серет», правонаступником якого є ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС», з 28 лютого 2017 року права вимоги під фінансування, і ТОВ «Нью Файненс Сервіс» прийняло від ТОВ «ФК «Рантьє» з 28 лютого 2017 року права вимоги, у тому числі право вимоги за кредитним №F94.321.70169 (а.с.29-32). ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла. З копії матеріалів спадкової справи №02-14 до майна померлої ОСОБА_2 встановлено, що спадкоємцем майна є відповідач ОСОБА_1 , якому приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу видано свідоцтво про право на спадщину, яка складається з квартири під номером АДРЕСА_1 будинку під номером 6 (а.с.154). Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вартість успадкованої відповідачем квартири становить 57832 грн. (а.с.118). Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України передбачено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. У справі, що переглядається, судом встановлено, що 01 квітня 2019 року позивачем до Першої чернівецької державної нотаріальної контори була направлена претензія кредитора, з повідомленням про наявність у померлої ОСОБА_2 перед ним боргових зобов`язань в сумі 23320,29 грн., яка була отримана нотаріусом Блауш Н.З. - 07 травня 2019 року (а.с.37-39), то за таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про дотримання кредитором строку пред`явлення вимоги до спадкоємця, визначеного ст.1281 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 1282 ЦК України у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця. При цьому відповідальність спадкоємця обмежена вартістю отриманого у спадок майна. Враховуючи доведеність позивачем факту наявності та об`єму спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , у межах вартості якого спадкоємець останньої несе відповідальність перед кредитором, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» до спадкоємця боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування строку позовної давності. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно п.3.4.3 кредитного договору банк має право вимагати дострокове повернення кредиту, сплати процентів, плати за кредитне обслуговування, відшкодування збитків, а позичальник зобов`язаний на вимогу Банку достроково виконати вказані грошові зобов`язання у разі якщо позичальник порушив терміни сплати поточних місячних внесків більше ніж на один календарний місяць. Останній платіж ОСОБА_2 на погашення заборгованості внесено 27 травня 2016 року, а наступний мав бути здійснений 1 липня 2016 року. Враховуючи те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у позивача права на позов, за умовами кредитного договору право на застосування наслідків порушення зобов`язання, в тому числі звернення до суду з позовом, виникло через місяць після не сплати чергового платежу, тобто з 01 серпня 2016 року. Позивач звернувся з даним позовом 14 серпня 2019 року в межах строку позовної давності. Проте апеляційний суд не погоджується з розміром заборгованості, яка підлягає стягненню із спадкоємця боржника виходячи з наступного. Згідно п.1.5 Договору за обслуговування кредиту банком позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі 2,8500% від початкової суми кредиту. З наданого до суду розрахунку заборгованості та довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором судом встановлено, що кредитна заборгованість становить 23 320 грн. 29 коп., з яких: 17 637 грн. 24 коп. - тіло кредиту, 5683 грн. 05 коп. - нараховані та не сплачені відсотки та комісії. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів». За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Згідно з абзацами другим, третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в кредитному договорі встановлена плата за обслуговування кредиту банком в розмірі 2,8500% від початкової суми кредиту, що не є послугою банку, яку замовляв позичальник. Діяльність банку з управління та обслуговування кредиту випливає з необхідності реалізації умов кредитного договору, здійснюється банком на власну користь, а законодавство містило заборону на встановлення банком додаткового платежу за такі дії, що виключає можливість стягнення нарахованої товариством плати за обслуговування кредиту, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на її погашення підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту та відсотків. Як вбачається з умов кредитного договору, позичальнику надано кредит на поточні потреби в сумі 18750 грн., включаючи витрати на страховий платіж, зі сплатою процентів в розмірі 16,5000 % річних від залишкової суми кредиту. З виписки по рахунку ОСОБА_2 вбачається, що на погашення заборгованості позичальником було внесено: 29 лютого 2016 року - 1302 грн., 21 квітня 2016 року -1340 грн., 27 травня 2016 року - 2566 грн., всього 5208 грн., з яких: 1112,76 грн. спрямовано банком на погашення тіла кредиту, 1050,02 грн. на погашення відсотків та 3045,22 грн. на погашення комісії (а.с.35). Відповідно до п.2.1 кредитного договору позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за кредитне обслуговування в 30 щомісячних внесках включно до 1дня/числа кожного місяця згідно додатку №1 даного договору. Платежі здійснюються на транзитний рахунок в банку, з якого проводиться погашення заборгованості за договором у такій черговості: 1) для оплати прострочених процентів, простроченої плати за кредитне обслуговування; 2) для оплати простроченої заборгованості по кредиту; 3) для погашення строкових відсотків та строкової плати за кредитне обслуговування; 4) для погашення строкової заборгованості по кредиту; 5) для погашення штрафних санкцій (пені) згідно п.2.4 цього договору; 6) погашення іншої заборгованості. Таким чином, зараховані банком 3045,22 грн. на погашення комісії, а стягнення такої комісії є безпідставним, враховуючи умови п.2.1 кредитного договору, слід спрямувати з указаної суми 1885,20 грн. на погашення тіла кредиту та 1159,50 грн. на погашення відсотків. З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 18435, 65 грн., з яких: 15752,05 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2683,60 грн. заборгованість за відсотками. Суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» не наділене правом надавати фінансові послуги, оскільки не внесене до реєстру фінансових установ. Поняття факторингу та його особливості визначені главою 73 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Натомість відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. З вищенаведеного можна зробити висновок про те, що відступлення права вимоги - це одна з підстав заміни кредитора в зобов`язанні. Факторинг є фінансуванням під відступлення права грошової вимоги. У договорі факторингу фактором виступає виключно банк або інша фінансова установа. Положення ЦК України не містять жодних обмежень щодо предмету договору факторингу (право грошової вимоги), за критерієм віднесення носія вказаної заборгованості до кола суб`єктів господарювання. Так, згідно статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Таким чином, ЦК України не містить вимоги щодо предмету договору в залежності від належності вказаної заборгованості до фізичної особи чи до суб`єкту господарювання. Відповідно до статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог ЦК України та цього Закону. З наведеного вбачається, що чинне законодавство не встановлює жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Отже, набуття ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» права вимоги до боржника - фізичної особи ОСОБА_2 є правомірним. Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, висновків суду вони не спростовують. Щодо розподілу судових витрат Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Згідно з вимогами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат. З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 18435, 65 грн., що становить 79,05 % від ціни позову (23320,29 грн.). З платіжного доручення № 886 від 12 серпня 2019 року вбачається, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 1921 грн. (а.с.9). Окрім того, позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат понесених на правову допомогу в сумі 2100 грн., що підтверджено договором про надання правової допомоги від 01 червня 2018 року, витягом з додатку до акта приймання-передачі наданих послуг та випискою по особовому рахунку про зарахування коштів. З квитанцій про сплату судового збору № 29 від 22 листопада 2019 року та №127 від 06 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 2881,50 грн. Окрім того, ОСОБА_1 подано заяву про стягнення на його користь витрат пов`язаних з оплатою правової допомоги адвоката, до якої надав договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі послуг за договором про надання правової допомоги та квитанцію до прибуткового касового ордера №20/12, з якої вбачається, що ОСОБА_1 сплатив адвокату Бартусевич В.М. за надані послуги 4800 грн. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути 3618,55 судових витрат за подання позовної заяви (1921*79.05%+2100), а з ТОВ «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» на користь ОСОБА_1 підлягаю стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги в сумі 5403,70 грн. (2881,50*20,95%+4800). Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» на користь ОСОБА_1 підлягаю стягненню різниця судових витрат у розмірі 1785,15 грн. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення, в частині, яка оскаржується, з порушенням норм матеріального права, а тому його слід змінити. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 жовтня 2019 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» заборгованість за кредитним договором у розмірі 18435 гривень 65 копійок. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ФАЙНЕНС СЕРВІС» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1785 гривень 15 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 21 січня 2020 року. Головуючий Н.К.Височанська Судді: А.І. Владичан І.М. Литвинюк